Чистили парк – знайшли поховання козацько-дворянської знаті
На 375-ту річницю відновлення козацької держави і заснування Ніжинського полку на Чернігівщині випадково знайшли поховання нащадка козацької знаті. Під час розчистки території поблизу колишнього шкільного гуртожитку в селі Берестовець (нині Комарівська громада) трактор, що проводив роботи, вигріб на поверхню гранітну надгробну плиту віком 170 років. Місцеві розповідають, що на цьому місці колись було давнє кладовище. Старожили пам’ятають, як у 80-х роках минулого століття при здійсненні будівельних робіт тут викопували людські останки. На знайденому гранітному надгробку, який і досі валяється просто неба, чітко видно напис з датою та прізвищем. Судячи з історичних даних, надгробок належить представнику ніжинського дворянства, поміщику та нащадку козацької знаті Елеазару Івановичу Армашевському.
Надгробок, який вигребли з землі
Людські останки на цьому місці викопували постійно
Мешканець Берестовця і депутат Ніжинської районної ради Микола Шкарупа каже, що плита, яку знайшли при розчистці території, є найдавнішою збереженою пам’яткою історії села.
«1857 рік, який вказано на надгробку, – це рік поховання. Тут, без сумніву, було давнє кладовище», – коментує чоловік.
Могильна плита Елеазара Івановича Армашевського
Тамара Кісиль навчалась у Берестовецькій школі в 1976-78 роках.
«Ми жили в гуртожитку й цю плиту бачили – вона лежала перед порогом по дорозі на кухню. Пам’ятаю, коли її розчистили, то було добре видно напис на плиті, – пригадує жінка. – А коли наші хлопці копали туалет, то знайшли череп – нас іще, дівчат, ним лякали. Повариха, тітка Галя, її місцеві називали Шаля, нам говорила, що тут колись було кладовище».
Тут було давнє кладовище
Більшовики знесли пам’ять про давні старшинсько-дворянські роди, ми ж мусимо її відродити
Берестовчанин Володимир Кантур розповідає, що людські рештки на цьому місці знаходили постійно.
«Приблизно у 80-х роках копали траншею довкола всього березняка, то знайшли багато кісток та черепів. Ми тоді ще дітьми були і все бачили. Я переконаний, що територія, де хочуть зробити парк, – то кладовище», – каже чоловік.
Те, що знайдений на тому місці надгробок належить не звичайному селянинові, говорять всі, але хто ж насправді міг бути похований у тій могилі?
Онук козацького сотника, поміщик та дворянин
На надгробку чітко видно ім’я людини, ймовірно похованої тут. Це – Елеазар Іванович Армашевський. Судячи з надгробку, скоріш за все, це могила когось із місцевої знаті. У реєстрі імен українського біографічного словника (випуск 1) під прізвищем Армашевський знаходимо одну людину – Армашевського Сидора Івановича (1739-1825 роки) – військовик, бунчуковий товариш (1781 рік), суддя ніжинський (1784), сотник веркіївський (мається на увазі село Вертіївка, яка на той час мала статус сотенного містечка). До складу Веркіївської сотні, як відомо, в різні часи входило близько 7-9 населених пунктів. Серед основних за час існування сотні були: села Берестовець, Британівка, Заньки, Іллінці, Кошелівка, Смолярі та містечко Вертіївка.
Герб Армашевських
Копнувши далі, з’ясувалося, що Сидір Іванович Армашевський був рідним дідом Елеазару Армашевському, батьком якого був Іван Сидорович Армашевський – суддя Борзенського повітового суду (1813 рік), поміщик і житель села Берестовець (1815-1832 роки).
В «Малоросійському родословнику» авторства українського історика, археографа, архівіста і генеалога Вадима Львовича Модзалевського зазначено, що Елеазар Іванович Армашевський був царським підполковником, дворянином Чернігівської губернії. Рік народження – 1815, рік смерті – 1857. Дата смерті, як бачимо, співпадає з датою, зазначеною на надгробку, тож немає жодних сумнівів у тому, що власником гранітної плити є саме той Елеазар Армашевський, нащадки якого були козацькими старшинами, а сам він – дворянином і поміщиком. У ті часи, як відомо, серед дворян було модно мати ще й офіцерські звання. Щодо спочилого в Бозі Елеазара Армашевського в «Малоросійському родословнику» написано так: «В военных походах не участвовал, но был исправным служакой, постоянно получавшим за смотры, разводы, учения и маневры благодарности и награды. В 1854 вышел в отставку по болезни подполковником с мундиром. Умер холостым. Похоронен в Берестовце Черниговской губернии».
Скоріше за все, віднайдений надгробок – не один, і поруч із ним можуть бути інші поховання місцевого дворянства та нащадків козацької старшини. Тож берестовчани пропонують поставитись до питання серйозно, припинити роботи з розчистки і покликати на допомогу дослідників.
«На мою думку, місцевій владі треба терміново подумати, як зберегти цей надгробний камінь, – висловлює побажання депутат райради Микола Шкарупа. – Продовження робіт виглядатиме як вандалізм і неповага до нашого козацького краю. Я сам – нащадок берестовецьких козаків, і переконаний, що могила, якій 170 років, має бути збережена».
Від Армашенків до Армашевських
З місцевими селянами та нащадками козаків важко не погодитись, адже Берестовець – це дійсно козацьке село, а рід Армашевських – дуже давній та прямо пов'язаний з історією села.
Дослідник Геннадій Дудченко у своїй праці «Ніжинське дворянство наприкінці ХVІІІ століття (матеріали до генеалогії)» ґрунтовно дослідив рід Армашевських, і з’ясував важливий факт: предок Армашевських був Армашенком.
«У Відомості 1784 року зазначається, що Сидір Армашевський надав на доказ дворянського походження копію грамоти Олексія Михайловича від 3 серпня 7175 року (1667 року) Івану Васильовичу Армашенку (прадіду Сидора Івановича і представнику другого коліна роду), копії двох універсалів на чин полкового хорунжого Івану Павловичу Армашевському (батьку Сидора), а також патент Малоросійської колегії від 5 грудня 1781 року на ім’я самого Сидора Армашевського», – зазначено в «Ніжинському дворянстві».
Український генеалог Вадим Львович Модзалевський наводить детальний опис родоводу Армашевських. За ним Сидір Армашевський – представник 5-го коліна роду. Родоначальником роду зазначається Василь, який жив у другій половині ХVІІ століття. Його син Іван Васильович Армашенко служив у Мстиславського і Оршанського єпископа Мефодія (1663-1667 роках), числився старшим друкарем («типографщиком») Київської Лаврської друкарні (1671 році), був писарем у самого Лазаря Барановича (1672 року) і за його дорученням їздив у 1672 році до Москви. З 1780 року служив писарем Києво-Печерської лаври. На ім’я Івана Армашенка була виписана згадана царська грамота, яка дозволяла Армашенку вільне перебування в малоросійських містах, придбання маєтків і звільняла його від оброків та зборів до царської скарбниці.
А у довіднику історика та генеалога Григорія Милорадовича Іван Армашенко значиться польським шляхтичем і є першим представником роду. Син Івана – Павло Іванович Армашенко (Сидорів дід) уже був пов’язаний із козацькою службою на Ніжинщині. Зокрема у Модзалевського він значиться козацьким отаманом в селі Берестові (Веркіївська сотня) (1733 року). Наступний представник роду Іван Павлович Армашенко (він же пізніше Армашевський – батько Сидора Івановича) пройшов службу від канцеляриста (1719-1722 роки) до веркіївського сотника (1739-1761 роки), причому звільнений був з посади «за дряхлостью» у чині полкового хорунжого і помер у 1795 році. Сам Сидір Іванович вступив на службу військовим канцеляристом Генеральної військової канцелярії в 1757 році. З 1761 року стає замість батька Веркіївським сотником. У 1781 році отримує чин бунчукового товариша. З 1784 року стає суддею Ніжинської нижньої розправи у чині колезького асесора. Мав братів Павла – поручика та Тимофія – унтер-офіцера. Одружившись із Катериною Петрівною Борсук, він отримав як її посаг маєтності в селі Кукшин на 224 душі. Сини Сидора Івановича теж служили. Іван Сидорович (1770-1832 роки), закінчивши Морський кадетський корпус, дослужився на флоті до чину капітан-лейтенанта, і вийшовши у відставку, був суддею Борзенського повітового суду (1813 року), жив в Берестовці. Юрій (Георгій) Сидорович дослужився до чину губернського секретаря (1825 року), підсудка Борзенського повітового суду, також жив у селі Берестовець. Про решту синів Сидора Армашевського (Гаврила і Григорія) Модзалевський не згадує.
З довідника Григорія Милорадовича
Деякі додаткові відомості про маєтності Армашевських подані у довіднику Григорія Милорадовича. Зокрема зазначається, що Іван Васильович Армашевський (прадід Сидора Івановича), скориставшись царською грамотою, придбав «от разных лиц» населені селянами маєтки в селах Берестовці й Оленівці (Борзенський повіт), які перейшли у спадок до його сина Павла Армашевського (діда Сидора Івановича).
Як бачимо, рід Армашенків-Армашевських нерозривно пов'язаний з Берестовцем та Ніжинщиною, тож місцевій владі треба терміново вжити заходів, аби зберегти історію та пам'ять про козацько-дворянський рід. Продовження робіт виглядатиме як вандалізм і неповага до козацького краю і нащадків козаків. Розуміємо, що словом «вандалізм» місцевих чиновників не налякати, і що їм не вперше по могилах тракторами їздити (пам’ятаємо дворічну історію в сусідніх Ховмах), але цим матеріалом ми офіційно попереджаємо профільні органи, відповідальні за збереження історико-культурної спадщини про знахідку. І, не доведи Господи, тепер на те місце хоча б один трактор заїде!
Віталій НАЗАРЕНКО, фото Миколи Шкарупи та з архівів
