Бобровиччина відпустила на небо ще одного Героя,
що поліг у бою за Вкраїну свою
Сапер десантно-штурмового батальйону Тимощук Іван Володимирович народився 4 липня 1997 року на Рівненщині, де й школу закінчив, у 2017-19 роках служив строкову службу в Українській Армії. Потім доля його мами Валентини Степанівни з чотирма дітками занесла в село Зелене (четверта бригада Горбачів) тодішнього Бобровицького району. Працював у ряді організацій на різних посадах. На початку липня 2023 року Івана Тимощука мобілізували на військову службу, де він пройшов навчання у навчальному центрі десантно-штурмових військ, здобув необхідні бойові навички й у Великобританії. На передовій служив сапером інженерно-саперного взводу десантно-штурмового батальйону. 7 вересня 2023 року під час виконання бойового завдання в районі Новомихайлівка Покровського району Донеччини воїн загинув, проявивши стійкість і мужність.
Минулої неділі, 16 вересня, на центральному майдані Бобровиці відбувся траурний мітинг «Вічна пам'ять Героям». «Ніщо так не об’єднує людей, як біда, – відкрила мітинг ведуча. – Сьогодні для всіх вона одна… Війна. Вона не припиняє надсилати нам трагічні звістки. На цей раз про загиблого воїна Івана Тимощука».
З вдячністю за мужнього сина, що має лягти до могили, замість того, щоб жити, дітей ростити, країну з руїн піднімати, маму сестер і брата підтримувати, звернувся до рідних мужнього воїна заступник міського голови Сергій Циба. Від імені громади, він запевнив, що Іван Тимощук навічно увійде до Небесного воїнства, яке полягло в бою за рідну Україну, і яке ніколи не буде забутим всіма наступними поколіннями. А зараз: «земля ридає, плачуть небеса – Героїв Україна проводжає в небеса».
Уже вкотре на траурному мітингу прозвучали слова, що дуже важко відпускати на небо близьких серцю людей. Дуже важко змиритися з втратою найдорожчих… Ще важче навчитися жити без них…
Цей тягар важким каменем ліг на душу й серце матері воїна Валентині Степанівні, сестрам Ользі й Анні, брату Віталію. Це боляче усвідомлюють офіцери першого відділу Ніжинського районного Центру комплектації та соціальної підтримки, інші побратими загиблого воїна, і вони все робили із сердечним 
уболіванням, щоб розділити з рідними хоч якусь частинку їхнього тепер уже довічного болю, доклали останніх зусиль, щоб з усіма військовими почестями провести навіки останньою земною дорогою мужнього солдата, котрий загинув у бою, віддавши своє молоде життя за кожного живого українця. Тож помітно було, що разом з рідними, друзями, знайомими, – і в побратимів, які на руках носили домовину з тілом убієнного, стояли у почесній варті, виголошували вдячність рідним за звитяжного Сина України, – рвалося серце навпіл, особливо, коли настав час прощання, й востаннє учасники траурного мітингу клали квіти на труну загиблого земляка.
Відспівування та поховання солдата Тимощука Івана відбулося на кладовищі села Зелене.
Григорій ВОЙТОК
