Леонід Яковишин: «Я живу для людей, а не для себе»
Сьогодні вашій увазі епізод про Леоніда Яковишина, Героя України, власника одного з найрентабельніших агропідприємств країни, а ще – трудягу і… дивака. Кілька десятиліть поспіль він будував своє господарство – ТОВ «Земля і воля». Очевидно, що при цьому Леонід Яковишин використовував різні методи – батогом та пряником. Диваком його називають через «мавзолей», який Леонід Григорович звів собі ще за життя. Майбутня усипальниця розташована на території його обійстя, яке після свого земного життя він пообіцяв передати під картинну галерею. Більшість звертає увагу на мармуровий палац культури, картини у сусальному золоті, парки та газони – такі для маленьких містечок не притаманні. Відому українську телеведучу Наталію Мосейчук зацікавило ж інше: чому Леонід Яковишин не став таким, як інші: середнячком, «пересічним»? Що штовхало його будувати бізнес, багато їздити та вчитися? І зараз, у свої 85 років, міркувати про необхідність переробного підприємства?
– Звідки у Вас смак до такої краси, яку будуєте?
– Я дуже багато поїздив по всьому світу, і все, що я бачив прекрасного, у моїй пам’яті закарбувалося. Перше закордонне відрядження було у США, в часи розпаду СРСР. Я вже був депутатом Верховної Ради, і жодного слова не знаючи англійською, вирушив у Штати, маючи дипломатичний паспорт. Пригадую історію: в аеропорту підійшов на паспортний контроль, там вистояв чергу, чоловік сімдесят, дав паспорт перевіряльнику, а той щось пробурмотів і вигнав мене з черги. Я попитав у пасажирів, у чому справа, – ніхто нічого не знає. Я вийшов, походив, злякався (час же йде), а тоді ще раз став у чергу. Перевіряльник і вдруге мене з черги вигнав. Тоді я пішов у кафе, замовив п’ять чарок по 40 грамів коньяку, сказавши, що чекаю п’ятьох друзів, випив їх сам по черзі для заспокоєння. Стало вже якось веселіше. І я знову рушив на паспортний контроль, де з розмаху кинув паспорт на стіл під ніс перевіряльнику. Той відкрив його і каже російською: «Баран, распишись же в паспорте, твоей личной подписи нет!» Я й очі витріщив на нього. Виявляється, у дипломатичному паспорті треба було раніше свій підпис поставити. І він мені про це казав англійською, якої я не розумів. Отак перший раз я виїхав у Штати. Потім не раз їздив і в складі делегацій, і сам. Бував у Австралії, в Бразилії, Аргентині, та й де тільки не був. Найбільше мені сподобалося в Австралії.
Леонід Яковишин і Наталія Мосейчук
– У 90-му, коли валився союз і Ви виїжджали в Америку і подивилися, як там живуть, Вам вірилося, що у нас може бути приблизно так само, чи ні?
– Хотілося вірити, звичайно, що це можливо. Перший візит в Америку здійснив для мене кардинальний переворот, бо я на власні очі побачив і зрозумів, що таке ринкова економіка. Почав ретельно її вивчати в Австралії, в Америці, в Бразилії, в Аргентині та інших країнах.
І я вирішив, що ставку в агробізнесі треба зробити на монокультуру – основну культуру – кукурудзу. І сіяти кукурудзу по кукурудзі.
– А чого Ви вирішили взагалі, щоб у Вас був бізнес? Ви що, не могли б депутатом бути вісім скликань? Комфортно б сиділи в кріслі.
– Не подобалося мені депутатство. Я побув одне скликання, а на друге виникли деякі неприємності у мене з президентом Кучмою, і я вимушений був піти. Я сала залив багатьом за шкуру, коли був депутатом. Потужна група в антикорупційній комісії, до якої я входив, тоді діяла активно. За три місяці зняли з роботи прем’єр-міністра Фокіна.
Я до радгоспу-технікуму приєднав 11 розбитих колгоспів, де нічого вже не залишилося – був переконаний, що майбутнє – не за фермерами із тисячею-півтори гектарів, а тільки за крупними господарствами, які будуватимуть інфраструктуру. Хіба фермер зможе збудувати таке підприємство, як «Земля і воля», яке робить значний внесок в економіку країни? ТОВ «Земля і воля» – перший платник податків у області, і на обліку стоїть як платник великих податків у Києві, хоч бізнес розміщений на Чернігівщині. Ми сьогодні вже 51 мільйон гривень податків тільки для армії дали. Крім того, надаємо додаткову допомогу.
Європейське село на Чернігівщині
Ось ми вже у Мирному – селі, яке почали кардинально перетворювати задовго до війни, модернізуємо житло, з мармуру сільський магазинчик, гуртожиток, прекрасний парк, озеленення, тротуарна дорога якісна, як біля парламенту, новий Палац культури на 450 місць.
– Ви що, з Верховною Радою України хочете позмагатися?
– Ні, я хочу показати, як повинні на селі жити люди. Цей палац культури побудували ще при радгоспі, а реконструювали 5 років тому. Мармурові стіни, колонада, сходи з білого мармуру, дорогий візерунковий паркет, ліпнина, вітражі, вишукані люстри і картини із позолотою, ошатна банкетна зала, травичка в спеку поливається. Все робиться по-людськи! Зараз з міркувань безпеки тут ніяких зібрань не проводиться, але по території прогулюватися можна. Це все робиться для наших людей. Мені гроші в мішках не потрібні. Всю цю красу у Мирному, у яку вкладено дуже багато праці і коштів, буде людям передано для цього і прийдешніх поколінь. А для кого ж я живу? Я живу для людей, а не для себе. І пам'ять після себе ж треба залишити людям.
– А що ж Ви скажете в своїй першій промові тут зі сцени палацу?
– Я їм скажу так: «Як я вас усіх дуже-дуже люблю. І ця любов до вас, мої рідні земляки, все життя мені надавала снагу до роботи, надихала мене, підтримувала і давала мені сили на добрі справи. Безмежно і щиро за це вам усім я вдячний!».
І мене втішає те, що я роблю. І ще радує те, що яким би інформаційним лайном і брудом мене не обливали, а більшість людей країни мене все одно підтримує. Це я сприймаю шанобливо, як щиру вдячність людей за мої справи.
Про Майдан і пропозицію хунти
– Пригадую, у 2014 році під час революції на Майдані, коли втікав Янукович за кордон, опівночі мене підняв Потебенько, а він був помічником генерального прокурора Пшонки. Викликали мене на 9 годину ранку на зустріч, щось обговорити. У Києві на Майдані революція, там гинуть люди, все палає… Дочекалися розстроєного Пшонку. Він матюкається, кулаком по столу лупить. Каже: «як ми Януковича не вмовляли на компроміси, він завтра втікає». Я здивувався – а я тут при чому? Ну, мовляв, хунта (силові структури) вирішили (за рекомендації Потебенька), що Ви були депутатом, обізнані в політиці, гарно знайомі з усіма, добре себе зарекомендували в Верховній Раді як боєць. Ми хочемо, щоби ви виконували обов’язки Президента України на цей буремний період. Я кажу, що вже сьогодні готовий, хоч зараз.
Тобто, виходить, вони вже завчасно обговорювали мою кандидатуру – обговорили і запросили. А я узяв та й ляпнув: ви ж дасте мені десять хвилин на виступ перед народом, щоб викласти свою програму бачення розвитку України? А він каже, щоб я зараз кількома словами її окреслив коротенько. Та легко! На три місяці я одразу ж запроваджую надзвичайний стан в Україні. Влада на три місці переходить військовим, в кожному обласному центрі створимо військово-польові суди. Верховна Рада розпускається, вся влада переходить в руки президента. Цієї ж доби будуть заарештовані всі мільйонери і мільярдери. І будуть сидіти всі до одного, допоки не повернуть 242 мільярди доларів вкрадених грошей з офшорів. Хто не поверне – буде розстріляний як зрадник народу. Мене вислухали й пообіцяли до завтра все вирішити. Я поїхав, а ошелешений Пшонка розпитував Потебенька, де він, мовляв, «узяв цього шизофреніка, який надумав розстрілювати багатіїв». На цьому все і закінчилося.
Про Президентів
Перший комуняка, хто прийшов до влади, був Кравчук, а Кудюкін був генеральним директором Чорноморського пароплавства. Коли розпався Союз, весь торговий флот дислокувався в Одесі. Було 192 торгових судна. І ці потвори взяли мільярд і двісті мільйонів грошей та здали в заставу весь торговий флот. Гроші перекрали, флот забрали. Кудюкіна посадили на сім років. Три відсидів. В ресторані «Русь», коли справляли його 60-річчя, праворуч від нього президент сидів. Кравчук «зека» вшановує! Кучма десятки заводів пороздавав своєму родичу. За Ющенка й мови нема: ні людям, ні собі. А Янукович – то взагалі «витвір природи». Новообраного Зеленського якось випадково зустрів у супермаркеті, то щиро сказав йому: не будете боротися із корупцією, то нічого у Вас не вийде.
– І як Вам боротьба з корупцією?
– Та ну про що мова! Людина при погонах, яку знаю ще з парламенту, якій довіряю, каже, що те, що розкрадалося до війни, – то дрібниці порівняно із теперішніми масштабами. Сорок процентів всього розкрадається. Я вірю.
І хто цих придурків у владі далі годуватиме? Ніхто їм не дасть ніяких більше позик в майбутньому. Це ще зараз дають. Ось прийде Трамп, переграє усе, то побачимо, яку він партію гратиме зараз. Він сьогодні одне говорить, а завтра інше. Він не зовсім врівноважена людина. А до того ж має стосунки з путіним, хоч і приховує. Не знаю, як воно далі буде.
– Коли Ви купували підприємства, свої гроші вкладали чи й кредити брали?
– Кредити завжди брали. Як же без цього жити, як розвиватися? Манна з неба не падає. І гроші ніхто у нас не робить на станку. Добре, що давали. А під кредит треба було заставу. Інакше ж нічого ніхто вам не дасть. Нам пощастило, бо 10 мільйонів доларів кредиту в один рік ми повернули одразу. Встигли погасити за три місяці перед всесвітньою кризою. Мені пропонували ще взяти, але інтуїція спрацювала. Як кредит погасили, наше господарство пішло стрімко розвиватися. Інтуїція не раз мене виручала і відіграє велику роль.
Підготував Святослав ЖОЛУДЬ
