Вся олія смачна, головне – правильно видавити
Анатолій Павелко з Прохорів Комарівської громади тривалий час працював у Ніжині майстром механічної дільниці інструментального цеху на військовому заводі «Прогрес». Робив розрахунки та курсові проекти, багато працював руками та головою. Нині ж він – депутат громади і приватний підприємець, який серед іншого займається виготовленням олії. Олію Анатолій Володимирович давить вже більше десяти років. Зараз – на сучасному заводському пресі, а починав із власноруч складеної олійниці. Вона в нього працює й до сьогодні. Треба сказати, що в цій справі Анатолію Павелку в усій окрузі немає рівних.
Перший прес змайстрував власноруч
Люди, які хочуть вживати в їжу не магазинну, видавлену з допомогою хімікатів, а справжню, живу, з максимально збереженою кількістю мікроелементів олію, їдуть по неї до Анатолія Павелка. Географія доволі широка: Крути, Комарівка, Берестовець, Борзна, Шаповалівка і навіть Ніжин.
«Олією займаюся близько десяти років, – зізнається 65-річний Анатолій Володимирович. – Починав із пресу на два відтиски, без підігріву, який змайстрував власноруч. Для того, щоб видавити олію, насіння гріли на грубі».
Але цей прес – вже в минулому, хоча іноді і його використовують. В окремій кімнаті виробничого ангара у працьовитого господаря стоять чотири машини, всі зроблені мозолястими руками Анатолія Володимировича: гідравлічний прес, жаровня, вальці й апарат для лущення соняшнику.
Анатолій Павелко слідкує за тим, щоб всі процеси йшли належим чином
За словами Анатолія Павелка, олія з такого агрегату виходить запашна, до того ж можна регулювати її яскравість – від світло-жовтої до темно-червоної.
«Рапс я тільки так і б’ю, – каже майстер олійної справи. – Спочатку давлю на вальцях, наступного дня смажу і кидаю на прес. Запах і смак не порівняти з магазинними».
В часи, коли в Ніжині функціонував потужний військовий завод «Прогрес», чоловік працював в інструментальному цеху майстром механічної дільниці. Любов до роботи з металом не зникла і до сьогодні. Мабуть, через це у Анатолія Володимировича вдома є свій токарний верстат, придбав і фрезерний – щоправда, ніяк не дійдуть руки до того, щоб довести його до пуття. Адже за роботою немає коли і вгору глянути. А її, роботи, вистачає, бо ж на своїй землі працює сам. Родючі прохорські чорноземи селянин нікому не здає. Має в обробітку близько 20-ти гектарів. Це з тими паями, які колись здавав в оренду «Агротрейду» і які насилу вирвав у них.
Є у господарстві Павелків і гусеничний роботяга – ДТ-75. Працює на ньому знайомий пенсіонер. На тракторі стоїть відвал, так що будь-яку кучугуру розгорне. А в оранці без проблем тягне за собою чотирикорпусний плуг, проїде там, де колісному і не снилося. Таких тракторів у Прохорах тільки два.
З людей зайвого не бере
Сіє селянин для свого господарства трохи пшениці, сою на продаж та соняшник на переробку. З соняшника пан Анатолій давить олію, яку збуває у своїх магазинах і по яку шикуються черги. Не пропадає і макуха – її купують люди, що тримають господарство. Це добра добавка для корів, свиней, курей і навіть кролів. Треба сказати, що макуха без хімії з олійними жирами та мікроелементами – не те, що шрот після заводів.
На виході з преса - макуха та олія
Ціни на продукцію пан Анатолій встановлює дещо нижчі за ринкові. Каже, не хоче брати з людей зайвого, а заробленого йому вистачає.
«У цьому році олію буду продавати по 55 гривень за літр. У минулому році я продавав по 50 гривень. у Ніжині на базарі така олія зараз коштує 60-65 гривень. Макуху продаю по 9 гривень за кілограм, а в Ніжині вона – від 10 до 12 гривень», – розповідає про цінову політику працьовитий прохорець.
Олію чоловік виготовляє нерафіновану, природного відстою.
«У чому секрет гарної олії?», – запитую майстра.
«Щоб зробити якісну олію, треба мати гарне олійне насіння. Його потрібно обов’язково підготовити, провіяти, бо з-під комбайна часто потрапляє зілля. Все треба очистити. У мене для цього є віялка, яку я зробив своїми руками», – відповідає той.
«А який секрет смачної олії?» – продовжую розмову.
«Вся олія смачна, головне – правильно її приготувати. У мене, наприклад, все природне – немає жодних добавок, тому вона ще й корисна, тому її купують люди».
Сонячна електростанція окупила себе за шість років
У Прохорах Анатолій Павелко, мабуть, єдиний, хто заробляє на альтернативній енергетиці. Так, шість років тому він встановив на даху сараїв сонячні панелі загальною потужністю 22 кіловати.
«На цю авантюру мене підбила моя племінниця, яка працює в Києві на фірмі, що займається сонячною енергетикою. Треба сказати, що я ні разу про це не пошкодував. За шість років ця станція себе окупила, тепер працює на мене, – каже чоловік. – Щоправда, використати цю електроенергію для господарства я не можу, все йде в мережу. Є варіанти, коли можна брати і для себе, але ці проекти коштують дорожче».
А для власних потреб у господарстві є вітряк та сонячна панель, які заряджають домашню електростанцію потужністю 5 кіловат. Такої потужності вистачає і на освітлення, і на забезпечення роботи холодильника, телевізора й решти електроприладів.
Сонячні панелі окупили себе за 6 років
Звісно, цього замало для роботи сучасного шнекового преса, тож процес переробки соняшника на олію залежить від наявності електроенергії в загальній мережі. Пресом вітчизняного виробництва з Дніпра торгової марки «Лаврин» Анатолій Павелко задоволений. Ділиться процесом виготовлення олії.
Тут стоять тени на 4,5 кіловата, – пояснює Анатолій Володимирович. – Насіння перед тим, як потрапити в шнек, підігрівається до 45 градусів, температуру підтримує автомат. Якщо насіння підігріте, то воно краще виділяє олію, немає суги чи гущі, як на холодну. У мене агрегат холодного відтиску. Гарячий відтиск, звісно, дає більше олії, але вбиває всі корисні речовини. А яка користь людям від такої олії?».
Мрія життя – колекція ретро-мотоциклів
За годину при наявності світла «Лаврин» здатний переробити близько 200 кілограмів насіння, а це приблизно 80-100 літрів олії.
Окрім улюбленої справи, є у майстра з Прохорів заповітна мрія – Анатолій Володимирович захоплюється раритетними мотоциклами. За час роботи в магазині запчастин встиг натрапити на цікаві екземпляри, зокрема й німецькі. В найближчих планах хоче взятись за їх реставрацію.
«Почну з М1А «Москва» 1946 року та К1-Б «Кієвлянін» – легкий мотоцикл виробництва київського мотоциклетного заводу КМЗ (вироблявся в 1946-55 роках). Мотоцикли всі розібрав на деталі, треба кожну комплектуючу довести до стану нової, як на заводі. Така моя мрія. Хочу залишити по собі маленьку колекцію. Це мій спадок».
Віталій НАЗАРЕНКО, фото автора
