КНИЖКОВІ НОВИНКИ
Твори про незбориму націю
До книги «Незборима» літераторка і публіцистка Сніжана Божок йшла роки. Устигла побувати на нарадах молодих письменників у Львові, Ірпені, Києві, Харкові. До цього у неї було кілька перемог, а одна з них – у найпрестижнішому Міжнародному українсько-німецькому літературному конкурсі Олеся Гончара у номінації «Публіцистика». Тоді подавала художні публіцистичні статті, нариси. До конкурсу «об’їжджалася» – друкувала публіцистику у часописах «Буковинський журнал», «Дзвін», «Березіль», «Літературний Тернопіль», «Літературний Чернігів», інших виданнях. То були твори на теми порятунку призабутих шедеврів архітектури і культури, екологічні, історичні… Усі схвально оцінені істориками і письменниками.
За публікаціями молодої літераторки стежили письменники, кращі публіцисти України. Були позитивні відгуки від них. А відомий письменник Андрій Гудима, лауреат багатьох літературних відзнак всеукраїнського рівня, теж знайомий з часописів з творчістю Сніжани, почувши про план видання книжечки, погодився написати коротеньку передмову. І він, познайомившись з новими творами, що увійшли до книги, написав відверто, що літераторка має високі здібності, обдарована. А саме: «…у книзі «Незборима» яскрава публіцистика, написана майстерно. Тут достатньо публіцистичних знахідок, художніх деталей… Твори створювала через образи, шукаючи пронизані болем і тривогою сюжети. Вважаю, до вагомих у цій збірці належать: «На березі прогірклої тривоги», «Обпалені пелюстки Полісся», «Джерела тривожної любові» та інші. Цікава побудова творів, свіжі тропи, публіцистичні знахідки. Взагалі публіцистика і проза Сніжани заслуговує високої відзнаки».
Не все сказав відомий письменник. До книги увійшли твори про долю нації і як її порятувати та критичні зауваження: чому уряди України у різні роки за президенства Л. Кравчука, Л. Кучми, В. Ющенка дуже мало, а в окремі роки – зовсім призабували робити заходи по рятування села, української нації, свобод її… А за керівництва «праффєсара» В. Януковича (як він сам писав) – спостерігалося повне забуття національних найболючіших проблем, і тільки один інтерес – до наживи, благополуччя злочинної сім’ї… Це послідовно викладає публіцистка у нарисах ««Смертельно зранені», «Джерела тривожної любові», «Смолоскипи невмирущих». На читача рядові тексти мало впливали б, тож літераторка використовує свіжі тропи, які збагачують твори, роблять їх читабельними і емоційно-впливовими.
Сніжана, пишучи художні нариси, не перевантажувала читача, не затягувала сюжети. А тому твори поділила, так би мовити, на розділи тематично, зробила підзаголовки – точні і доречні. Ряд «розділів» – короткі, влучні, запам’ятовуються.
У публіцистки багатенько художніх статей і нарисів, судячи з інтернет-газети «Вечірній Київ», де тепер працює. Раніше ж трудилася у ряді чернігівських часописів. Думаю, Сніжана відібрала найвагоміше. А головне – нариси пам’ятних подій української нації, зокрема і Євромайдан, куди сама приїздила, перебувала. Тож образно описує величезний народний захід-протидію злочинній тодішній владі. Твір подає через образи, а це – «Смолоскипи невмирущих». Так, там, на Майдані, віднайшла юного хлопчину, який назвався Михайлом. Пройшов довгий час. Потім зустрів однодумців, які, почувши його історію, подарували старенький велосипед. «За три-чотири кілометри велосипедна шина «попросила їсти» – вибухнула. Вирушив «одинадцятим номером». Крокував ще не двадцять, а цілих п’ятдесят кілометрів, а потім ще стільки ж. Ті разом понад сто шістдесят кілометрів пішки до протестуючого Києва. Ночі потріскували морозами, дні були похмурі й страшенно вітряні. Першу ніч переночував у нежилій хаті, у якомусь хуторку, що при дорозі. А другої ночі, як миша, зарився до скирти, і там переспав. Автомобілі на підняту руку не реагували. Тож він годинами ішов із похнюпленою головою. Харчі закінчилися. Йому дуже хотілося їсти – другий день і рісочки у роті не було. На шостий день після «лісової мандрівки» біля нього зупинився старий КаМАЗ. Водій, визирнувши у віконце, жартома звернувся: «Чево задумался, мужик, какой журба твой душу кавиряєт?». Хлопчина не відповідав. Думав, якийсь жартівник зупинився. Та коли за спиною захрумтів сніг, а за руку, мов лещата, ухопила друга, перед собою побачив бороданя. Забрав до кабіни. Сказав, звуть його Отаром. Проживає у Львові. Їде у Київ, за Майдан переживає. Пригостив ковбасою. Обігрів. Хлопчина розповів, що у нього там, на Майдані, рідний дядько Мирослав. А ще повідав: «… його прадіди понад два десятиліття, як патріоти нескореної нації» відбували строк у сталінсько-брежнєвських катівнях Сибіру».
Книжечку складають також оповідання, які легко читаються. Сюжети у них, вважаю, життєві. І це не просто перекази. Прозаїкиня виписує образи, а щоб вони були цікавішими для читача, то використовує художні засоби – порівняння, метафори, оксиморони, епітети. До читабельних і кращих належать «Зцілення», «Харитонівна», «Сила молитви», «Душу гріє», «Нема часу на життя», інші. Уміло літераторкою виписані характери Лізи, Лесі, Васьки, Харитонівни, Марини… Це відповідно – у творах «Втрачені долі», «Нема часу на життя», «Душу гріє», «Харитонівна», «Сила молитви», інші.
Частину накладу книги «Незборима» Сніжана благодійно передала до шкільних бібліотек Чернігівщини, де є уроки та вивчаються твори місцевих літераторів. На мою думку як літератора, твори Сніжани лаконічні, гарно написані, а книга заслуговує на відзнаку.
Олександр ЛЕВЧЕНКО
