Активізуються Іуди, а краще було б,
якби вони взагалі не родилися
Біблійні персонажі, що уособлюють зраду, живуть серед нас
Кожен день ставить переді мною запитання: в якому суспільстві я живу? Чую з телеекранів, читаю в пресі підказки: у корумпованому до кісток, найбіднішому, не правовому, продажному, соціально незахищеному… А віднедавна наші європартнери зареготали й з того, що урядовці назвали самі себе профанами й дебілами. Недавно ж почув новіший привід для зла й занепокоєння: міністр закордонних справ Вадим Пристайко зухвало заявив, що він не сприймає сам факт святкування Дня Перемоги.
Як відомо з біографії міністра, його батько, Володимир Ілліч, народився в грудні 1941 року на окупованій території – нинішньої Івано-Франківської області. А виріс – у звільненій від фашистів, не колонізованій арійцями Україні. Тут закінчив школу і Харківський юридичний інститут, а потім і Вищі курси КДБ СРСР. Працював недовго у Одеській обласній прокуратурі, а далі – в органах КДБ-СБУ, дослужився до генерал-лейтенанта, має нагороди і відзнаки. Не бідував при «злочинному режимі», ще й з таким батьком, і синок Вадим, 1970 року народження. За радянської влади закінчив школу і вступив на навчання в Київський політехнічний інститут, в 1994 році одержавши диплом фахівця інформаційних технологій. Та невдовзі перекваліфікувався в Українській академії зовнішньої торгівлі на більш престижний фах – і погнав по закордонах, що можливим було тоді лише для елітних дітей.
А якби перемогла у тій війні німецька орда? Гітлер неодмінно б реалізував «Ост-план» – план колонізації «Життєвого простору на Сході». Передусім планувалося зачистити цей простір від шести мільйонів євреїв, виселити звідти більше 30 мільйонів осіб неарійського походження, і заселити туди 10 мільйонів німецьких колоністів.
Але й без реалізації цього плану фашисти в 1941-42 роках знищили більше чотирьох мільйонів цивільних українців, два з половиною мільйони вивезли на примусові роботи до Німеччини. За всю війну з фашистами загинуло наших цивільних співвітчизників набагато більше, ніж людські втрати Великобританії, Франції, Польщі, США, Канади та низки інших європейських країн разом узяті.
Щоб зупинити це страхітливе людське місиво з багатомільйонними жертвами, в боях полягло більше чотирьох мільйонів українців. Дослідники ж документів військкоматів називають до семи мільйонів полеглих українських бійців. Саме вони виявилися здатними зупинити цього ненаситного людськими життями дракона. А, скажімо, французів у складі Вермахту було більше, ніж в усьому французькому руху опору. Не захищали свою землю від німецької колонізації румуни, угорці, італійці, інші європейці, вони ганебно впали до ніг Гітлеру. Багато з них пішли на службу до фашистів, в тому числі і в каральні загони для нищення окупованих українців, – діди, батьки й брати яких гинули на фронтах, звільняючи боягузливо-продажну Європу від фашистських звірів. Тому «Європейський континент» і не повинен святкувати День Перемоги, бо то не їхня перемога – скоріше, то їхня ганьба. Більше того, для європейців, передусім для німців, 9 Травня повинне стати днем довічного покаяння за вчинені їхніми предками звірства, за знищені десятки мільйонів людських життів. Бо Господом сказано, що немає важчого злочину, ніж позбавити життя людину.
Та з’явився синок генерала, наділений великою владою, і став плювати на пам'ять переможців, доводячи, що і в Україні не треба святкувати День Перемоги, бо Європа не буде святкувати. Таким висновком урядовець (сказати «український» – язик не повернеться) не тільки плює на героїчну пам'ять про наших визволителів, а ініціює взагалі крадіжку цієї пам’яті. Хоча он як гарно й пам’ятко співається в одній українській пісні: «Де була б ти сьогодні, Європо, де була б ти, якби не вони?»
Натомість український запроданець світлої пам’яті справжніх героїв, який підпадає під ганебний титул «Іуда», із шкіри лізе, щоб догодити європейським хазяям, лизнути їм нижче спини: «Ми, як і весь Європейський континент, через 75 років готові зрозуміти, чому сталася ця трагедія, і готові один одному пробачити. Це повинно бути святкування того, що нарешті континент перебуває протягом 75 років у відносному мирі…».
Хто і чим заплатив за 75 років миру в Європі?
Згаданий Пристайком відносний мир настав після одержання нашими батьками й дідами Великої Перемоги ціною багатомільйонних людських життів. Тепер про цей подвиг в ім’я, по-суті, всього людства, повинні забути всі наступні покоління, і навіть спадкоємці переможців? Невже генеральський синок не боїться, що від його юдійської зради заворушаться на тому світі мільйони співвітчизників? І вони знайдуть спосіб нагадати йому слова Спасителя, сказані про Іуду, який його зрадив: «Було б краще тому чоловікові, коли б він не родився». Про фінал біблійного Іуди, думаю, знає «неукраїнський» міністр.
Він же, може, уже придумав якісь виправдання звірству фашистів, котрі розстріляли й заживо спалили сім тисяч мирних жителів Корюківки, спалили 1300 їхніх осель? Це страхіття не вписується навіть у привласнені Гітлером право й обов’язок захоплювати нові простори для колонізації арійською нацією. Бо корюківські землі вже захопила його звірина зграя, але вона звіряче знищила й безневинних мирних людей. Правда, знаходяться сучасні батько продавці, які виправдовують німців, доводячи, що Корюківку палили угорці. А в складі якої банди вони туди прийшли, і під чиїм командуванням творили кроваву розправу?
У Козарах Носівського району карателі спалили 870 дворів разом з мешканцями – всього майже чотири тисячі селян. У Пісках Бобровицького району розстріляли і заживо спалили близько тисячі мирних людей. Нещодавно спадкоємці німецьких окупантів покаялися – спорудили в селі церкву на місці спаленої в 42-му.
В цілому ж, лише на території Чернігівської області німецькі загарбники знищили дотла разом з мешканцями 75 населених пунктів, 587 – зруйнували не дотла. По всій Україні знищено й зруйновано військами й карателями арійської нації: 714 міст, 28 тисяч сіл, понад 15 тисяч промислових підприємств, 28 тисяч колгоспів і 900 радгоспів, 1,3 тисячі МТС, 33 тисячі шкіл та інших навчальних закладів, понад 18 тисяч медичних установ, з музеїв вивезли 40 тисяч картин та інші художні цінності. На Україну припадає 42 відсотки усіх втрат, завданих фашистами СРСР. У планах Гітлера було розчленування території України на чотири частини з різними завданнями колонізації.
Вихований батьком-чекістом синок береться одноосібно й по-підлабузницьки усвідомити природу цього звірства, ініціюючи прощення без історичної відповідальності?
Що ж виходить: ура-псевдопатріоти протягом багатьох десятиліть заливають наші мізки страхіттями про голодомор і сталінські репресії, хрестів скрізь наставили, дорогих меморіалів набудували, щоб не забували про ці трагедії, про які нам добре відомо ще з радянських часів, а стосовно звірств німецьких фашистів повинні продажно забути й пробачити?
Забути й про те, що навіть після голодомору початку 30-х і сталінських репресій кінця 30-х живими залишалися оті розстріляні й спалені заживо німецькими окупантами 13 мільйонів мирних українців? Забути про мільйонні втрати українців на фронтах, які б не загинули, якби Гітлер не привів своїх головорізів колонізувати Україну?
За якусь кроваву помсту спадкоємцям людохижаків не веду мову. Але хто наділив горе-міністра правом вирішувати за переможців у страшенній війні та їхніх спадкоємців, святкувати чи не святкувати Перемогу?
Втім, глибоко сумніваюся, що міністр включав голову, коли плів мерзотно. Для нього головне – сподобатись хазяям? Дивись, якусь подачку кинуть чи на посаді захистять. Тепер бачу, що не тільки захистили, а й на сходинку вище в уряді підняли. За продаж героїчної національної пам’яті призначили віце-прем’єром з європейської інтеграції? Звісно, тепер йому взагалі «злочинно» згадувати пісню «Де була б ти сьогодні, Європо, де була б ти, якби не вони».
А вже, щоб догодити німцям, – розвелося стільки «патріотів», що скоро не дозволять й рота розкрити проти нащадків нацистів. У Києві вслужливо повернули історичну назву однієї вулиці, що тепер зветься «Німецька». Натомість вулиці, названі на честь полководців, під командуванням яких звільняли Київ і всю Україну від найстрашніших в історії людства окупантів, – почали «героїчно» перейменовувати, декомунізовувати, називаючи визволителів «м’ясниками», мовляв, вони не жаліли українських солдатів. Але ж очевидним є інше, на чому ще раз наголошу: під командуванням «м’ясників» загинуло на фронтах українських бійців менше, ніж знищено німецькими загарбниками мирних жителів на українській окупованій території. За це подяка від киян – вулицю Німецькою назвали?
Деякі ура-патріоти, а насправді вірнопіддані продажні тварі, виправдовують фашистське звірство стосовно мирних українців тим, що, мовляв, партизани провокували. Справді, чув, що й під Пісками хтось убив німецького вояка, за це, нібито, й село спалили.
Згоден, інколи партизани підставляли своїми діями прилісові села. Але задумаймося над іншим: того німецького завойовника де вбили – вдома, у його Німеччині? Ні, біля українського села, куди його ніхто не запрошував, але він прийшов озброєний з метою колонізувати нашу землю, а її населення «зачистити», а що залишиться – перетворити на рабів, як нижчу расу. За найменший опір – мільйонні страти мирних людей. Тож ганьба без строку давності тим національним запроданцям, найпаскуднішим паскудам, які лоби розбивають у поклонах перед нащадками звірокатів.
Гідність поміняли на право служіння європейцям
Чи позбудеться колись українська нація присуду, виголошеного Олександром Довженком у 1942-му: «У нас не державна, не народна психіка. У нас немає справжнього почуття гідності, і поняття особистої свободи існує у нас, як щось індивідуально-анархістичне… Ми – вічні парубки. А Україна – наша вічна вдова»?
Так написав знаменитий земляк у своєму щоденнику тоді, коли немало українців, у тому числі й тепер славлених, натягнули на себе фашистські мундири й стали віддавати Матінку, «синочками ґвалтовану і багнетами приголублену», для наживи й втіхи німецьким нелюдам, виторговуючи для себе «шматок гнилої ковбаси». Потім тим шматком і подавилися – наука для сучасних патріотопродажних.
Бачимо, зелені патріоти пішли ще далі своїх попередників у зневазі до справді героїчної історії з безсмертними героями. І земних Іуд з новими обличчями, бачу, з’являється все більше. Вони й ситуацію створюють, щоб на люблену-перелюблену Неньку, разом з її історією, змогли «виправдано» накинутися й зелені ґвалтівники – бідні на розум, але ненаситні владою і власною гординею. І досвід є в кого запозичувати – століттями формувався на брехні.
Он і двома Майданами огіднені, загальнонародною любов’ю підтримані теж не хочуть нічого міняти, бо лозунги про любов до народу ще без них підшоколаднені, «диктатура пролетаріату» давно поміняна на «джерело влади», а до найголовнішого – ставлення до народу – сам народ уже звик: кожна нова владна команда його ґвалтує, обдирає, найбіднішим у Європі та безправним робить, а він терпить. У нього забрали все, що за Конституцією йому належить, а він терпить. Хіба що язиками десь почеше, як ото чешуть його обранці. Якщо ж, хтось сотню-другу дасть, – на виборах «правильно» проголосує, а то й на Майдан вийде для заміни старої зажерливої влади на нову, ще підступнішу й дурнішу.
Терпів народ небувалого раніше ґвалтівника української історії В’ятровича, терпить і зелених, які взагалі накинулися на українську історію, як зек на жінку після десятирічної відсидки. Вони так збуджені перекроюванням історії на угоду замовників, як багаті іноземці роз’ятрені бажанням «поиметь» українську землею. До речі, починаючи від більшовиків, і до Порошенка включно, – ніхто не наважився виставити землю на найбільш ганебну для повій панель – всім доступну автотрасу. А зелені виставляють. Боюсь, що туди уже відправляють і українську історію, від чого ґвалтована-переґвалтована, зраджена-перезраджена Вдова може втратити стремління до справді незалежного й гідного, щасливого й заможного, величного й мирного життя. І тоді знову не збудеться Шевченкове пророцтво: «І на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люди на землі». А щоб збулося – не треба опускати руки і не торгувати власною гідністю навіть за золото.
Леонід ЯКОВИШИН, Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля», публіцист, нагороджений медаллю «Максима Богдановича» Спілки письменників Білорусі
