Більшовики «люстрували» ненадійних на той світ
Люстраційний масовий рух започаткували ленінці
Директор Осовецької сільської школи, член ЛКСМ із середньою освітою Петро Федорович, з високим почуттям служіння справам Леніна-Сталіна, при допомозі сестри Уляни, здав енкаведистам односельця Максима Сміяна, а невдовзі з молодою дружиною Поліною «зачали» дитину. Репресований Максим із своєю 36-річною дружиною Євдокією зробили це раніше. Та обоє малят з’явилися на світ Божий в один рік – 1938-й, з різницею в кілька місяців. Була ще одна суттєва різниця: хлопчик Анатолій народився напівсиротою – його батька засудили на 4 роки, що виявилося «на той світ», а дівчинка Рая була обласкана обома щасливими батьками.
Історія «злочину» Максима Сміяна впродовж 77 років трималася «за сімома замками» в архіві НКВС-КДБ-СБУ. Навіть після того, як в 1991 році репресованого реабілітували, його справу не показали сину Анатолію, хоча він в лютому 1992 року звертався з відповідним листом в управління Служби національної безпеки України. Одержав звідти відповідь з припискою: даних про подальшу долю Сміяна немає.
Максим Сміян, 1894 року народження, рядовий колгоспник артілі імені Калініна, за соціальним походженням до революції і після революції – середняк, був звинувачений у тому, що скоїв злочин над портретом Леніна, – вказано у вироку. Розслідування проводив уповноважений НКВС по Новобасанському району Осадчий. З його обвинувального висновку, а також з протоколів свідків і постає картина тієї події.
Сусіди Максим, Єфрем і Юхим 3 травня, на другий день Великодня, зайшли після обіду в школу до директора Петра Федоровича, який обіцяв Юхиму дати книгу для читання. Проте його не виявилося на місці, та друзі вирішили пройтися по класних кімнатах. Затрималися в тій, де висіли Першотравневі плакати. Невдовзі до них підійшла техробітниця Уляна Федорівна (сестра директора), і саме тоді, коли Єфрем намагався прикріпити до стіни плакат з портретом 
Ще до повідомлення «по інстанції», Максим з дружиною Євдокією, а потім й з другом Єфремом, ходили до директора умовляти, щоб не «роздмухував» справу, не сиротив 13-річного хлопця і майбутню дитину, але даремно лилися сльози жінки…
Пояснення такого змісту давав запідозрений у злочині і в присутності прокурора району на очній ставці. Та зовсім протилежне говорив він Осадчому 15 травня, уже «чистосердечно» каявся у здійсненні «антирадянського вчинку»: і портрет зривав зі стіни, і плював на нього, і на підлогу кидав. Слово в слово написано це і в протоколах допиту свідків-друзів Єфрема і Юхима. Правда, обидва не розібрали, які слова говорив друг Максим над портретом Леніна, але «… за виразом обличчя можна було зрозуміти, що ті слова були антирадянського вираження».
Ще до вироку колегії Чернігівського обласного суду, яка засідала 28 липня 1937 року, своє обвинувачення винесли голова і секретар Осовецької сільської ради у довідці, написаній на вимогу слідчих органів. Там зазначено, за які «тяжкі» гріхи звільнили Сміяна в 1935 році з посади бригадира колгоспу, як 3 травня в школі «знущався над портретом Леніна, висловлював незадоволення радянською владою», вчиняв інші антирадянські дії. Звідки їм відомі такі подробиці, коли самих і близько не було на місці події? Тоді ніхто не ставив подібних запитань. Головне – «Так треба!».
Голова другого в Осовці колгоспу імені Чапаєва Степан Борисович свідчив на допиті про те, як у 20-ті він охороняв Сміяна в Козелецькій тюрмі. Потім, коли повернувся в рідне село, не міг змиритися з тим, що «ворога революції» обрали бригадиром.
Про негідну поведінку бригадира Максима Сміяна говорив слідчому і староста пожежної дружини колгоспу імені Калініна Іван Якович. Але в протоколі записана й така його фраза (мовою оригіналу): «По мнению всего, поводом к снятию с работы бригадира и нового ареста послужило то, что Смиян является бывшим участником крупной политбанды Ромашки».
Колишній директор школи Петро Федорович загинув на війні. Його дочка Раїса живе в Бобровиці, але великого щастя вона не зазнала. Напевно, й не здогадується, що розплачується за гріхи батька.
Ініціаторка люстрації Сміяна Уляна Федорівна першого сина, як кажуть у селі, «нагуляла». Він не залишив після себе потомства, рано помер. Другого сина і дочку народила від іншого чоловіка, їхню долю теж важко назвати щасливою, особливо в останні роки перед передчасною кончиною.
Колишнього міліціонера, потім голову колгоспу Степана Борисовича і його брата Якова досі старожили згадують недобрими словами, називають катюгами, виродками, і потомства нормального вони не залишили після себе.
Старший син Євдокії Сміян Іван загинув в 1943 році під Дніпром, разом з багатьма іншими односельцями, яких не встигли навіть перевдягнути у військову форму і озброїти. Згодом їх назвали куфаєчниками, бо в домашніх куфайках і полягли там – сотнями тисяч. Це так Сталін очистив радянське суспільство від тих, хто залишився був на окупованій території.
Рідні Максима Євменовича вдячні керівництву Управління СБУ в Чернігівській області за надану можливість довідатись правду про справжні причини репресій 1937 року стосовно рідної людини. Тепер Максим Сміян повністю реабілітований не тільки юридично, а і в очах земляків. Його трагічна доля – гордість для рідних і застереження для тих, хто творить беззаконня.
Григорій Войток
