689 днів полону – мирна акція родин полонених нацгвардійців з ЧАЕС
Минулими вихідними у Чернігові на Красній площі матері, дружини та члени родин нацгвардійців, які потрапили у російський полон на Чорнобильській АЕС 24 лютого 2022 року, провели акцію. До сотні людей тримали плакати з проханнями якнайшвидше повернути рідних додому.
Російські війська зайшли на територію Чорнобильської АЕС ще в перші дні початку повномасштабного вторгнення, у лютому 2022 року. На той час станцію охороняли 169 військовослужбовців Нацгвардії, і всі вони потрапили в полон до ворога. Відступаючи з Київщини, росіяни забрали з собою і нацгвардійців. Спершу їх утримували на території Білорусі, потім перевезли в різні місця на території росії.
«За результатами проведених обмінів вже вдалося повернути 70 військовослужбовців Національної гвардії, які потрапили у полон на ЧАЕС. Ця робота триває і триватиме, допоки усі наші захисники й захисниці не будуть вдома», – повідомила пресслужба Національної гвардії України.
Проте й досі у російському полоні перебуває 103 нацгвардійці з ЧАЕС, і багато родичів не мають інформації про їхнє місцезнаходження.
Родини та друзі військовослужбовців організували акцію в Чернігові, вимагаючи їхнього негайного повернення додому. На Красній площі міста зібралося до сотні людей, тримаючи плакати з вимогами щодо звільнення своїх рідних з полону вони намагалися привернути увагу суспільства та влади до їх горя.
Матір одного з полонених, Оксана Гончаренко, заявила про необхідність довготривалої реабілітації для військових, які повернуться додому фізично та морально виснаженими.
«Ми їздили завжди до Києва, декілька підрозділів, до півтисячі чоловік, і всі разом кричали про полонених, щоб країна не забувала своїх героїв. Так усі родини об’єдналися, щоб спільними зусиллями, гуртом витягувати хлопців з полону. І не можна мовчати, бо мовчання вбиває, – говорить Оксана Гончаренко. – Повертаються наші рідні у важкому стані, зламані всі як фізично, так і морально. Потрібна довга реабілітація для них».
Багато з присутніх вже майже два роки не мали жодного дзвінка від близьких, які перебувають у полоні. Дехто навіть не знає, де знаходяться їх рідні. Більш детальну інформацію розповідають ті, кому пощастило потрапити на обмін.
Та рідні не зневірюються і не опускають руки, а налаштовані робити все, що від них залежить, аби швидше повернути з полону сина, чоловіка, брата, татка чи коханого.
Марія ПУЧИНЕЦЬ
