70 років на сцені
Цього тижня приз за передплату «Чернігівщини» на друге півріччя – десять кілограмів цукру – дістався Станіславу КОВТУНУ із селища Дмитрівка Бахмацької громади. Можна сказати, що пощастило, хоча передплату він зробив не лише задля можливості взяти участь у розіграші, а тому, що віднині хоче бути з нашою газетою. До числа її читачів приєднався не так давно, та вже шкодує, що не зробив цього раніше.
– В кожному номері завжди багато інформації. І це мені подобається: від новин Чернігівщини і до порад господарю та кросвордів, – говорить Станіслав Михайлович. – Особливо люблю читати розповіді про людей, які мають свою справу, свій бізнес, про тих, хто у цей важкий час не втік за кордон, не опускає руки тут, на своїй землі… Люблю читати про самодіяльних митців, які дають благодійні концерти, які створюють власні вірші і пісні. Мене це надихає!
Станіслав Ковтун з дружиною і внуком
І це не просто слова, бо Станіслав Михайлович, незважаючи на свій, таки поважний, вік – 7 квітня йому виповнилося 76 років, і сам продовжує працювати. Він – діловод у відділі культури Дмитрівської територіальної громади і керівник дитячого зразкового ансамблю «Веселі ложкарі» Дмитрівського селищного будинку культури. До речі, у грудні цього року ансамблю виповниться 40 років! 10 грудня 1984 року «Веселі ложкарі» вперше вийшли на сільську сцену. На сьогодні більшість дітей-учасників ансамблю – це вже внуки тих перших, кого у 1984-му Станіслав Михайлович набрав у ансамбль. Діти виростали і йшли в життя своїм шляхом. Всіх їх пам’ятає учитель і може розказувати про них годинами.
Ось і про останній успіх колективу розказує із захопленням і радістю: «28-31 березня у Києві відбувся Всеукраїнський фестиваль “Родина Кобзаря”. “Веселі ложкарі” мали успіх! Вони стали лауреатами першої премії фестивалю! Як радісно мені бачити їхні усміхнені личка, коли отримували дипломи, медалі, гостинці. Радісно бачити їхніх щасливих батьків поряд! У нас попереду дуже багато роботи. Ми вже подали заявку на участь дитячого колективу у Міжнародному фестивалі “Сяйво Хортиці”. Звичайно, всі діти не стануть артистами, але талант за плечима не носити. Дітям, які змалечку звикають до сцени, легше входити у життя доросле... Більшість дорослих учасників художньої самодіяльності нашого будинку культури – це ті, хто “виріс” із ансамблю “Веселі ложкарі”. Частина нашої громади була під окупацією, частина постраждала від боїв у 2022-му. Та, ледь оговтавшись, ми почали проводити благодійні концерти у селах громади та сусідніх громад. Вже зібрали і передали волонтерам для ЗСУ 168 тис. грн. Працюємо далі! До Перемоги!»
Вже 70 років Станіслав Ковтун – на сцені! Так! Вперше виступав шестирічним хлопчиком у своєму рідному Зеленому Гаї на Талалаївщині. Хлопчик гарно співав, отож його маму просили привести дитину у клуб. Співав на сцені пісні воєнних літ, народні – такі, що за душу брали. І жінки повоєнного села, здебільшого вдови, змахували сльозу і просили хлопчика заспівати ще. І він співав! А коли взяв до рук гармошку, вона просто ніби промовляла у дитячих руках. І мама, обмежуючи себе у всьому, назбирала грошей і вже у 7-му класі купила своєму Стасику справжній баян! Відтоді він і не залишав його ніколи, куди б доля не закинула.
А закинула вона його дуже далеко від дому. Тітка дружини давно жила у Казахстані. Приїхала у гості, розказала, що там багато молоді, а головне – буде для нього місце у районному будинку культури. Романтика молодості! Поїхали! Справді, отримали житло. Станіслав у РБК створив молодіжний вокально-інструментальний ансамбль, з яким успішно гастролювали Казахстаном. Там жило дуже багато українців... Він береже багато фотографій з того часу. І всіх колег та друзів пам’ятає.
Прожили у Казахстані 10 років, та довелося змінювати місце проживання. У сім’ї підростало двоє синочків. Данило став хворіти, і лікарі порадили змінити клімат. Коли приїздили у відпустку до матері в Зелений Гай, дитина почувалася чудово. Отож вони з дружиною вирішили повертатися. Знайшлося для нього місце художнього керівника у будинку культури сусіднього села Красний Колядин. Житла там не давали, отож майже 5 км доводилося щоночі долати до дому. Так, саме щоночі, адже у сільських закладах культури всі заходи тоді відбувалися пізно увечері: і кіно, і танці, і концерти, і репетиції до них... За 4 роки роботи в БК Станіслав зарекомендував себе як чудовий спеціаліст, ще й організатор. У сусідній Дмитрівці знайшли для його родини квартиру і запропонували роботу. Відтоді незмінно 40 років він працює на одному місці. В його особистості поєднуються відразу кілька талантів: він чудово вестиме концерт, співатиме в ансамблі і дуетом, гратиме на баяні, акордеоні, струнних інструментах...
Із синами Олегом і Данилом
Поряд із ним на сцені виростали і сини. Олег працює методистом у селищному будинку культури, Данило у дитинстві та юності теж грав у оркестрі, та став юристом, живе у Горішніх Плавнях, гостюючи дома, не обходилося без пісень... до війни. Активні у самодіяльності і його дружина Ніна, і невістка Олена. Тому завжди є взаєморозуміння і у їхні робочі будні, і за кулісами, і на сцені. І всі вони мріють про той концерт, який у них всіх обов’язково буде: звісно ж, до дня нашої Перемоги!
Олександра ГОСТРА
