Брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся
Президент України 
Петро Порошенко здобув чергову «перемогу» на полі міжнародних відносин: керівники ще однієї країни пообіцяли визнати голодомор 30-х років в Україні геноцидом. Це іншомовне слово означає – винищення окремих груп населення за расовими, національними, релігійними мотивами.
Втім ініціатором всесвітнього визнання української голодовки геноцидом вважається не нинішній, а третій президент 
Віктор Ющенко. Саме йому приписують велике досягнення в увіковіченні пам’яті жертв тієї страшної трагедії людства – он скільки хрестів та інших пам’ятних знаків наставили по всій Україні, що повинно б стати страшним уроком, незабутнім нагадуванням на віки. От тільки чи наповнений той «чорний урок» не заполітизованою правдою? І чи не перетворюється оте визнання голодомору геноцидом у геноцидоманію?
Цей термін якось вичитав у інтерв’ю історика й публіциста Юрія Графа під заголовком «С любой ложью нужно бороться», де він піддає критичному аналізу загальноприйняту концепцію голокосту – масового знищення фашистами єврейського населення. Зокрема, достовірними документами пролив світло на одну забуту правду отого масового знищення – активну участь брали в тому й … самі євреї, була створена навіть спеціальна «Єврейська служба порядку», яка активним кривавим служінням показала себе особливо в Польщі, залишила слід і в Україні. Таку правду потрібно знати для того, щоб вона стала правдивим повчальним уроком, нехай гірким, але лікувальним, а не фальшивим ідеологічним замінником, від якого суспільство не лікується, а «розкладається».
Думаю, глибоко захована правда і в терміні «геноцид українського народу». І роблю такий висновок не всупереч давно розсекреченого масового винищення українського народу в 30-х роках минулого століття, а щоб заглибитися в достовірні причини тієї страшної трагедії.
Отже, за якими ж мотивами (расовими, національними чи релігійними) вмирали від голоду українці? Відповідь на це запитання можна пошукати в Збірнику документів Державного архіву Чернігівської області під назвою 
«Голодомор 1932-1933 р.р. на Чернігівщині: влада та народ», 2008 року видання. Наведу лише окремі витяги з архівних документів.
«Член артілі «Боровського» (Бахмацький район) Бурлака Галька на полі заявила: «Я маю 4 душі сімї, мати (75р.) паралізована, 3 брати у мене загинули на війні за радянську владу, працювала весь час і вже 3 місяці голодую. Діти старцюють…». «Член артілі Лях Оксана заявила: «В артілі ходять на роботу лише вдови-біднячки та сімї червоноармійців, бо голодують і йдуть, щоб похлібати суп без хліба. Я сама просила, щоб правління дало хоч шматок хліба дитині і то не дали. Тоді я прив’язала дитину за ногу до ослона і пішла на поле. А чорт з ним, нехай здихає, нехай знає, за що батько боровся» . ( Із спецзведення Бахмацького райвідділу ДПУ в область)
«Надзвичайно негативний виступ члена сільради, червоного партизана Наглого Івана, який каже, хвилюючись, що потрібно приготовити ями для того, щоб восени закопати всіх дітей і старих, все равно вони помруть з голоду. ( З інформації секретаря партосередку. Варвинський район).
«Голова колгоспу Сорока вже почав проводити по колгоспу свою куркульську роботу по розбазарюванню обмолоченого хліба – замість видачі авансів колгоспникам 15% від обмолоченого хліба, Сорока роздає хліб колгоспникам. Він ініціатор неприйняття плану хлібозаготівлі, ще й одноосібників підбурює». ( Доповідна уповноваженого Городнянського райкому КП(б)У).
«Особливо активно виступає проти плану хлібозаготівлі с.Корінецьке. В цьому селі 480 дворів у колгоспі 60 господарств, селяни цього села збираються на збори як тільки дзвін ударить. Збираються на вільному повітрі, вилають радвладу, партію, образять радвладу й партію грабіжниками, категорично заявляючи, що, мовляв, «через трупи перейдете, тоді хліб від нас візьмете». ( З інформації Дмитрівського райкому КП(б)У).
«Кандидат партии т. Бондар (голова сельрады) высказался решительно против принятия плана, что можна принять только на 50%. Говорит, что не может оставить голодными все село и сделать с него вторую Драбовщину». «Тов. Галенко: «Віддати хліб – це віддати свою жизнь. Збирайте самі і робіть, що хочете. Ми робимо і хліба в себе не бачимо…). «Тов. Нагорний, ЛКСМ: «У нас робота падає, люди уходять десь шукати роботу, у колгоспі їсти нема чого». (З інформації уповноваженого по Городнянському району).
«Секретаря Пльохівського партосередку Апанасенка за свідомий опір хлібозаготівля з роботи зняти, з лав партії виключити. Справу на нього передати в прокуратуру, доручити їй негайно заарештувати Апанасенка». ( З постанови бюро Чернігівського міському КП(б)У «Про притягнення до відповідальності членів та секретарів партосередків за свідомий опір хлібозаготівлі».)
Такі архівні приклади можна наводити й наводити, вони свідчать про те, що голодомор був створений штучно, але люди від нього помирали не за національними чи релігійними мотивами, у ті смертельні жорна потрапляли всі, хто мирився з тим безчинством, виконавцями якого були місцеві представники влади та її активісти. Й опір робили від рядового селянина, до голови артілі і сільради, немало членів партії і комсомолу загинуло через той опір. Він зводився до невиконання непосильного плану хлібозаготівлі і роздавання селянам зерна більше, ніж з району та області дозволяли, а ще – організації громадського харчування для артільників та дітей, що розцінювалося як розбазарювання хліба та інших продуктів. Від позицій керівників і самих селян відповідно й голод пережили різні населені пункти: одні вимирали, а в багатьох не було жодної голодної смерті. Виходить, що й геноцид буває вибірковим?
Збірник документів Державного архіву свідчить й про особливі звірства представників місцевої влади стосовно односельців.
«Председатель сельсовета Барабаш и комсомольцы Кулида, Рысь, Стельмах и Гошко, зайдя в хату к Потапенко Афанасию, при допросе детей горящими спичками жгли детям нос и подкладывали пальцы детей под доску, давили последнюю, устраивали этим детям пытки. Эта же бригада избила кркстьянина Ребенка, а Могилевцу, раздев, клали лед на голое тело». «Бригада в составе Пирога и Бандолы, раздев контрактантку Баран Тетьяну, в одной тельной рубашке, босую вывели на улицу, угрожая расстрелом в случае несдачи хлеба. Эти же подвешивали крестьянина Приходько, горящей свечой жгли ему пальцы, и горящими спичками жгли ему тело». «Активисты Потапенко и Фроленко (бригадир) арестовали Кулиду и Могилец Марию и, затопив печь в хате, закрыли трубу, напустив в хату дыма, с тем, чтобы арестованные угорели, и через дверь кричали: «хлеб давайте, иначе удушим вас». (Із спецзведення Чернігівського відділу ДПУ до міськкому КП(б)У).
Від такого «геноциду» навіть більшовицька верхівка схопилася за голову і влаштувала партійну чистку, в ході якої були виявлені страшні факти кримінального характеру під час примусового вилучення хліба. З архівних документів проглядається й така тенденція: розоряли,залишаючи на вірну смерть, здебільшого родини бідняків, а із заможними часто домовлялися. З ким не можна було домовитися – конфіскували найцінніше, переділяючи те і на свою користь. Таке й зараз он як унаслідується!..
У Збірнику є відомості про цілу низку кримінальних справ на активістів-бандитів, які й до цього вже мали кримінальне минуле, але саме таких залучали до робити місцеві більшовики. А скільки нинішніх видних політиків і державників у 90-х ходило в малинових піджаках і під нулівку поголених?.. Як їх тоді називали?..
В ході сталінської першої чистки партії покарали нелюдів-виконавців, а до організаторів черга не дійшла. Їхню участь у злодіяннях затінила наступальна більшовицька ідеологія. Її досвід використовують й сучасні партійно-державні окозамилювачі. Тож і «люстраційна чистка» дійшла, як і при більшовиках, лише до «стрілочників».
І напівправда про голодомор, названа геноцидом від сторонньої держави, містить у собі моральний злочин перед пам’яттю десятків тисяч співвітчизників, які ціною власного життя боролися проти вигрібання хліба до зернини, проти заборон на використання продуктів для підгодовування людей, рятуючи їх від голодної смерті.
Їхню пам'ять не увіковічнили при Ющенку, а тепер, напевно, і думати про це не сміємо – декомунізація нагрянула, а серед тих рятівників є немало колишніх членів більшовицької партії і комсомолу. Хоча саме такої відданості, самопожертви в ім’я народу, ой як бракує сучасному українському суспільству! Цю пам'ять свідомо окозамилюють терміном «геноцид», від якого не проглядається найменшого сліду в архівних документах, опублікованих на 400 сторінках Збірника Державного архіву. Водночас там є те, з чого повинні засвоїти гіркий повчальний урок – для себе і наступних поколінь.
На превеликий жаль, українському суспільству для «промивання мозків» підсовують інші історичні уроки. І героїзуємо та славимо не тих, хто рятував співвітчизників від голодомору та куль, не мирився з більшовицьким режимом ціною власного життя, а тих, хто в ім’я маячної ідеї найбільше «рідних» українців підставив під кулі й відправив на той світ, хто в боротьбі за «гетьманську булаву» незалежність держави проґавив, якщо не сказати про це крутіше, по-народному.
Григорій Войток
