Отець Петро Гавриш вирощує на церковному подвір’ї 35 сортів винограду
Настоятель Ніжинського Спасо-Преображенського храму отець Петро Гавриш преобразив колись занедбане церковне подвір’я у квітучий сад, де, окрім фруктових дерев, зокрема персиків, ростуть розкішні виноградники. У душпастиря – аж 35 сортів винограду, кожен із яких є унікальним і за кожним з яких потрібен особливий, навіть щоденний догляд. Складно навіть уявити, що такі наливні грона можливо вирощувати на Півночі України.
Спасо-Преображенський храм в народі ще називають «Тарасовою церквою» – тут на шляху до Канева зупиняли процесію з тілом Тараса Шевченка. Тривалий час пам’ятка архітектури перебувала у занедбаному стані, але як тільки храм передали українському духовенству, почалася важка робота з його відновлення.
Для настоятеля отця Петра це його перший і єдиний храм. Разом із церквою священник отримав у спадок подвір’я, на якому, окрім сміття, давно нічого не було. Нині ж у цьому молодому саду важко впізнати колишній смітник. Серед багатьох дерев, які зуміла вмістити в собі та невелика площа, – три ряди молодого винограднику. Найстаршим кущам – шість років, наймолодшим – три. Висаджував їх та доглядає за ними особисто настоятель церкви.
«Виноград – це моє захоплення і відпочинок, – говорить отець Петро. – Тут наразі є 35 сортів».
На деякі кущі виноградар прищепив по три сорти.
«Виноградник, – продовжує духівник, – колекційний, для власного задоволення. Почалося все з найпершого куща сорту «Преображення». Цей сорт я висадив навпроти вівтаря. Є ще також сорт «Божий Дар». Загалом вже всі сорти винограду хороші».
Виноградарській справі отець Петро навчався самостійно.
Священник має технічну освіту, закінчував Київський політехнічний університет, але, очевидно, здатність бачити прекрасне спонукала його до такого своєрідного виду творчості як садівництво. Починав українець Петро Гавриш, як не дивно, з персиків.
«Був такий період у моєму житті, коли я працював за кордоном, в Іспанії. Там я працював більше з персиками і паралельно будував православну церкву, – пригадує духівник. – А з виноградом, - каже він, - якось вийшло сам собою в Ніжині».
Для людини, яка любить працю, «само собою» звучить просто, але, як стверджує сам отець Петро, садівництво це також наука, якій потрібно вчитись. Вчитись і важко працювати.
Єпископ Антоній Фірлей благословляє на врожай
«Виноградарство це – щоденна праця, - наголошує священик. – Кожного дня треба підходити до винограду і з ним вітатися. Якщо ви цього не любите, то краще і не починати. Я не скажу, що це дуже складна справа, але специфічна – виноградну лозу потрібно плекати».
Турбота, любов і щоденна праця біля солодкої лози віддячує рясними плодами.
Отець Петро скромно каже, що не рахував, скільки конкретно він збирав із однієї лози, але припускає, що близько 15-ти кілограмів.
«А взагалі дорослий кущ має давати 30-40 кілограмів винограду, – пояснює він. – Але для цього, повторюю, треба за ним доглядати».
Споглядаючи за налитими сонцем китицями, насилу віриться, що таке диво могло вирости в Ніжині, на подвір’ї церкви, де ще донедавна був смітник. Усе вирощене в церковному саду настоятель Спасо-Преображенського храму здебільшого роздає. Пригощає ним і своїх парафіян, які живуть і славлять Господа однією великою родиною. От і цього разу на свято Спаса – прихожани куштували достиглі сонячні ягоди, дбайливо вирощені отцем Петром.
Віталій НАЗАРЕНКО, фото автора
