Майстер з Корінецького
Корінецьке – село, яке не переплутаєш ні з яким іншим у Талалаївській громаді. Є різні, можливо, заможніші, де проживає більше людей, є і такі, де все заросло чорнокленом і важко здогадатися, де був колись центр… Але ось таке село, до створення стилю і затишку у якому докладають зусиль не епізодично, а стабільно, одне-єдине. Ще за кілька кілометрів до села обкошені обочини. Це все робота працівника з благоустрою Миколи Филона.
У період цвітіння півників Корінецьке зустріне вас неймовірною їх красою. Завжди в Корінецькому у центрі і попід дворами росло їх дуже багато, а минулого року спільними зусиллями працівників старостату, культури, небайдужих жителів посадили цілу долину півників у центрі села. Цього року вони вже вкоренилися і почали квітнути. Можна тільки уявити, як буде гарно тут навесні через кілька років! А ще у жодному селі не побачиш таких чудових авторських виробів із дерева, як у Корінецькому. Бо не кожному селу так пощастило із талантами.
49-річний Микола Филон вже вісім років працює робітником з благоустрою. Сам місцевий, сільський. І раніше працював на різних фізичних роботах. Коли росіяни розв’язали війну на Сході, у найтяжчі 2014-2015 роки півтора року служив в АТО.
– Скромний, відповідальний, працелюбний… – так відгукується про нього сільська староста Ніна Крисько. – Коли у 2021-му я стала старостою, він уже працював робітником з благоустрою. Перший об’єкт, який ми ремонтували, – це автобусна зупинка на повороті до села нашої громади Мигурового. Зробили там ремонт. Я ділюся планами, що хотілося б розписати її в патріотичному стилі. Знайшла зразок в Інтернеті. Але хто б це зробив? Спробуй в селі знайти такого! А Микола Іванович, поглянувши на зразок, говорить, що він теж так зможе намалювати. Відверто кажучи, аж не вірилося. Адже ми все життя живемо в одному селі, і я ніколи не знала, що він має талант художника. Його робота сподобалася всім, не тільки мені. Звичайно ж, висловлювали своє захоплення. І це, певно, додало йому впевненості. Настав час розкрилити свій талант! Він дуже багато працює фізично, бо село розкидане, вулиці заростають і травою і чагарниками, а його робота – благоустрій. Та коли є натхнення, тоді працює творчо!
Ідеї підкидає староста.
– Ходжу тут, у центрі, щодня, – говорить, і думаю; як би було гарно, якби під березами на галявинці стояла криниця. Чудова ж фотозона! Шукаю зразки у соцмережах, показую Миколі Івановичу. Запевнив, що зробить. І зробив. Матеріал для всього цього використовує той, який знаходить сам, випилюючи в селі дерева та чагарники. Тобто із звичайної колоди у його руках виростають цілі витвори. Ця робота, на яку він витрачає багато часу, благодійницька. Бо зарплату ж отримує, як і всі працівники з благоустрою у селах громади. Зате яке моральне задоволення! Бо всі у селі тепер знають, що саме він своїми руками творить усю красу. А жив скільки років і не наважувався розкрити свій талант, а, може, не було для того підґрунтя. Дерев’яні віз, криниця, казковий будиночок, гриб, зайченята з березових колод, снігові баби, жар-птиця… І це ще далеко не все. Коли всі були шоковані розстрілом ворогами українського військовополоненого, нашого земляка Олександра Мацієвського за слова «Слава Україні!», Микола Іванович говорить: «Я намалюю його портрет… У центрі села…» Намалював… Всі приходили подивитися і плакали, вимовляючи «Героям Слава!».
Майстер сором’язливий і не говіркий. Про те, як це у нього виходить так робити, говорить коротко: «Взяв та й зробив! Це ж для свого села!»
Олександра ГОСТРА
