Катерина Ландар:
«У Носівській лікарні офтальмолог не один – бо мати і син»
Точні діагнози – успішне лікування
У Владислави Олегівни Черевко – довгий, плідний лікарський шлях. Успадкувала професію від мами Надії Іванівни, що працювала анестезіологом у Тернопільській залізничній лікарні. Почався з того, що юна Владислава тут була молодшою медичною сестрою хірургічного відділення, призвичаюючись до медицини. Одночасно добре підготувалась і вступила на підготовче відділення медичного факультету Ужгородського медінституту. Чергувала від ранку до ранку. Роботи було багато. Адже доставляли немало травмованих і тих, кого потрібно було терміново оперувати. Але встигала і роботу виконувати, і успішно вступити, і навчатись, і закінчити виш. Інтернатуру проходила в Чернігівській обласній лікарні. Направлення отримала в Носівську ЦРЛ.
З часом Владислава Олегівна тривалий час працювала в «Оптиці», що при клініці «Новий зір» у Києві. Там трудився завідувачем діагностичного відділення її син Олександр. Тут пройшло і формування як висококласного офтальмолога-діагноста. Ретельно обстежуючи зір, виявляючи хвороби очей, направляла пацієнтів на дообстеження, лікування і оперативне втручання. Приємно було, що колеги у столичних лікарнях підтверджували її діагнози. Цінні поради, надані тим, хто побував у неї на прийомі, застерегли багатьох з вадами зору від прогресування хвороб очей. А це дуже важливо. Тим більше, якщо у людини тяжка недуга очей – глаукома.
З мікрохірургами співпрацюють – пацієнтів оперують
Це займає головне місце у її роботі і у Носівській міській лікарні ім. Ф. Я.Примака, разом з сином Олександром Анатолійовичем. Про що говорять численні пацієнти.
– Я лікувався у багатьох офтальмологів. Їм адресую лише добрі слова. Цього варта і Владислава Олегівна Черевко. У неї свій особливий підхід до проблем зору. Її щирий погляд вселяє надію, що допоможе бачити білий світ. Вона глибоко знається в офтальмологічній фармакології. Які саме препарати допоможуть в тих чи інших випадках, тому чи іншому пацієнту. Які і коли треба робити обстеження у відділенні мікрохірургії ока, що в обласній лікарні, де мені блискуче зробила операцію на обох очах його завідувачка, спеціалістка вищої кваліфікаційної категорії, керівниця підготовки лікарів-інтернів, висококласний мікрохірург Ірина Іванівна Биховець. Вона якісно виконала не одну операцію по заміні кришталиків, інші вдалі складні очні втручання, – говорить Микола Сосницький з Носівки.
– У моїх очах Владислава Олегівна вчасно виявила катаракту. Порадила: поки що можна лікуватись медпрепаратами у краплях, але все одно без операції не обійтися. І чим раніше, тим краще. Я прислухалась до пропозиції досвідченого офтальмолога. Операцію якісно виконала завідувачка відділення мікрохірургії ока Ірина Іванівна Биховець. Вона першою на Чернігівщині запровадила найсучасніший спосіб видалення катаракти. Відділення на світовому рівні по практикуванню найкращих та найсучасніших методик хірургічного лікування катаракти.
З мікрохірургами підтримує тісні зв’язки Владислава Олегівна, пропонуючи своїм хворим оперуватись у відомому на Чернігівщині (і не тільки) відділенні, – зазначила носівчанка, ветеранка Київського метро, волонтерка Віра Петрівна Стеценко.
– Мої очі уразили дві серйозні хвороби. Їхпід час обстеження виявила на початковій стадії Владислава Олегівна. І сказала обнадійливо: «Ваш зір можна врятувати. Не відкладаючи в довгий ящик, треба оперуватись». Хороші відгуки пацієнтів, зір яких вона контролює, про лікарів Ірину Іванівну Биховець та Ігоря Миколайовича Лютницького з відділення мікрохірургії ока. Я скористався пропозицією свого лікаря. Довелося робити дві операції. Вдало їх провів Ігор Миколайович. Тепер періодично буваю на прийомі у Владислави Олегівни та Олександра Анатолійовича. Вони міряють внутрішньоочний тиск, проводять інші обстеження. Тому зір не погіршується, – задоволений Іван Литвиненко з с. Володькова Дівиця.
Професія неньчина стала синовою
Її у матері, лікаря-офтальмолога, успадкував син Олександр. Для нього вона є взірцем відданості, відповідальності, бажання допомогти кожному позбутися проблем зору.
Олександр Анатолійович багато чого навчився у матері. Насамперед її людяному ставленню до пацієнтів будь-якого віку. Обоє досить уважні і терплячі до людей поважного віку, у яких погіршене здоров’я, а ще – примхи, забудькуватість, нервозність, від чого поганий настрій. Але як побувають у високофахових офтальмологів, з’являється надія на те, що зір поліпшиться. Вони широко в роботі використовують деонтологію – науку про взаємовідносини лікаря і хворого, про етику лікаря.
– Кращі професійні людські якості матері притаманні сину. А ще для Олександра Анатолійовича яскравим прикладом висококваліфікованого лікаря є головний офтальмолог України, доктор медичних наук, професор Сергій Риков. Досвідчений офтальмолог читає лекції у Національному медичному університеті ім. Олександра Богомольця. Гордиться тим, що з ним навчають студентів п’ять молодих викладачів, професорів, котрі заслужено отримали високі наукові ступені з його допомогою.
– Я приходжу на прийом до Владислави Олегівни та Олександра Анатолійовича, професіоналів високого класу. Дуже добре, що Носівська лікарня має таких офтальмологів. Для мене зручно, що у Олександра Анатолійовича можна обстежитись у вихідний день – суботу. У їхній лікарняній практиці займає важливе місце профілактика очних хвороб. Наголошують на тому, аби вести такий спосіб життя, щоб не допустити їх. І не пропустити лікування на початковій стадії, – зазначила учениця-розумниця 7-В класу Носівського ліцею № 1 Євгенія Бречко.
Кожного обстежують, у часі не обмежують
З початком російсько-української війни у лікарів-офтальмологів Владислави Олегівни та Олександра Анатолійовича Черевків додалося хворих. На прийом до них приходять і біженці та переселенці з різними очними недугами: захворювання очного яблука, повік, слізних органів тощо – з природженими і набутими, хронічними і прогресуючими. Вони можуть призвести до зниження гостроти зору, а то й до сліпоти. Зокрема, глаукома, катаракта, іридоцикліт, трахома, опіки, травми тощо. А також аномалії рефракції ока, як-от короткозорість, далекозорість, астигматизм.
Генеральний директор КНП «Носівська міська лікарня Ф.Я. ім.Примака» Катерина Василівна Ландар забезпечила офтальмологів вкрай потрібним медичним обладнанням. Зокрема, придбала новітній апарат для вимірювання внутрішньоочного тиску, офтальмоскоп для дослідження очного дна, лінзу-хундус для його деталізації, щілинну лампу для біомікроскопічного обстеження ока, прилад для підбору складних окулярів, обладнання для встановлення рефракції (переломлювальної сили ока) тощо.
На безліч очних болячок, які є у дорослих і дітей, у офтальмологів матері і сина є вивірені варіанти ефективного лікування. Вони цікавляться новинками офтальмології. В Україні центром досліджень є Одеський інститут очних хвороб і тканинної терапії, куди Владислава Олегівна та Олександр Анатолійович, буває, направляють своїх хворих.
Маючи лише трьохгодинний робочий день, вони завжди його продовжують. Коли пацієнт забув або не зміг взяти направлення сімейного лікаря – не відмовлять. Якщо запізнився, бо приїхав автобусом з глибинки Носівщини, – теж ідуть назустріч.
Медсестра – права рука офтальмолога
Своєрідним диригентом, правою рукою у офтальмологів є сестра медична Світлана Іванівна Білобловська. Лише одним лагідним поглядом і заспокоїть, і настрою, і віри додасть усім, хто чекає на прийом, і лікарям також. Після відмінного закінчення Ніжинського медичного училища фахово підготовлена Світлана Іванівна розпочала працювати з офтальмологом Лідією Пономаренко. Вона, як ніхто, віддана своїй професії. Ставиться до пацієнтів турботливо, з теплотою. Її очі випромінюють доброту, щирість і любов до людини, чуйність і простоту. Світлана Білобловська вміє спілкуватися з пацієнтами, відповідально працює на високому професійному рівні.
Висококваліфікована медсестра багато років плідно працювала з Лідією Ульянівною і з Яною Вікторівною Швецовою. В останні роки – з Владиславою Олегівною та її сином Олександром Анатолійовичем Черевками. Сьогодні, як ніколи, на прийомах буває багато пацієнтів. Особливо – військовозобов’язаних, військовослужбовців та призовників.
Світлана Іванівна старається так допомагати офтальмологам, аби вони змогли всіх, що записалися на прийом, обстежувати. Вимірює внутрішньоочний тиск, перевіряє зір на таблиці Сивцова, заносить у комп’ютер направлення від сімейних лікарів та вносить дані про пацієнтів, бездоганно виконує й інші обов’язки. Тому виходячи з кабінету, кожен дякує не лише офтальмологам, а й сестрі медичній, офтальмологічній. Вони на це заслужили.
Щоб зняти напругу з очей, Владислава Олегівна та Олександр Анатолійович радять робити гімнастику для зору, подивитись удалечінь.
А ми запрошуємо згадати минулі справжні зими з глибокими снігопадами, тріскучими морозами, золоту осінь і квітучу весну, що оспівані в поезії нашої героїні Владислави Черевко:
«Ти хурделиці музику слухаєш, я до неї слова підбираю»
Із кленів облітає жовте листя,
Немов слова, що з уст злітають.
І золотою віхолою в місті
У парі і з дощем кружляють.
Іще залитий сонцем ліс стоїть,
Верхівок ледь торкнулась осінь.
Та скоро перший лист злетить
І хмари залатають неба просинь.
Третій день заметіль, завірюха,
І немає кінця їй і краю.
Ти хурделиці музику слухаєш,
Я до неї слова підбираю.
У срібній імлі прокидається ранок,
Ледь-ледь прихилилася неба завіса.
Засипало снігом подвір’я і ганок,
Мороз кришталевий гірлянди розвісив.
Ніхто не торкався ще першого снігу,
Незайманий світ, що сьогодні вродився.
Біліє, мов аркуш майбутньої книги,
Сюжет її автору щойно наснився.
Зимовий ранок потонув у тумані,
Розмились контури і межі, щезли далі.
Як свідок у вселенському обмані,
Щербатий місяць приховав деталі.
В наших ролях немає печалі,
І я вірю щасливим прикметам –
Тим деревам, загорнутим в шалі,
Сніжним бабам у білих заметах.
Молочним цвітом піняться сади,
Черемха пахне і цвіте кульбаба.
Пройшли зимові холоди.
Кругом весна вирує, молодість і зваба.
Жасмином червні відцвіли,
І молодість, як весни, відбуяла.
Квітками білими зросли
Слова, що їх колись ми не сказали.
Цей ранок на межі реальності і сну,
Коли на нас прозріння сходить,
І все приховане ми бачим наяву,
І хтось в тумані нас за руку водить.
Микола КОХАН, фото Василя Оксимця
