Полювання без собак – як весілля без музики
Так небезпідставно вважає голова Чернігівського відокремленого осередку федерації мисливського собаківництва України Михайло Олексійович Соловей. А його дружина – голова президії цього осередку, кінолог Людмила Володимирівна цілком поділяє думку чоловіка.
Михайло Олексійович не без гордості стверджує:
– За останні десять років ми вийшли у лідери з ведення мисливського собаківництва. На обласних та всеукраїнських змаганнях наші собаки постійно стають чемпіонами. Це, звичайно ж, радує і надихає.
5 травня Михайлові Олексійовичу виповнилося 75 років, та він – в розквіті сил і вважає, що головні здобутки попереду…
Михайло Олексійович – наш земляк, з Носівського району. З чотирнадцяти років жив у Києві. Закінчив філософський факультет Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка. Деякий час працював на одній із кафедр факультету. Але це, як виявилося, було не для нього. Бо з діда-прадіда рід його – мисливський.
Ще коли Михайликові виповнилося вісім років, брат подарував йому рушницю. Все дитинство, можна сказати, пройшло з мисливськими собаками. Відтоді вони і стали справою усього життя Михайла Олексійовича. Його покликанням, його радістю, його гордістю. Він таки залишає київську квартиру і разом з сім’єю переїжджає у лісове село Сіножатське Козелецького району. Тоді ж очолив мисливське господарство «Краснянське» і дванадцять років був його директором.
А господарство це було не просте: з 1992 по 2004-й роки ним опікувалося Міністерство оборони України. Вимогливість до керівника, що й казати, була високою. Зате Михайло Олексійович може похвалитися, що на полювання сюди приїздили високоповажні люди, зокрема міністри оборони Морозов, Шмаров, Кузьмук і навіть перший президент України Леонід Макарович Кравчук.
Звірів і птахів водилося тут багато. І що особливо характерно – жодного нещасного випадку за дванадцять років не трапилося, як іноді, на жаль, бувало під час полювання людей з високими посадами. Та коли занепало Міністерство оборони, перестало існувати і його мисливське господарство.
Постала проблема пошуку роботи. Такої, яка до душі і відповідно до набутого досвіду – 15 років Михайло Олексійович був директором мисливського господарства «Придеснянське». За цей час були створені всі умови, щоб тут водився звір та інша дичина.
Та подружжю хотілося більшого простору для виявлення повноцінної власної ініціативи і максимального застосування набутого досвіду, спеціальних знань для спеціалізованого навчання собак. Тоді й вирішили переїхати в село Надинівку: воно поблизу Десни з великими заплавами, а ще вдосталь водно-болотної дичини, копитних та багато іншої звірини.
Так і народилася мисливська садиба, на її подвір’ї займаються розведенням перепілок, куріпок, фазанів, диких качок. Все вирощене згодом випускається у водно-болотні мисливські угіддя.
А ще в обійсті двоє коней. Раніше і десяток тримали. Бо ж яке полювання без коней і собак? Нині в чернігівському осередку – півтори тисячі мисливських собак різних порід: лайки, англійські сетери, руські гончі, англо-руські гончі, українсько-карпатські гончі, словацький копов. Є на обліку осередку мисливці з власними собаками з Полтавщини, Дніпра, Луганська, Донеччини.
Із дружиною Людмилою
Кінолог Людмила Володимирівна розповідає:
– До нас їдуть спеціалісти з собаківництва та ведення мисливських господарств з усієї України. Мисливствознавці, єгері. Залишають своїх підопічних собак на два-три місяці, а то й довше, щоб ми їх підготували, як слід, навчили успішному полюванню на копитних та пернату дичину. Кожна собака має свій характер, і до кожної треба свій, особливий підхід. У кожної собаки є паспорт, де записано її родовід, позначки про щеплення, інші дані.
Подружжя виростило двох синів. Дмитро – військовий, воює на Донеччині. А Володимир – мисливствознавець. Живе в Києві. Є ще одинадцятирічний онук Захар. Щоліта приїздить до дідуся з бабусею зі своїм улюбленцем англійським сетером. Зацікавився собаківництвом всерйоз.
Старший онук Матвій – студент університету «Київська політехніка», чемпіон України зі стендової стрільби. До речі, дідусь Михайло – майстер спорту зі стендової стрільби.
Нещодавно, 17 червня, у Полтаві відбулася виставка мисливських собак, де головним суддею призначили Михайла Олексійовича Солов’я. Він з честю справився з покладеними на нього обов’язками.
Онук Захар
Цікавими виявилися і всеукраїнські змагання гончих з полювання на зайця. Хотілося б провести такі ж і в нашій області, бо якраз за Східним гороскопом рік Зайця. Хоч сам Михайло Олексійович вже сорок років не полює на зайців. Вважає їх найбільш беззахисними тваринами, котрі й так часто гинуть через те, що аграрники зловживають різними отрутохімікатами.
Коли у квітні 2018 року на Чернігівщині відбувався чемпіонат України з полювання на куріпок, експерт Національної категорії Володимир Грановський зауважив:
– В останні три роки, готуючи чемпіонати України з полювання на куріпок, організатори зіштовхуються з одними й тими ж проблемами – де їх проводити. Бо ж не скрізь у мисливських угіддях є вдосталь цієї птиці.
Михайлові Олексійовичу Солов’ю добре відома ця проблема, і він за те, щоб мисливських змагань проводилося якомога більше і різних. Щоб відточувалася майстерність як самих мисливців, так і їхніх підопічних собак. І, мабуть, єдине, що стримує нині ці заходи – війна. Швидше б вона закінчилася нашою перемогою!
Микола ТИЩЕНКО
