Дипломат зі Швеції їде велосипедом,
щоб розказати світу про український супротив
Ларс Петер Фреден, 73-річний шведський політик, який працював у дипломатичній службі Швеції понад 30 років, приїхав в Україну, щоб проїхати вздовж лінії фронту на велосипеді. Каже, зробив це для того, щоб привернути увагу Європи до війни в Україні. Таким чином чоловік хоче не лише підтримати нашу країну в такий складний час, але й донести світовій спільноті інформацію про російські злочини, про героїзм та будні українських воїнів, про стійкість українського народу. Під час своєї поїздки він писатиме статті для шведських та міжнародних ЗМІ.
Ларс Петер Фреден – колишній військовий, який з 1982 року працював у дипломатичній службі Швеції. У 1990 році він став першим дипломатом будь-якої країни, який перебував у Латвії з 1940 року.
Ларс Петер Фреден у редакції «Чернігівщини»
Під час розпаду СРСР працював у Прибалтиці (Естонія, Латвія, Литва) і протягом двох років був єдиним дипломатом. Інші країни не мали представників, бо ці країни були в республіці. Брав участь у переговорах під час виходу Латвії, Литви і Естонії зі складу СРСР.
«Для нас, як для сусідньої країни, було важливо, щоб російські війська не лише вийшли звідти, але щоб не лишилося російських баз на території Прибалтійських країн. Також було важливо, щоб сам вихід був без кровопролиття. І нам це вдалося», – говорить Ларс.
Згодом Ларс Петер написав не одну книгу про розпад СРСР і відновлення незалежності країн Балтії.
За плечима у пана Ларса – понад сорок років роботи в дипломатичній службі Швеції. Останні роки перед виходом у відставку був послом Швеції в Китаї. До речі, він проїхав на велосипеді від Пекіна до Гонконгу і назад – рівно 10 000 км. Тож досвід їзди на велосипеді у колишнього посла колосальний.
«З 2010 по 2016 роки я працював у Китаї, а потім пішов у відставку, – розповідає Ларс Фреден. – І тут почалася справжня, велика війна тут, у вас, в Україні. Для мене і для багатьох людей, особливо дипломатів, очевидно, що ті події, які відбуваються зараз у вашій країні міняють, сподіваюсь на краще, геополітичну ситуацію у всій Європі. І одного дня я, сидячи в Стокгольмі, в неймовірно гарному місті, читаючи старовинні книги, спитав сам себе, чи можу я щось зробити, чимось допомогти. І так визріла ідея приїхати сюди на велосипеді. Я вже прожив життя, і я фрілансер, тобто працюю без редакції. Немає редактора, який боїться за моє життя, і я можу проїхати по прифронтових населених пунктах. Адже я вважаю, що більшість іноземних журналістів, які зараз працюють в Україні, не їздять близько до фронту, бо їх не пускають редактори, боячись за їхні життя. А ті що їздять, то здебільшого фрілансери, як і я. Я хочу знати, як насправді живуть ваші військові, які їхні будні на фронті. Я не веду мову про стратегію, я хочу писати про конкретні ситуації, про простих людей, які насправді є корінням армії. Хочу писати про стійкість Збройних сил України і українського народу загалом. Про неймовірний громадянський спротив проти російської військової машини.
У Бучі люди мені сказали, що всі іноземні журналісти питають про загиблих, але мало хто питає про живих – тих, хто вижив, і як вони зараз живуть. І я зокрема хочу писати про цих людей, які вижили, які кожного дня виживають під обстрілами.
Мій маршрут почався з Києва, потім – Чернігів, Суми, Харків, Донецьк, Запоріжжя, Херсон та Одеса. Їду на велосипеді, бо тільки так ти можеш більше побачити, відчути. На машині того відчуття немає».
Говорячи про війну, чоловік переконаний, що ніхто в цивілізованому світі не очікував – навіть Ларс зі своїм великим політичним, дипломатичним досвідом – того, що росія все ж таки наважиться піти повномасштабною війною на сусідню країну.
«Під час роботи в посольстві в Москві у 1997 році я їздив у Грозний і бачив, як росіяни там воювали. Бачив, як вони зруйнували місто. І багато хто з нас (західних політиків, – Авт.) думав, що Чечня – це якийсь виняток, але ні. Потім була Грузія – 9 серпня 2008 року. Для мене це також була несподіванка, я не очікував такого. Потім був Крим, потім Донбас, – говорить Ларс. – Та навіть після цього мало хто вірив, що росія піде на велику війну. Для багатьох політиків було великим «сюрпризом» те, що вона вдалась до повномасштабної спроби взяти цілу країну, велику країну. Другим «сюрпризом» для всіх стало те, як росіяни ведуть цю війну з точку зору стратегії і тактики. Я в тому числі під час роботи в Москві в 90-х роках багато писав доповідей про російську воєнну реформу. Ми думали, що їм вдасться зробити її, але вийшло так, що корупція завадила.
Третім «сюрпризом» стала жорстокість до цивільного населення, до полонених, насильство, катування людей. Те, як вони руйнують міста і села, які хочуть взяти, – це жахливо. Проте, якщо подивитися назад, на події Другої світової війни, то таких сюрпризів не повинно бути. Адже кожна людина, яка знає про те, як поводилися радянські військові в Німеччині під час Другої світової війни, бачать співпадіння. На жаль, мало людей на Заході знають про це – я думаю, це тому, що злочини нацистів були ще гірші, і тому те, що робили радянські військові, мало афішувалося. На жаль».
Ларс Фреден глибоко переконаний, що з росіянами не можна домовлятися і не можна робити ніяких поступок. На його думку, зараз потрібна політика холодної війни, політика стримування.
«Про ілюзії щодо того, що через обмін людьми росія стане країною європейського типу, потрібно забути, – говорить Ларсон. – Світ має проводити політику стримування. Звісно, важко буде тримати таку політику, адже багато західних політиків не розуміють, що є зло.
Я думаю, і я казав це колись росіянам під час дипломатичних переговорів в 90-х роках, коли країни Прибалтики вирішили вийти зі складу радянського союзу, що росіяни ніколи не матимуть цивілізованих відносин зі світом, якщо не покажуть усвідомлення того, що вони зробили. Росія повинна каятися – німці це називають «освоєнням минулого». Так, як зробила після Другої світової війни Німеччина. І росіяни мають зробити це щодо тих країн і народів, які постраждали від її військової агресії, а також щодо свого населення. І реакція на мої слова, звісно, була передбачувана. Проте я й досі переконаний у тому, що росія не зможе бути цивілізованою країною, поки не «освоїть минуле».
Ця жахлива війна, яка йде зараз у вашій країні, має ефект того, що ввесь світ тепер знає, що є така країна як Україна. Проте це далося дуже дорогою ціною. У нас в Швеції є суспільна думка щодо України, і десь 80% людей підтримують вас. І задача для всіх нас – і надалі підтримувати вас. Україна може навчити багато чого європейські країни».
Марія ПУЧИНЕЦЬ
