Добрі справи потрібно робити, а не говорити про них без кінця
У селі Стара Басань Бобровицької громади окупанти за місяць пошкодили сотню сільських садиб, а 21 хату з господарськими приміщеннями вщент спалили.
У старостаті села визначили черговість надання допомоги постраждалим жителям, передусім тим, хто постійно проживає в селі й не має іншого житла. Кілька господарів, садиби яких незначно пошкоджені, почали ремонтні роботи самостійно. До інших старобасанців приїхали на допомогу волонтери Всесвітньої лютеранської федерації в Україні, центр якої – у Швейцарії.
– Коли вони приїхали в наше село, для мене було дивним: як вони довідалися про нашу біду і хто їх направив до нас? – пригадує староста Лідія Єреп. – Але відчула, що благодійні гості самі здивувалися з мого запитання, і пояснили: для них не проблема довідуватися про людей, які потрапили в біду й потребують підтримки. Зацікавив мене і їхній підхід до надання допомоги. Ознайомившись із списком жителів села, в яких найбільше пошкоджені житлові й господарські будівлі, представники благодійної лютеранської організації попросили мене, щоб показала їм ці 39 садиб, які були в першочерговому списку. На місці благодійники й визначали обсяги допомоги. Ретельно обстеживши, визначилися із закупівлею будівельних матеріалів, як складати фінансові звіти, якими товарними документами підтверджувати вартість матеріалів та робіт.
Лідія Олексіївна розповіла, що ремонтували хати й господарські споруди приватним власникам, вони повинні були й звітувати за витрачені фінанси. Але контроль за всім цим взяв на себе старостат, адже загальна сума обрахована в один мільйон 150 тисяч гривень. Довелося допомагати кожному господарю із складанням звіту про витрачені будівельні матеріали і кошти, підказувати, де дешевше й надійніше купувати товари, яких майстрів залучати до виконання ремонтних робіт. Робили це настільки перевірено й відповідально, що європейські благодійники в жодній садибі не проводили якихось додаткових перевірок, хоч на початку співпраці з ними старосту попереджали, що такі перевірки будуть.
– З першого дня знайшли порозуміння в роботі з благодійною організацією «Рокада», що зареєстрована в Києві, але кошти на ремонтні роботи в зруйнованих війною сільських садибах жертвують доброчинні європейці. Тож і «рокадівці», і ми старались як найбільш ефективно і розумно використати кожну пожертвувану нам «єврокопійку». Радію, а заодно й пишаюсь тим, що і в співпраці з цими та іншими добродіями не було жодного непорозуміння, не говорячи вже про якісь претензії. А бачили б, як душу вкладали у зруйноване окупантами житло члени благодійної бригади з Івано-Франківська, які назвали себе «Руки Ангела»! Вони за свої гроші й будівельні матеріали купували… Вручили деяким постраждалим від війни й ваучери для одержання допомоги, теж від європейських благодійників.
У Старій Басані живуть трудолюбиві й доброзичливі люди, гідно пережили й місячну окупацію. З перших днів без окупантів дружно включилися у виготовлення необхідних речей для потреб армії, за день-другий організувалася бригада жінок для плетіння маскувальних сіток, долучилися місцеві волонтерки до пошиття білизни бійцям на передову, до формування продуктових наборів, невідомо де і якими шляхами діставали необхідні ліки для односельців і земляків-фронтовиків. Щоб швидше й надійніше доставляти допомогу бійцям з їхнього села, користуються й послугами «Нової пошти». Довіряють і місцевим волонтерам, що регулярно доставляють воїнам замовлену ними амуніцію, допоміжні речі воєнного призначення, продукти харчування. З чужими волонтерами не зв’язуються.
Такі старання й серйозну відповідальність за те, що робиться в селі, помітили і європейські благодійники. Якось європеєць Марк признався старості Лідії Олексіївні, що з великою цікавістю спостерігає, як місцеві жінки стараються для допомоги українським воїнам, як діляться з ними ледь не останнім. І це після того, як «витрушені» були їхні продовольчі, матеріальні й фінансові запаси за дні окупації. Про це Марк розповідав своїм європейським землякам. Багато з них плакали від цих розповідей, і теж збільшували свою особисту допомогу потерпілим від війни далеким від них українцям.
– Своїми стараннями при відновленні зруйнованих садиб, ефективним і бережливим використанням наданих благодійних ресурсів ми переконали наших європейських волонтерів, що український простолюд, передусім сільський, не замішаний ні в корупції, ні в казнокрадстві, не падкий а на чуже, – таку оцінку з гордістю поставила староста села своїм землякам.
Не так давно в Стару Басань приїздили журналісти з Києва. Правда, почали розпитування про місцевих жителів, що загинули від рук окупантів. Було й таких кілька випадків, але зацікавилися журналісти і тим, як вдалося громаді села так швидко подолати наслідки окупації, вберегти людей від масового вимирання, коли ще давав знати про себе клятий ковід, інші хвороби при дефіциті ліків. Паралізовані були доставки багатьох видів продуктів.
– Господу, мені й найближчим моїм помічникам відомо, якими шляхами і від яких добрих столичних земляків усе те діставалося, – пояснює староста села. – Допомогло й те, що до окупації й після звільнення від неї у багатьох наших селян була і є постійна робота в базовому господарстві «Земля і воля» з регулярною виплатою зарплати, з можливістю одержання зерна. Продовольчі запаси мають і власники земельних паїв, солідну оплату за які пайовики одержують як зерном, так і грошима. Ще й м'ясо виписували за ціною, втричі нижчою, ніж на ринку. Все інше – залежало від наших умілих домогосподарів. Втішні результати – наяву.
Конкретні наслідки випливають із давньої народної мудрості: «Немає нічого неможливого». Але це можливо при іншій народній мудрості: «Добрі справи треба робити, а не обговорювати їх без кінця».
Григорій ВОЙТОК
