Для людей, як для себе – принцип, за яким працює родина Бутенків
На перший погляд, фермерське господарство «Бутенко», що у селі Дягова на Менщині, мало чим відрізняється від інших. Але, якщо зазирнути за лаштунки, можна розгледіти й особливе. Перше, що вразило, працівники тут до господарів звертаються люб’язно «мама» й «тато», бо в їхньому трудовому колективі, як у великій родині. І головна фермерша Ганна Бутенко не ходить розцяцькована чи тільки роздає накази, а разом з іншими працює в теплицях, на городі, має й постійне місце роботи – біля електронних 60-тонних ваг, на які звідусіль приїжджають важитися фури. Та передусім веде облік вирощеного й відвантаженого по своєму господарству.
На чоловікові Олексію Бутенку більше відповідальності: він має стежити за всім процесом і розумно керувати колективом. Але, якщо треба буде сісти за кермо трактора, не зволікатиме. І з обов’язками депутата обласної ради добре справляється. Ось такий він – сучасний фермер!
Господарі мають трьох синів – вже дорослих та одружених. І жоден із них не покинув родину, не поїхав шукати кращої долі у місто. Всі, як один, підтримали сімейний бізнес. Ще й дружин своїх підключили.
Починали з… трьох годин сну на добу
Молода Ганна закінчивши Майнівський радгосп-технікум (нині Бобровицький коледж) за фахом зоотехнік-організатор, повернулася в рідне село Бірківка Менського району. Місяць провела у пошуках роботи. Зрозумівши, що діла не буде, подалася на Київщину. Рік відпрацювала на «декретному» місці у селі Красне Яготинського району, потім доля закинула її в Згурівський район село Усівку, де в свої 20 років наполеглива і цілеспрямована дівчина стала завідувачкою ферми. Тоді вона навіть не здогадувалася, що окрім керівної посади доля підготувала їй ще один подарунок – майбутнього чоловіка Олексія, який у вільний від навчання час підробляв на тій же фермі різноробочим.
Спочатку керівниця не звертала уваги на свого підлеглого, аж поки не роззнайомилися ближче. Схожі погляди на життя, однакові захоплення верховою їздою на конях вже за рік поєднали серця двох закоханих. Невдовзі на світ з’явився перший син – Роман, з яким потім Ганна два роки чекала на чоловіка, поки той служив в армії. Коли Олексій повернувся, вирішили будувати власний куточок і жити самостійно.
- Ми тоді поїхали на мою малу Батьківщину і вже тут кума мені порадила перебиратися в село Дягова, мовляв, там якраз зоотехніка шукають, - пригадує Ганна Бутенко. – Ось так і влаштувалися – обоє працювали на фермі. Жили у приміщенні старої школи і водночас будували власний притулок. Зарплата завфермою була невисокою, тому перейшла працювати на групу телят. О четвертій годині ранку у нас був підйом: я йшла на ферму, порала дві групи телят – сто голів, за себе і за чоловіка, Олексій лишався вдома, допомагав будівельникам на спорудженні нашої хати. Після роботи моїм головним обов’язком було – всіх нагодувати, а тоді вже й власним господарством займатися. Ввечері вдвох з Олексієм йшли на ферму, ще й дітей за собою тягли, бо ні з ким було лишити. На той час у нас уже двоє було – Рома і Миколка. Після опівночі поверталися додому, а наступного дня, точніше цього ж (посміхається), знову підйом о четвертій. Тяжко доводилося працювати, але той, хто сидить склавши руки, так і проживе життя біля розбитого корита.
Щасливі ті, хто дивиться в одну сторону, а не один на одного
Звівши власне житло, Бутенки вирішують випробувати себе в ролі фермерів. Ризик був чималий, але амбіції молодого Олексія переважили, тим паче, що поряд була працьовита дружина, яка з великим ентузіазмом підтримувала свого чоловіка у всіх його починаннях. Звісно, без кредитів не обійшлося. Три мільйони – такою була перша банківська позика, яку вдалося погасити за рік, завдячуючи знеціненню грошей.
- Починали з 25-ти гектарів землі, 30-ти голів свиней та 15-ти корів, - розповідає пані Ганна. - У нас тоді вже троє хлопців підростало. За найменшим Іваном гляділи старші брати. Я поралася по господарству, готувала обіди тим, хто допомагав нам стати на ноги, а чоловік днями то в полі працював, то в район, область їздив, аби вирішити всі справи. А коли почав остаточно розвалюватися колгосп, ми й вирішили розширили своє господарство. Було складно, але ми завжди дивилися в одну сторону.
Своєчасна і достойна зарплата – запорука успіху господарства
Нині в оренді ФГ «Бутенко» понад 3000 гектарів землі, на якій господарі вирощують, здається, все, що тільки можна. Ризикують, експериментують, але ні в якому разі не зупиняються на досягнутому. Зернові культури, картопля, буряки, морква, гарбузи… це далеко не весь список невтомних господарів. Два роки тому спробували посадити полуницю і не прогадали, бо вже мали певний досвід. Коли ще будувалися, заробили додаткові гроші на 20 сотках полуниці. Тож обдумано взялися за більші масштаби, бо й потреба виникла – перед літом не вистачає обігових коштів. Їх і поповнили за рахунок полуниці. Урожай минулого року – понад 10 тонн смачної ягоди.
Якось Бутенки наважилися навіть на вирощування лікарських трав, але трохи не пощастило з реалізацією. Та це не зупинило наполегливе подружжя: вивчають попит на інші види рослин, їхні ринки збуту. Водночас експериментують і над традиційними овочевими культурами: цієї весни хочуть взятися за вирощування огірків, уже й споживачів найшли.
За останні роки в Україні ледь не загубили вирощування картоплі на промисловій основі, покладаються здебільшого на той урожай, що збирають на присадибних ділянках. Як результат, пам’ятаємо рік, коли ціна на картопля сягнула до 10 гривень за кілограм. У магазинах важко знайти натуральний крохмаль з картоплі. Різні там фрі, чіпси – з імпортної бульби. Господарство Бутенків не злякалося «картопляної» кризи. Нині величезними фурами забирають у них насіння картоплі найкращих сортів. Дивись, ще й повернеться в Чернігівщину слава картопляного краю.
Фірмовий подарунок від Бутенків… яйце
Та рослинництво – то не єдине, чим займається фермерське господарство «Бутенко». Тут не обійшлося і без іншої, не менш важливої галузі традиційного сільського господарства – тваринництва. Корови, свині, вівці, коні, індики і навіть… страуси. Ось такий звіринець утримують господарі-експерементатори. І у них це непогано виходить: що на продаж, що тільки для власних потреб, що для душі. Наприклад, за словами Ганни Андріївни, молочне скотарство, попри всі нарікання, є досить рентабельним. Головне – працювати над якістю молока.
- Ми постійно дбаємо про те, щоб наше дійне стадо не хворіло і правильно харчувалося. Досвід перейняли в одного німецького фермера, в якого особисто побував наш голова – Олексій Іванович. Тепер основне молочне стадо годуємо круглий рік лише монокормами – спеціальним силосом, в якому є необхідна кількість всіх необхідних поживних речовин. Корів навіть влітку не випасаємо, а лише виганяємо на прогулу, десь на годину-дві. Завжди дотримуємося раціону і не додаємо в їжу ВРХ ніяких стимуляторів. Наше молоко якісне і смачне, тому його й купують молокозаводи по найвищій ціні – майже по 4 гривні за літр.
За словами фермерки, їхнє господарство дотримується науково обґрунтованих раціонів у відгодівлі всієї худоби. Але особливе тут ставлення до страусів: цих довгоногих красенів господарі вирощують для душі. З неабияким захопленням Ганна Андріївна розповіла про своїх улюбленців:
- Знаєте, одним яйцем страуса, яке, до речі, є найбільшим в світі, можна нагодувати з десяток людей. Воно важить більше двох кілограмів і слугує нам… фірмовим подарунком від родини Бутенко.
Турботливий господар – основа розвитку села
Якось, відвідавши фермерське господарство Бутенків, голова Чернігівської обласної держадміністрації Володимир Хоменко наголосив, що турботливий господар є основою розвитку села. І у Дягова він на своєму місці.
Ці слова невипадкові. Бо для села за двадцять років своєї діяльності подружжя зробило чимало. По-перше, фермерське господарство є основним роботодавцем у селі, який забезпечив роботою до півсотні місцевих жителів (в сезон – тут працює до сотні людей – Авт.). По-друге, село газифіковане і з відремонтованими дорогами. По-третє, підтримка школи, церкви, клубу – це вже як обов’язок подружжя. А у 2008 році вдалося відбудувати дитячий садочок, за короткий період було виконано величезний обсяг робіт. Приміщення, яке тривалий час світило вибитими шибками і дверми, набуло нового обличчя. Тепер сільські дітлахи із задоволенням щодня мчать до своєї другої домівки. Серед них і онуки Бутенків.
- У нас шестеро внучат, - розповідає Ганна Андріївна. – У кожного сина по двоє діточок. Помічники ростуть! Ми дружня і міцна родина, хоча живемо не під одним дахом. Жоден із синів не поїхав до міста у пошуках кращої долі. Невісточки також у нас працьовиті. У старшого Роми – дружина з Києва, має вищу освіту. Але коли вона ще до бабусі сюди приїздила, то казала, що хоче лишитися в селі. Так і сталося.
… Щодо закоханих в село – ці слова, здається, писані про фермерку Ганну і її родину. Бо вони своїм прикладом ще раз довели, що жити в селі можна, тільки працю любити треба.
- Мій найулюбленіший відпочинок – моє зелене море, - жартує пані Ганна. - Саме на грядках, у теплиці і на городі я відпочиваю душею. Прикро лише, що серед нас є люди, які, сидячі на лавці, тільки й знають, що скаржаться на життя і при цьому заздрісно рахують гроші, зароблені чужою працею, зовсім не знаючи справжню їхню ціну!
Сніжана БОЖОК
