Чим би дитина не бавилась, аби не плакала!
Дали нову «іграшку», тож навчіть нею гратися…
«Кажете, мало в Україні демократії?.... Не проблема, добавимо, коли так хочете…», - і державні мужі придумали для «активних демократів» чергову «іграшку» - Громадські ради при органах виконавчої влади. Мовляв, бавтеся нею, тільки б не рюмсали перед Європою.
Можливо, та «іграшка» потрапляє до рук й зрілих «демократів», що і за віком, і за розумом вже переросли «золоте дитинство», але нею нерідко граються й по-дитячому примхливі діячі, ще й з неабиякими амбіціями. Вони так ставлять питання, що Громадська рада має бути над усіма органами влади – виконавчими і самоврядними. Причому не для вирішення певних проблем, а щоб покерувати, комусь щось дозволити чи не дозволити…
Для таких висновків є багато підстав, але на одному випадку зупинюсь детально. Вичитав його на сайті «Хвиля Десни», де голова Громадської ради при Бобровицькій РДА Євген Гробовий пише: «Районне керівництво перед тим, як призупини функціонування школи, не винесло це питання на обговорення Громадської ради. І законно постає питання: навіщо ж тоді було створювати цю інституцію при органах виконавчої влади?».
На це запитання напрошується репліка: дали в руки іграшку, то навчіть нею й гратися, бо «дитятко» розплачеться.
А як забезпечити в Свидовецькій школі якісне викладання іноземної мови, інформатики, інших сучасних предметів, що тепер уводяться в учнівську програму з першого класу? Хто з фахівців приїде працювати до чотирьох учнів і скільки коштуватиме бюджету їхня робота? І на скільки дешевше та розумніше підвозити тих діток до повноцінної школи, що й робиться?
Чи здатна якась громадська організація дати раду таким проблемам на своєму засіданні? Хіба що для Гробового буде привід «пропіаритись»в Інтернеті. Але чи йому вирішувати, де навчатимуться свидовецькі дітки? Для цього є батьки, територіальна громада, місцеві депутати, органи виконавчої влади, врешті-решт – здоровий глузд.
Гробовий запитує владу, навіщо було створювати Громадську раду, якщо її тримають без «роботи»? Щось подібне можна запитати і його самого: навіщо погоджувався очолити цю «інституцію», якщо тепер не знає, що з нею робити, і чекає, поки райдержадміністрація «підкине» якесь питання для розгляду? А точніше – щоб язиком поплескати і погратися в демократію.
На інформації про призупинення роботи Свидовецької школи громадський діяч Гробовий поринув у «глибоку філософію», закликав можновладців пересісти з «крутих» іномарок на вітчизняні машини, їздити відпочивати не за бугор, а в Крим… Це щоб грошей побільшало в державній казні. І з Гробовим можна погодитись. Але його «ініціативи» вже настільки «заяложені» у ЗМІ, що на ту «фантастику» вже ніхто не звертає уваги. Тим більш, явно не під силу районній громадській організації якось на неї вплинути.
Чи є «приземлені» шляхи врятування села від повного занепаду? На це запитання можна відповісти іншим запитанням: а хто шукає ті шляхи?
Колись казали, мовляв, от якби в село проклали газопровід, то воно б ожило… Уже не перший рік Свидовець з природнім газом, центральна дорога одна з кращих у районі, а населення продовжує зменшуватись, у цьому році народилося лише двоє діток, а померло людей вп’ятеро більше.
Ледь не до неба підстрибували селяни, коли в село прийшла господарювати команда Івана Куровського, тепер ту радість, як корова язиком злизала. На що далі сподіватися? Може, громадська рада щось порадить? Але скажи це Гробовому, так він ще цілу лекцію закатає про права й обов’язки своєї організації, де на першому місці буде – розглядання питання. Їх дуже багато розглядали при комуністичній владі, полюбляють засідати й нинішні «демократи», але здебільшого для того, щоб владу нищівно покритикувати, передусім центральну. Як написав Гробовий, «Я не буду критикувати районну владу, бо це проблема загальнодержавна».
Втім, кого критикувати – то, як кажуть, десята справа. Чи не найголовніше, напевно, заглибитись у корінь проблеми, без чого неможливо знайти правильний вихід з неї. За «філософією» ж Гробових, у районах і селах треба чекати, поки Київ розв’яже оті «загальнодержавні». Невже справді вони формуються і загострюються тільки в столиці?
Поїдьте в той же Свидовець і запитайте людей, чому молодь не залишається в газифікованому селі, що за 16 кілометрів від райцентру? Відповідь почуєте одну: немає роботи. І це там, де є майже 3 тисячі гектарів родючих, приватизованих земель, на яких наживаються орендарі, перепродуючи неофіційно її іншим орендарям, а селяни задовольняються копієчною оплатою за паї! Самотужки працює на своїй землі лише один місцевий фермер. Він не мільйонер, але має хліб і до хліба. А, може, запросити у Свидовець китайців, які відразу покажуть, як створювати робочі місця на родючих землях і в привабливій місцевості?
Органи місцевого самоврядування з мовчазної згоди громад, в тому числі й Громадських рад, поступово перетворюються в контори для виплати бюджетної зарплати, спущеної «зверху», і видачі громадянам відповідних довідок. А розвитком територій, виходить, повинен займатися тільки Київ? Якщо так, то чому не питаємо у своїх представників – народних депутатів, що вони роблять для корінних змін у селах?
Хоча, навіщо «слугам народу» ламати над цим голову, у них завжди є про запас кілька мільйонів гривень на передвиборну благодійність, та ще в бюджеті якусь копійку виторгують на ремонт дороги чи школи, і можуть спокійно вершити справи для розвитку власного бізнесу. І Гробові їх не турбують, оскільки зайняті як не плитами на могилах більшовицьких активісті, так «загальнодержавними проблемами». Правда, чи не найголовнішу проблему українського суспільства – хабарництво вони не зачіпають – не їхня тема. Але саме через це суспільне зло багато хто не ризикує братися за створення нових виробничих місць у селах. А якщо для людей немає роботи, то скільки б не засідали Громадські ради, толку від тих засідань буде, як з козла молока!
Григорій Войток
