А все почалося з прилуцької сцени…
У кожного є своя мала батьківщина – особливе місце, в якому ти з’явився на світ, вчився ходити, зростав. В ньому душа твоя набиралася сил, як у маминому садочку бутон півонії, що наливався цілющою силою перед тим, як розцвісти, показати себе світові…
Юлія Антипенко народилася в Прилуках в родині культпрацівників районного будинку культури, тому, як-то кажуть, виросла просто на сцені. Батьки гарно співали, татко грав на бас-гітарі. Любов до музики і української пісні жила в ній з перших років життя.
Спочатку вона закінчила міську музичну школу по класу фортепіано, потім – диригентсько-хоровий факультет Чернігівського музичного училища, де навчалася складному академічному вокалу. А потім вступила до Київського інституту культури і мистецтв на естрадний вокал. А потім ще й закінчила з «червоним дипломом» Київську Національну Академію керівних кадрів культури і мистецтв.
Роки навчання та напруженої праці, концерти, гастрольна діяльність та робота солістки в Академічному ансамблі пісні і танцю Державної прикордонної служби України сформували її як цікаву, талановиту, творчу особистість.
Нині Юля – викладач естрадного вокалу кафедри «Музичне мистецтво естради» Академії мистецтв імені Павла Чубинського у Києві.
Про шлях до Музики та успіху, про Київ, Україну та українську Музику, рідне місто і славетних земляків – монологи героїні сьогоднішнього матеріалу.
В ансамблі Державної прикордонної служби України
Моя дорога до Музики, до мрії була складною. Але я ніколи не зупинялася, їдучи по ній. Постійно вчилася, напрацьовувала сценічний досвід. Вдячна Києву за те, що він мене прийняв, бо, мабуть, відчув, що я його полюбила всім серцем.
Місто прийме будь-кого, хто вміє працювати, хто наполегливий, цілеспрямований, чесний до самого себе й обраної справи. Велике місто – місто можливостей, тут багато професійних колективів, і це дає ріст і шанси на становлення в професії…
Ще навчаючись в університеті, поїхала до Миргорода, де проходив фестиваль-конкурс сучасного українського романсу «Осіннє рандеву», започаткований народним артистом України Мар’яном Годенком, і отримала там Гран-прі. Серед членів журі були працівники ансамблю Державної прикордонної служби України, які запросили мене на кастинг. Я його пройшла і в 22 роки стала солісткою. Пропрацювала в цьому прекрасному колективі 17 чудових років…
Ми об’їздили з виступами всі прикордонні застави, військові частини, співали не тільки для прикордонників, а й для цивільних. Я збирала оригінальні авторські пісні, свій оригінальний репертуар, співпрацювала з поетами, композиторами, аранжувальниками… «Ой, ти ніченько…», «Мій коханий чорнобровий», «Мелодія кохання…»
Працюючи в ансамблі, співаючи з оркестром, а це неймовірне почуття! – я набула небувалого досвіду, пройшла сильну школу.
Але настав час, і мені захотілося нових емоцій, іншого простору. Тепер працюю в Академії імені Павла Чубинського. Разом зі студентами, з колегами беремо участь у благодійних концертах, збираємо кошти для ЗСУ. Виступаємо в госпіталях, реабілітаційних центрах для наших поранених, прооперованих хлопців з передової… Інколи на локаціях, що поблизу фронту – просто на галявинці, в лісі. Підіймаємо їм настрій, даємо зрозуміти, як ми їх підтримуємо, шануємо, і яка це честь – співати для них…
«Обожнюю Київ…»
Моя мрія жити і працювати в Києві здійснилася. Я співаю на кращих столичних сценах.
Знаєте, я відчуваю теплоту Києва. Мені подобається Андріївський узвіз, Поділ, Церква Спаса на Берестові… Академія імені Павла Чубинського – заклад, у якому я нині працюю, – знаходиться саме поряд із цим храмом, в дивовижно красивому, казковому місці – на схилі Дніпра…
Люблю бувати біля пам’ятника актору Миколі Яковченку у сквері біля Національного драматичного театру імені Івана Франка – в наших Прилуках є схожий, де Микола Федорович зі своєю собакою…
Київ змінився, в ньому постійно лунають тривоги, багато військових, багато хто з них на протезах, і це така невимовна печаль, біда… Хочеться підійти до кожного, покласти руку собі на серце і сказати «Дякую». Але боїшся їх потривожити, здатися нав’язливою, не тактовною, хоч вони заслуговують величезної вдячності і пошани. Дітки підходять – вони більш сміливі і безпосередні…
«Українська музика – це велич і сила духу нашого народу, нації»
Безперечно, мені дуже сподобалося, як наші виступили на «Євробаченні». Альона і Джері Хейл представили неймовірну композицію «Teresa & Maria». Драйвовий ритмічний вокал, опера, старовинний плач, автентичні мотиви, сучасний реп – мурашки бігали по шкірі. Гарна режисура номера, в саму пісню закладено великий, глибокий сенс, і його зрозуміли в Європі. Дівчата потужно заявили про Україну, про те, що ми сильні, що хочемо жити, що не здамося…Україна щоразу вражає на «Євробаченні»...
У нас в Україні багато талановитих яскравих співаків, музикантів. Тіна Кароль, Ірина Білик, гурти «Козак-систем», «Без обмежень»… Артем Півоваров – це стихія, водоспад, молода, яскрава кров в новітньому шоу-бізнесі. Він трансформувався, його пісні чудово звучать українською мовою. Сучасний яскравий естрадний матеріал з сучасним звучанням. Є багато українських виконавців і гуртів, які впевнено заявили про себе за кордоном, і постійно виступають у Європі, Азії, Австралії та обох Америках, широко представляючи Україну за кордоном, потрапляють у найпрестижніші музичні чарти, грають з велетнями світової музики на одній сцені.
А наші оперні співаки! А Національний заслужений український народний хор імені Григорія Верьовки! Він розповідає світові, хто ж такі українці і який у них дух.
Сьогодні хор виступає і на лісових галявинах для військових, і в європейських та українських концертних залах, які незмінно переповнені публікою. Всесвітня слава і аншлаги… У Нью-Йорку, у концертному залі «Карнегі Холл», грає Академічний симфонічний оркестр Львівської національної філармонії… А коли десь на європейській сцені звучить «Реве та стогне Дніпр широкий», то люди встають, настільки це сильно, захоплююче.
Музика дає красу та естетичну насолоду, віру та надію, в ній велич та сила духу нашого народу, нації…
«Я пишаюся рідним містом та своїми земляками…»
Прилуки – це моя безумовна любов, це місто дитинства, чиста світла історія. Кожна вулиця, завулок, площа зайняли особливий куточок мого серця.
У цьому місті мене увели в прекрасний світ Музики, і я як співачка почалася саме з прилуцької сцени…
Прилуцька земля – благодатна, благословенна. Вона дала світові багато талановитих людей, які прославляли і прославляють Прилуки. Поетеса Любов Забашта, відомий український актор Микола Яковченко, Володимир Іванович Бойко – заслужений артист України, провідний соліст хору імені Григорія Верьовки. За останні роки з’явилася ціла плеяда сучасних молодих акторів, художників, музикантів, що зростали в Прилуках…
На сцені Юля вже більше 20 років. Вона – переможниця багатьох конкурсів, учасниця авторитетних фестивалів. Нещодавно вона двічі стала лауреатом Всеукраїнського телевізійного проекту «Галицький шлягер – 2024».
Багато і наполегливо працює й нині, постійно розвивається, вдосконалюється, записує нові пісні. Займається концертною, волонтерською діяльністю.
Ось нещодавно вона давала з друзями концерт у Херсонській області в бомбосховищі. Там у її виконанні звучала знаменита «Ой у лузі червона калина»…
Вона частенько виїжджає у «гарячі точки» і співає там. Радіє, коли бачить щасливі очі хлопців. Правда, спочатку вони дуже зморені, навіть трішки байдужі, але потім, під час концерту, – оживають, відтають, втома відходить, очі починають світитися. Вони просто у захваті, коли чують «на нулі» щемливі українські романси у такому чудовому виконанні!
Вона сприймає кожен свій вихід на сцену і виступ як велику удачу сьогодні. І навіть справжнє благословення, бо вона і її колеги – живі, вони співають, а їх слухають…І у тих, хто їх слухає, теплішає на серці, і, може, вже не так болять рани, і вже не так страшно.
Можливо, колись і вона стане всесвітньо відомою, бо має прекрасне мецо-сопрано з діапазоном в чотири октави. А кому ж, як не їй? Недарма класик говорив, що кращі люди народилися і виховувалися в провінції, а вже потім сяяли у столицях…
Світ її захоплень – у родині, в рідних і близьких людях, в сімейному затишку. А головна справа і любов її життя – звісно ж, Музика.
Коли вона співає, то з її душею трапляється щось таке, чого не вимовити словами… На сцені вона щаслива і впевнена, що жити – варто!
Лілія ЧЕРНЕНКО
