Революційні ювілеї, які не відзначаються в революційній Україні
В січні виповнилось 110 років першої буржуазної революції в Росії, активні події якої відбувалися й на теренах України з метою повалення самодержавства. Її активні учасники – робітники і селяни, вони знищили немало поміщицьких маєтків і підприємств капіталістів, добиваючись людського ставлення до них, справедливого розподілу національного багатства. Царський уряд придушив революцію, а більшовики використали її для своєї пропаганди в підготовці до наступних революцій.
В сучасній Україні не відзначають і другу буржуазну революцію (лютневу – 1917), хоча й вона здійснилася не без участі простолюду, і головна мета досягнута – повалення самодержавства. Ситуацією знову скористалися більшовики, був шанс і в українських націоналістів відколотися від Росії і створити незалежну державу. Але, напевно, саме тоді актуальною стала народна приказка: де два українці - там три гетьмани. Скільки простого люду загинуло у боротьбі за булаву для кожного Гетьмана – достеменно ніхто не знає! Зате відомий результат: Незалежну не відстояли і німцям не зуміли продати – більшовикам задарма віддали, зате самі стали національними героями у вигнанні, помпезно їх зараз славимо. А з тих, хто голови свої поклав за Гетьманів, згадуємо хіба що три сотні юнаків, що загинули під Крутами.
Від жовтневого перевороту того ж 1917-го взагалі відхрещуємося, як чорт від ладану. І цілком закономірно, оскільки після нього розв’язалася така бойня, така розруха, що весь світ за голови схопився і почав на гальма спускати свою революційність. Втім, і в цій кровавій революції рушійною силою і головними виконавцями були прості люди, а результатами скористалися пройдисвіти. Далі новий парадокс: саме вони – кати України – заклали фундамент України, як держави, чого до цього не зробили Ура-борці. За намальованими більшовиками кордонами й оформилася юридично сучасна незалежна держава, і передана в руки найновіших самостійників без жодної краплі крові. Що відбувалося потім і зараз відбувається – добре бачимо.
Та задовго до російських революцій, прокотилася Велика французька, що почалася влітку 1789 року масовими пограбуваннями міською біднотою визначних місць і взяттям королівської в’язниці Бастілії. Спочатку король намагався погасити суспільну бурю демократизацією монархії, дві конституції були прийняті, одначе революційна напруга не спадала, і 16 січня 1793 року парламент розпочав голосування про визнання винним і страту Людвіга ХVI, що тривало весь день і аж до ранку наступного дня. Взяв участь у голосуванні 721 депутат, за страту короля віддали голос 387. Відтяли голову монарху 21 січна привселюдно на площі революції. Після цього Францію накрила розруха, велика економічна криза, а найстрашніше - розпочався великий терор. Колективні розстріли мали характер зловісних святкувань, спалювали цілі села, тисячами знищували «ворогів народу», керуючись доцільністю національної необхідності. А обернулося це тим, що керівника Комітету національної безпеки, організатора Великого терору Робесп’єра самі революціонери стратили без суду, і теж на площі. До влади прийшли п’ять членів Директорії, схильних до корупції. Їх прогнав в 1799 році Наполеон, згодом оголосивши себе імператором.
Одні історики доводять, що головний підсумок революції, - крах старого порядку. Інші – схильні до висновку, що демократизації можна було досягти і без отієї великої кількості жертв. Та й багато пережитків старого порядку залишилося і після революції, їх поступово позбавлялися.
Як багато схожого потім відбулося в Росії, і відбувається в незалежній Україні! Бо ні більшовицькі, ні так звані демократичні, аж до сучасних, революціонери не хочуть усвідомити одного: французи винесли правильний урок з Великої революції,і більше не вдаються до такої, одначе День взяття Бастилії святкують як державне національне свято. В Україні ж царсько-більшовицькі революції засуджуються, зате свої плодимо одну революцію за другою, докотилися й до кровавої. Слава Україні!
Григорій Войток