Бідніші люди щедріші, ніж багачі 

           Але й серед останніх є справжні благодійники

З Вікіпедії (вільної енциклопедії): Благодійність – це те, що ти робиш це не для того, щоб про це дізнались інші, не для реклами своєї особистості, не для піару, не для когось, в першу чергу, якщо це справжнє почуття від щирого серця, ти робиш це для себе, бо відчуваєш потребу допомогти, бо від цього в душі наступає умиротворення.

У підшефній військовій частині розповіли координатору волонтерської сотні Прилук Ользі Талавірі, що недавно приїздив до них добрий чоловік і подарував дороге обладнання. Він не назвав своє прізвище, а тільки сказав, що з Прилуччини. Бійці  зазначили, що така індивідуальна щедра  благодійність (не для піару) трапляється, але не так часто. Здебільшого, коли у військову  частину приїжджає якийсь «зірковий»  благодійник, особливо – передвиборний, то вартість послуг знімально-репортерської групи, що з ним приїжджає, видно,  набагато більша, ніж вся його «благодійність». 

 - Під час збору масових пожертв на потреби армії щедрість проявляють передусім люди з бідних верств населення, - ділиться своїм спостереженням координатор волонтерів Ольга Талавіра. – Вони готові останнє віддати, щоб хоч якось захистити «наших солдатиків» - така улюблена їхня фраза.

Координатором волонтерів Ольга Миколаївна стала випадково. Після виходу на освітянську пенсію за вислугою років, певний час душею відпочивала від повсякденного шкільного галасу, займалася домашніми справами, не втручалася в політику і вуличну громадянську суєту. Та почалися воєнні події на сході країни, різні групи кинулися збирати допомогу армії. Долучилася до цієї роботи і колишня вчителька, а оскільки вона не належала до жодної політичної сили, саме неї обрали координатором різних волонтерських груп у Прилуках.

 - Переважна більшість жителів нашого міста і гостей з розумінням ставляться до нашої громадської роботи, ми регулярно звітуємо перед ними, куди і на які конкретні цілі витрачаємо зібрані кошти і речі, - розповідала волонтер. – Але головну оцінку ставлять нам наші підшефні бійці. Часто доводиться чути від них, що якби не волонтери, то вони не змогли б організувати такий опір агресору, який зараз демонструють на весь світ.

Ольга Миколаївна якось почула по телевізору одну цікаву фразу від якогось волонтера, мовляв, якби перед українською громадськістю було поставлено завдання зібрати атомну бомбу, то її б зібрали за лічені дні. Звісно, це сказано в переносному значенні, але таке порівняння відповідає характеру нашого суспільства, яке найкраще проявляє себе без бюрократично-хабарницького управління, що здійснюють органи влади.

І в Прилуках на допомогу армії кинулися сотні добровольців, серед них багато, як тепер кажуть, «зіпсованої» молоді – студентів коледжів і навіть старшокласників. За рахунок зібраної допомоги кожен боєць, що приходить у короткострокову відпустку, повертається в свою частину з усім необхідним, крім зброї. Але першочергова увага – пораненим землякам. Щоб поставити на ноги одного з дуже тяжким пораненням, знайшли благодійника навіть далеко за межами Чернігівщини.

У Прилуках мережею збору коштів, одягу, предметів гігієни охоплені всі мікрорайони міста.  Почали надавати допомогу й запчастинами для бойової техніки: власники кількох магазинів автотракторних запчастин задовольнили прохання земляка, що воює на БТРі.

 - Не менш важлива й психологічна підтримка, передусім рідним, чиї сини воюють на сході країни. – продовжувала свою розповідь педагог-волонтер. – Недавно до мене звернулась мати одного бійця. Вже з перших слів вона облилась сльозами. Насилу вдалося  заспокоїти, навіть подумала була, що щось трапилося з сином. На щастя, з ним все благополучно. А довела до сліз цю жінку одна її знайома, яка при зустрічі дорікнула за те, що не «відмазала» рідну дитину від армії. Мовляв, а неї син вдома, не воює…

Доводиться чути волонтерці й гіркі запитання від самих матерів: чому їхні діти під кулями служать, а багато здорованів по кабаках розгулює? І пригнічені несправедливість жінки по-своєму праві, дуже важко доводити їм протилежне. Але вкрай необхідно й це робити, оскільки органи влади й тут явно не допрацьовують.

Ще одна моральна проблема непокоїть координатора волонтерської сотні. В одному з магазинів касир категорично відмовлялася, щоб біля неї поставили скриньку для пожертв на армію. І це навіть тоді, коли господар магазину дав згоду. Довелося Ользі Миколаївні умовляти, переконувати ту «принципову»   касирку, розповідати, як потрібні зібрані гроші для своїх, прилуцьких хлопців, бо сама це чула від них.

Подібні випадки ранять душу ветерана-педагога, бо не для  потреб когось із рідних вона розміщає ті скриньки, а їй доводиться ще й принижуватись   перед кимось… Та гріє душу головне – та пожертва неодмінно допоможе якомусь бійцю, а, може, здоров’я чи й життя врятує. Волонтери Прилук вже зібрали кілька десятків тисяч гривень,  не одного земляка вдягнули в бронежилет і теплий одяг. Чекають й на вагому допомогу від майже двох десятків кандидатів у народні депутати по Прилуцькому виборчому округу 210. Та їх майже неможливо «розкошелити», якщо при наданні ними благодійності не будуть присутні журналісти, і обов’язково, щоб потім вони написали чи дали в ефір подяки «благодійникам». З цією метою майбутні «слуги народу» видають на період виборчої кампанії свої розцяцьковані газетки, в яких на кожні два слова – три подяки. І не соромно їм перед виборцями, перед безкорисливими волонтерами, які займаються справжньою благодійністю, відчуваючи потребу допомогти, бо від цього в їхніх душах наступає умиротворення.

Напевно, багато хто може зі злістю посміхнутися від згадки про сором  чи совість стосовно наших депутатів і кандидатів у депутати.   Бо вимагати від них цих біблійських понять, мабуть, - все одно, що просити в Нечистого добра для людей.

                                                Григорій Войток

Розроблено ТОВ "СОТА ЛАБС"