Біль чорним крилом знову пронісся Бобровиччиною
У Бобровицькій громаді 22 і 23 вересня були оголошені Днями жалоби за військовослужбовцями.
У п’ятницю, 22 вересня, спочатку по вулицях Бобровиці, а потім по селу Кобижча провели останньою земною дорогою Пивовара Дмитра Григоровича, 1986 року народження, бійця повітрянодесантної бригади, котрий помер 19 вересня у військовому шпиталі від підступної хвороби. Поховали Дмитра на кладовищі рідного села Кобижча з усіма військовими почестями.
* * *
У суботу, 23 вересня, на центральній площі Бобровиці відбувся траурний мітинг «Вічна пам'ять Героям», на якому жителі громади прощалися і проводили на Небо останньою земною дорогою Кошіля Олександра Ігоровича, старшого стрільця-оператора механізованого батальйону механізованої бригади імені князя Мстислава Хороброго.
Ведуча траурного мітингу коротко розповіла про відважного захисника Вітчизни. Народився Олександр Кошіль 11 серпня 1979 року в селі Марківці на Бобровиччині. Після закінчення середньої школи, в 1997-99 роках проходив строкову службу в армії. Після звільнення в запас працював у ряді організацій Бобровиці і Броварів. Проживав з родиною в Бобровиці. Після широкомасштабного вторгнення росії в Україну був мобілізований 15 червня 2023 року до лав захисників Вітчизни, пройшов підготовку в навчальному центрі ЗСУ, на фронті воював у прославленій бригаді.
У бою за Батьківщину 17 вересня проявив стійкість і мужність під час виконання бойового завдання в селі Невське Сватівського району Луганської області, де й загинув від смертельного поранення.
У Бобровиці залишилися дружина Світлана Миколаївна, доньки Дар’я (2005 р.н.) та Поліна (2017 р.н.). У Марківцях проживають мати Людмила Василівна (пенсійного віку) і сестри Наталія Крикун та Сніжана Ященко.
Перед пам’яттю Героя, перед його рідними схилив голову виконувач обов’язків міського голови Геннадій Іванюк. Подякував їм від імені всієї громади за такого бойового захисника України, який віддав найдорожче – життя – за право рідних і всього народу жити в незалежній державі. Хоча йому теж хотілося жити у вільнім і ріднім краю, та кат обірвав Олександру життя.
Від командування ЗСУ, всіх побратимів висловив рідним загиблого Героя глибоке співчуття офіцер першого відділу Ніжинського районного ТЦК та СП Олександр Шикута. Також наголосив, що мужній боєць Олександр Кошіль, який загинув на полі бою, залишиться вічно живим на небі й рідній землі, в серцях побратимів, котрі обов’язково помстяться ворогам за його смерть.
Теплими словами згадала колишнього учня класна керівниця Тетяна Василівна Швачач. Говорила, обливаючись слізьми, але доброту учня донесла придавленими від горя словами до всіх присутніх на мітингу.
Домовину Героя обсипали живими квітами під траурну мелодію після слів ведучої:
Біль стискає і серце, і груди
За тих, хто у вічність ідуть,
Імена їх народ не забуде
У безсмертя вони відійшли.
Під час оголошеної хвилини мовчання навіть повітря застигло, тільки ледь чутно було, як б’ються в унісон у такт метроному багато сердець учасників траурного мітингу, що схилили голови перед світлою пам’яттю Героя.
Відспівали убієнного воїна й похоронили на кладовищі в Бобровиці під звуки Гімну України й воєнного салюту.
Григорій ВОЙТОК
