Чи легко бути молодим?
В кінці 80-х років минулого століття, коли змінювався державний устрій і мінялася свідомість людей, фільм з такою назвою режисера Юріса Подніекса зробив справжній переворот у суспільстві. Бо став першою документальною стрічкою, яка оголила реальні проблеми молоді, відверто подивилася в очі новій генерації. З тих пір багато чого змінилося. Та проблем і негативних явищ у молодіжному середовищі не поменшало, на жаль. Тому й здається, що сучасній молоді ще важче самоствердитися, адаптуватися у суспільстві.
Чи легко бути молодим сьогодні? Як живеться молодим українцям з їхніми пріоритетами, їхніми ідеалами, їхніми турботами – такими відмінними від тих, які мали їхні ровесники кінця 80-х? Відповіді на це запитання ми спробували знайти у спілкуванні з молодими жителями Прилук.
Робимо світ кращим і добрішим
- В наших іграх немає жорстокості, вбивств, - розповідає Стас. - У переважній своїй більшості вони орієнтовані на дітей, тож намагаємося, щоб і тематика була позитивна, і мали вони й виховну, і навчальну складові. Наприклад, є новорічні ігри, є про тваринок, про корисні та шкідливі продукти... Маємо плани створити гру про Україну, її традиції. Зараз саме вивчаємо цю тему.
Стас Шепелєв навчався в Київському політехнічному інституті, і вже в студентські часи знав, що його професійна діяльність не буде рутинною. Адже понад усе цінував свободу. Тому й роботу шукав там, де немає обмежень у якихось певних рамках – чи то термінних, чи то фахових – аж поки не зупинився на фрілансі. Адже це, на його думку, - не професія, а вид роботи, де людина вільна сама обирати собі діяльність. Разом з Анею Олексієнко займаються фрілансом уже п’ять років. Ця справа до душі обом, бо роблять те, що подобається. А ще така робота дає можливість розвиватися, фантазувати, творити. Не так давно Стас і Аня заснували власну студію «Мед», і вже творять не тільки «для себе», а й виконують замовлення для Росії та Білорусі. Й планують ділитися набутим досвідом з ровесниками, організовуючи семінари з фрілансу.
Нині, коли проблема молодіжного безробіття у державі стоїть надзвичайно гостро, молоді люди переконані: якщо є знання і бажання працювати – роботу знайти реально. До того ж, роботу до душі.
Пишаюся тим, що я – з Прилук
Катерину Варченко прилучани добре знають: талановита юна актриса дитячого театру «Фантазія+» (що кілька років діяв у місті під керівництвом режисера Тетяни Погребняк), Катя вражала глядачів та всіх оточуючих нестримною позитивною енергією, ентузіазмом, оптимізмом. Здавалося, її професія визначена з дитинства, і це – акторство. Так і сталося. Дівчина закінчила Київський Національний університет кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого й зараз працює актрисою Нового драматичного театру на Печерську. Завдяки ролям у кіно (а саме в популярних серіалах«Свати-6», «Захисниця», «Жіночий доктор», «Арифметика підступності» та інші) молоду акторку вже знають далеко за межами України. Кияни ж часто ходять до театру, лише щоб подивитися на її сценічну гру – адже Катерина Варченко задіяна майже в усіх репертуарних спектаклях Нового театру на Печерську, - а потім залишають захопливі відгуки на кшталт: «Чудова актриса! Треба встигнути побачити якомога більше її вистав, поки не переманили до Росії»... І ця глядацька вдячність для дівчини – найбільше визнання та похвала.
- Коли я тільки збиралася поступати до КНУКТ, викладачі попереджали, що маю готуватися до труднощів, бо опановувати акторський фах буде тяжко, - пригадує Катерина. - Тоді я сповна не осягнула значення цих слів. Осмислення прийшло лише зараз, вже після того як закінчила вуз та попрацювала в театрі. Це дійсно титанічно важкий труд та постійне навчання. І професія нелегка, і весь час потрібно нагадувати про себе, працювати. Але я надзвичайно люблю свою роботу і отримую від неї задоволення.
В круговерті гастролей та робочих поїздок все менше часу залишається для рідних Прилук. Та за найменшої нагоди Катя їде до цього міста з великим задоволенням, щоб зустрітися з людьми, котрі свого часу підтримали її перші кроки у сценічному мистецтві. Каже, в Києві Прилуки добре знають як театральне місто. І додає:
- Мені приємно говорити, що я – з Прилук. Дуже пишаюся, що я звідти родом.
Хочеш здолати довгий шлях – зроби перший крок
- Подвиги, які здійснювали князь Святослав, Іван Сірко, Іван Богун, - не повторив жоден герой у світі, - переконаний Роман. – Наш народ найкращий, найсильніший. Ми пояснюємо це дітям, говоримо з ними про те, що перш за все треба любити свою землю, поважати батьків і трудитися на благо свого роду.
Козаки і козачата – а їхній вік, до речі, коливається від 6 до 60 років, - ведуть здоровий спосіб життя, добре знають минувшину свого народу і просто вражають деякими своїми здібностями – як, наприклад, ходіння по розпеченому вугіллю та битому склу, яке з легкої руки отамана опанували навіть наймолодші його вихованці і власні син та донька.
А ще в непросту сучасну добу постійних фінансових криз Роман Зінченко та його соратники примудряються знаходити фінансування, аби їздити Україною, демонструючи виступи Прилуцького куреню Івана Сірка на фестивалях та різноманітних форумах (серед яких – і популярне вітчизняне шоу «Україна має талант»); відкрити спортзал, організувати літній табір для козачат – які не просто відпочивають там, а ще й опановують верхову їзду, плавають на байдарках, дивляться кіно на величезному екрані під відкритим небом... Тепер у планах куреню – відкрити у Прилуках музей козацької слави, а на взятих в оренду 9-ти гектарах землі в Прилуцькому районі – постійно діючий тренувальний табір, своєрідну Козацьку Січ. Вже й тисячу дубків там висадили. Їм вдається, здавалося б, неможливе. Бо Роман вірить: якщо є мета – то обов’язково знайдуться й люди, які допоможуть її досягти. Він давно засвоїв життєву мудрість: «Якщо хочеш пройти довгий шлях – зроби перший крок».
Людмила СМИК.
