Суд у справі Левченка: як у серіалі – чим далі, тим більш захоплююче
Перша річниця
Чергове, п’ятнадцяте, засідання Бобровицького суду у справі голови Новобасанської сільської ради об’єднаної територіальної громади Володимира Левченка відбулося 26 жовтня. Воно співпало з першою річницею того, як правоохоронці з Ніжина і Чернігова провели обшук у робочому кабінеті керівника громади та вилучили з кишень його піджака, що був на ньому, 68 тисяч гривень трьома пачками з поміченими банкнотами. Тоді ж Володимиру Левченку було пред’явлено звинувачення за п’ятьма статтями кримінального законодавства.
Після завершення досудового слідства справу передали на розгляд суду. Під головуванням судді Людмили Демченко суд дослідив усі надані докази, вислухав доводи прокурора Чернігівської обласної прокуратури Тетяни Фірман та заперечення підсудного й трьох його захисників, пояснення свідків збоку звинувачення й захисту. Нарешті, через рік після оголошення звинувачення, відбулося судове засідання, на якому проводився допит підсудного Левченка Володимира Васильовича. Саме ця процедура, як рентгеном, висвітлила небезпечні суспільні болячки.
Правовий лікнеп й амнезія
Довідка. Лікнепом називалося подолання неписьменності серед широких верств населення, передусім сільського, на території СРСР в 1926-1936 роках.
На останньому судовому засіданні, склалося враження, що столичні адвокати влаштували підзахисному такий собі екзамен з програми правового лікнепу.
Адвокат до підзахисного: «Повноваження сільського голови, де воно визначене?»
Мовчок. Адвокат уточнює: «Є якийсь нормативний акт, де ви можете почитати про свої права й обов’язки?» «Про самоврядування», – таки прорік Левченко.
«Це нормативний акт?» – продовжував адвокат «екзаменувати». У відповідь почув кілька фраз про самоврядування.
Допитувався адвокат й стосовно довідки, яку підписав сільський голова Левченко, засвідчуючи, що житель села Гладкий є членом громадської організації з підтримки правопорядку. Таке підтвердження потрібно було для одержання активістом прав на придбання та носіння травматичної зброї.
Адвокат запитав, чи є така довідка офіційним документом. Голова сільради відповів: «Ні».
Цікаво, на підставі чого Левченко визначив підписану ним довідку неофіційним документом? Адже перед цим він не зміг відповісти своєму адвокату на запитання, яким нормативним актом надається сільському голові право видавати довідки. Зате у суді виголосив: «Закон не давав мені право видавати таку довідку, але я видав, бо знав, що я не вийшов за рамки закону».
Тут же заявив, що підписана ним довідка виявилася непотрібною для одержання Гладким права на травматичну зброю. А от чи підписував посвідчення про його членство у громадській організації – не пам’ятає. Натомість відомо, що без такого офіційного підтвердження активіст не одержав би дозволу на придбання такої зброї, яку він придбав.
Ну й щодо громадської самооборони. Керівник громади так і не назвав, як офіційно називається те громадське формування, не оформлене належним чином. Не сказав, хто очолює. Потім таки пригадав – він сам і очолює. Як і ким його призначено на цю посаду – знову «амнезія». А от хто перевіряв, чи є у списку громадського формування Гладкий, відповів чітко – секретар сільради. Виходить – винна секретарка?
Та ще більші прояви «лікнепу» й «амнезії» насунулися, коли почали з’ясовувати в підсудного, яким чином у його кишенях опинилися три пачки грошей – відповідно 8, 10 і 50 тисяч гривень?
Підсудний пояснив, що ті гроші залишив у його кабінеті підприємець з Київської області Леонід Кущ для оплати за виготовлення технічної документації на земельну ділянку біля приміщення, яке він хоче купити в сільради. Мовляв, підприємець мав привезти 8 тисяч, але привіз значно більше. Коли ж він розгледів таку суму, то не знав, як з нею вчинити. Та після конкретних питань прокурора таки признався, що спочатку заховав три пачки в тумбочку, а потім засунув у кишеню 168 купюр, наголосивши, що здогадався про провокацію. Тому вискочив у коридор, хотів бігти за Кущем, але не знав, куди він поїхав. Правда, пізніше на додаткові запитання прокурора уточнив, що в коридор не вибігав, перед дверима кабінету зупинився.
Суддя поцікавилася: якщо відчув провокацію, то чому не розповів про це працівникам сільради, не показав їм гроші? Конкретної відповіді не було. Може, згадав, що на відео негласних слідчих пошукових робіт, що досліджувалися в суді, видно було, як брав ті гроші, ще й одну суму уточнив? Як перед обшуком сказав, що гроші в бухгалтерії?
Посилаючись на відеодокази, прокурор спростувала твердження підсудного про його непричетність до 50 тисяч гривень, які нібито Кущ повинен був передати експерту за оцінку будівлі. Зокрема були нагадані Левченку його слова, зафіксовані на відеоплівці в ході негласних пошукових дій: «… п’ятдесят можете віддати і раніше, треба з людиною розрахуватися…», «… п’ятдесят - це за будівлю, це не тягніть, людина мені повірила…». На репліку Куща: «Я не буду шукати ту женщину, я віддам вам», Левченко відповів: «… Та вона б у вас і не взяла».
Один з адвокатів заперечив був запитання прокурора, яким вона уточнювала сказане підсудним, зафіксоване на відео. Мовляв, вони не пам’ятають це відео і звинувачений, певно, теж. А наведена фраза підсудного може виявитися вирваною з контексту. Тому дуже тяжко відповісти на дане запитання.
Головуюча на судовому засіданні Людмила Демченко нагадала адвокату, що в судовому засіданні, за участю адвокатів і підсудного, досліджувався кожен документ, кожен файл, надані стороною звинувачення, тож заперечення безпідставне.
Іншими словами, треба було слухати, дивитися, запам’ятовувати, занотовувати, щоб потім не обґрунтовувати заперечення своєю «амнезією». Хоча, може, то не тільки підсудному сільському голові, а і його захисникам не зайвими будуть уроки правового «лікнепу»?
Запитання риторичне, але… Зі слів підсудного Левченка відомо, що з адвокатами, які захищають його в суді, він давно знайомий, одержує від них правову допомогу. Чому ж тоді їхній підзахисний, досвідчений сільський голова, допускає таку правову недолугість у своїй діяльності?
До наведених вище додам й інші факти. Два бухгалтери Новобасанської сільради засвідчили, що всі розрахунки в сільраді проводяться у безготівковій формі. Натомість голова сільради домовляється з підприємцем, щоб той заплатив своїми грошима за виготовлення технічної документації на земельну ділянку та за оцінку будівлі на замовлення й згідно з договорами сільської ради. При цьому оплата підприємця за сільраду ніде не обліковується, взагалі не фіксується. Ще загадковіше: підприємець не особисто платить, а віддає гроші посадовій особі Левченку, щоб той заплатив. Це вже й корупцією «віддає».
Доходить і до серйознішого. Як ото історія з 50-ма тисячами гривень для оцінщика майна. У судовому засіданні оцінщик Олена Пасічна заперечила, що то для неї призначалась така сума. Бо ні з Кущем, ні з Левченком не вела ніякої мови за таку оплату. За роботу їй заплачено 800 гривень. Тож логічно виглядають слова Левченка, сказані Кущу: «Та вона б у вас і не взяла…».
І це ще не вся історія з оціненим будинком. Балансова вартість його 365 тисяч гривень, а оцінили в 130 тисяч. Адвокат запитав підзахисного, яка вартість будинку вигідніша для громади – більша чи менша?
«Звісно, що більша», – відповів той. Мовляв, більше грошей надійде в скарбницю громади. Чому ж тоді, за відома сільського голови, так «невигідно для громади» оцінений будинок? Бо біля нього «намалювалися» оті 50 тисяч гривень? І опинилися 100 купюр по 500 не в касі сільради, а в кишені її голови?
З явним порушенням законодавства приймалося рішення на сесії сільради від 23 жовтня 2017 року про затвердження технічної документації на земельну ділянку більш як на гектар. Депутати проголосували, не бачачи у вічі документації. Голова сказав, що вона десь у комп’ютері землевпорядника з Чернігова. Тобто, депутати всліпу затвердили технічну документацію, якої не було в сільраді, і за який сільрада-замовник на той день ще не заплатила гроші? Їх підприємець Кущ привіз потім.
Така поспішність мала причину: на 29 жовтня 2017 року були призначені вибори в Новобасанській об’єднаній територіальній громаді, в тому числі й голови. Тож треба було все владнати і з будинком, і з землею. А чи не найголовніше – одержати гроші в сумі 68 тисяч гривень. І Володимир Левченко їх одержав 24 жовтня.
Одна з головних причин такого фіналу, мабуть, та, що запізно, вже в судовому засіданні, три столичні адвокати взялися за правовий лікнеп для свого підопічного, наділеного владою від народу й держави.
Ще один дивний нюанс. Сільський голова нарікав, що на кінець року в громаді немає грошей. Але як таке могло бути? Адже згідно з проектом створення Новобасанської об’єднаної територіальної громади, ця громада має бути самодостатньою! Винних теж не знайдеш. Бо сама громада винна, що обрала такого голову А із себе – як спитати?
Тож до наступних серій Левченкового «серіалу». Нова серія «зніматиметься» 6 листопада на шістнадцятому судовому засіданні. І чим далі, тим епізоди цікавіші.
Шкода, одній серії не судилося відбутися. На останньому судовому засіданні адвокат заявив клопотання про виклик у суд нового свідка – дружину підсудного. Бо той сказав у суді 26 жовтня, що в дружини брав 4300 гривень, щоб заплатити за технічну документацію для сільради, бо Кущ, який обіцяв це зробити, не може приїхати. Пізніше Кущ віддав голові цю суму, про що Левченко підтвердив у суді. Цікаво, навіщо адвокатам ще й підтвердження дружини Левченка? Яка різниця, чиєю готівкою – своєю чи дружини – посадова особа зробила протиправно оплату за сільраду? І без втрат для сім’ї підприємець віддав голові сільради ті 4300 гривень.
Тож суд не задовольнив таке клопотання адвокатів. А якби задовольнив, то могло бути й додаткове судове засідання. Перед цим суд кілька разів переносив розгляд справи, бо адвокати ніяк не могли забезпечити явку новооголошеного свідка. У дружини підсудного теж могли з’явитися поважні причини не з’явитися з першого разу до суду. У народі це називається «тягати кота за хвіст».
Григорій ВОЙТОК
