Конституція України: ст. 48. «Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сімї, що включає достатнє харчування, одяг, житло».
Конституційні права – не для українського простолюду!?
Що для влади не на часі, для ТОВ «Земля і воля» - актуально
З 1 лютого цього року наше господарство на 50 відсотків збільшує фонд зарплати, відповідно на стільки зросте оплата праці кожного працюючого.
Цю інформацію подаю не для піару, а щоб конкретним фактом показати владним «слугам народу», що і в нинішніх страшних умовах можна дотримуватись отієї чи не найголовнішої конституційної норми, якою я почав дану публікацію. Про неї геть забули Лідери і «підлідерки» всіх гілок української влади, вони дружно кинулися захищати незалежність держави, правда, здебільшого пустомолотством, і разом з соковитим лозунговим словоблуддям вивітрюють з «великих» своїх голів усвідомлення – для кого і з якою головною метою відстоюється держава, що в ній є найвищою соціальною цінністю? Відповідь і на це запитання записана в Конституції: людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека.
Чи багато знайдеться в нинішній Україні середньо статистичних громадян, котрі скажуть, що стосовно них виконуються згадані вище конституційні норми? З свого боку наші горлопані державники і політики, не сумніваюся, відразу можуть видати «на гора» пояснення: війна, агресор Путін, реформи… А я інше скажу: треба з розумом працювати при будь-якій ситуації, вміло казну наповнювати і найголовніше - не розкрадати її.
Знаю, що при галопуючих цінах на продукти та інші товари широкого споживання, малувато і 50-відсоткового підвищення зарплати. Але якби таке відбулося по всій Україні? Адже «Земля і воля» не на Місяці, і не в США чи Європі працює. Чому ж ми маємо таку можливість, а багато інших – Ні?!
Не подумайте, я не вважаю ні себе, ні членів моєї команди найрозумнішими в Україні. Навпаки, дехто з друзів мені у вічі каже протилежне, мовляв, плюнь на все, побережи своє серце для дітей і внуків, Україні не потрібні такі «звихнуті», що вміють добре заробляти на землі, більше в пошані ті, хто вміє значно більше заробляти на перепродажу землі, хто виступає «благодійником» на виборах, дає гроші на партії. Ми ж тратимо прибутки на підвищення зарплати і на найголовніше – на подальший розвиток виробництва, зміцнення і модернізацію матеріальної бази, не забуваємо і про соціалку. Без цього не то що підвищеної, ніякої зарплати не буде.
Тож на цей рік запланували і обов’язково здійснимо будівництво ще однієї американської сушарки (три вже є, ще дві – німецького виробництва) і додаткового елеватора на 70 тисяч тонн, бо наявного на 237 тисяч тонн уже недостатньо, оскільки взяли курс на виробництво 300 тисяч тонн зерна. Другого такого елеватора в області немає. Добудуємо останню чергу терміналу для безводного аміаку, чогось подібного теж не знайдете в області, хоча це – європейський орієнтир. Думаємо встановити ще одну лінію з вирощування 
біологічного препарату (трихограми) для боротьби з шкідниками, передусім на кукурудзі, щоб допомагати й іншим господарствам. На жаль, цей екологічний метод не поширений на Чернігівщині, як, наприклад, в Полтавській та ряд інших областей. Спорудимо нову їдальню в Лукашівському відділку на 100 місць, 16-квартирний будинок з усіма зручностями, заплановані інші будови. Розпочало ТОВ «Земля і воля» стовідсоткові виплати пайовикам за їхні частки розпайованого майна колишніх колгоспів. А це не малі гроші!
В умовах держави, що набула «слави» всесвітнього жебрака, наші плани можуть здатися нереальними, але ту «нереальність» кожного року підтверджуємо. Більш загадковим, певна річ, є те, що при владі злиденної України аж ніяк не жебраки сидять, хоча постійно просять милостиню по закордонам і в українського народу, того, якого за рік свого керівництва довели до рівня старця шевченківської епохи, навіть пенсії визнані найнижчими в світі. 
Самим же поводирям непогано жилося й при Януковичу, але захотілося, видно, повного жирування біля золотого корита із золотими батонами. Вони це одержали на крові простолюду, а розумно управляти державою не вміють, і, вочевидь, не прагнуть уміти! Тут я не претендую на авторство такого негативного висновку, оскільки він звучить давно, і не тільки від українців, а й від європейських спонсорів-друзів. Я ж хочу проілюструвати те невміння і злочинне не бажання працювати на свій народ приземленими прикладами.
Конституція України: ст.14. Земля є основним національним багатством…
Знаючи цю конституційну норму, я в душі порадів, 
що новий аграрний міністр Олексій Павленко їде саме в аграрну Чернігівщину, навіть наївно подумав, що їде він, щоб розібратися і чимось допомогти сільгоспвиробникам, оскільки саме вони – головний локомотив області. Хоч в таке давно вже втратив віру, але все ж подумав, адже міністр має економічну освіту, трохи вчився в європейських Нідерландах, певний час очолював відомий в Україні агрохолдинг «Райз», в уряд «висунутий» новою політичною силою «Самопоміч», голова парламентської фракції Березюк запевнив, що Павленко – не політик. І що я побачив в діях нового, важко порахувати, якого за порядковим номером, міністра? Загадку: з якою метою він приїздив – на екскурсію чи як ревізор? В глибинку не поїхав, а нашвидку крутнувся в двох підприємствах, що під Черніговом. 
В одному («Млинбор») побачив проблему: є потужності з виробництва борошна, але через недостатні обсяги замовлень вони законсервовані. Ну й що? Після візиту міністра вони розконсервуються?
Побував міністр в «Чернігівському головному підприємстві по племінній справі в тваринництві». Знову запитання: ну, й що? Порадувався за племінну справу? А коли вітчизняні м’ясокомбінати стали відмовлятися від свиней великої білої української сальної породи, наше господарство вимушене було переходити на м’ясну породу, але не української, а англійської селекції. Тепер плануємо відродити дійне стадо, будемо завозити високоудійних корів, тільки не з Чернігівського племгосподарства.
Звісно, щоб щось змінити в даних проблемах, необхідна державна фінансова підтримка. Та з усією відповідальністю скажу, що сільгоспвиробники більше страждають не від браку державного фінансування, а від державного безладу і розгулу корупційно-хабарницької системи. Ще гірше – того не хочуть помічати ні в Києві, ні в Чернігові. 
Хоча у журналістському звіті з приводу приїзду міністра на офіційному сайті ОДА читаю наступне: «Зміни, які рік тому відбулися в країні, змінили суспільство та світо уявлення українців. Безперечно, ми зробили крок до демократизації суспільства. І профільне міністерство, і обласна влада робить все необхідне, щоб покращити умови вашої роботи». А ще є заклик до сільгоспвиробників «вирішувати існуючі проблемні питання разом з центральними органами влади, а не чекати допомоги склавши руки».
Подібні заяви є не що іншим, як глузування над нами, оскільки насправді за рік нічого не змінилося в питаннях «покращення». Ми як ходили по муках, наприклад, щоб одержати дозвільні документи на якесь будівництво, так і ходимо. 
Скажімо, першу чергу терміналу для безводного аміаку ми будували при тій «злочинній» владі, добряче намучилися, але й при новій «демократичній» протягом чотирьох місяців добивалися дозволів на будівництво кожної наступної черги. Все споруджується на тому ж майданчику, де раніше вже проведені всі необхідні експертизи, їхні проекти один в один, і відстані між першою і другою чергами така ж, як між другою і третьою, за вимогами проектантів. Здавалося б, бюрократичної тяганини взагалі не повинно б бути, ще й нова влада прийшла, і неабияка, а Майданом народжена… Ні, все залишилося, як було, в деяких питаннях ще гірше стало. І це тоді, коли мова йде про будівництво не якогось дорогого котеджу чи вишуканого панського палацу, а промислового об’єкту, що дозволить нам підняти врожайність і здешевити собівартість продукції, отже одержати більші прибутки, що автоматично веде до збільшення відрахувань до бюджету.
При старій владі ми будували залізничну вітку між нашим 
елеватором і станцією Бобровиця, при новій владі - ваги і пункти навантаження зерна на цій залізничній вітці. Бюрократично-корупційні порядки однакові. Якщо за рік і відбулися якісь зміни у «світо уявленнях» українців, так це явно не в головах старих-нових і зовсім нових чиновників.
Журналісти висвітлили ще одну причину, що підштовхнула міністра агропромислового розвитку до поїздки в Чернігів, - торішні випадки спалахів африканської чуми свиней. Як він допоможе області, щоб це не повторилося, не написали. Я ж скажу з цього приводу наступне: урядова політика стосовно вітчизняного тваринництва набагато страшніша, ніж існуючі в природі всі види чум разом узяті.
Ще в 2010 році наше господарство наполовину скоротило поголів’я свиней, яке становило тоді 20 відсотків від кількості по області. І не африканська чума була причиною, а штучне зниження закупівельної ціни до 12 гривень за кілограм живої ваги, що зробило свинарство збитковим. Тоді українські урядовці настирливо почали завалювати м’ясокомбінати м’ясними відходами з Європи і заокеанської Бразилії, звісно, не за «спасибі» це робили . Я звернувся був 
через газету «Сільські вісті» до тодішнього президента Януковича, назвавши прем’єра Азарова з його урядовою свитою свинями, що підривають коріння дуба – економіку держави. Один мій старий знайомий, він був радником у президента, виділив фломастером кілька речень у статті і підсунув ту газетку Януковичу, потім розповідав, що той навіть посміявся. Але мій голос не підхопили інші незадоволені сільгоспвиробники і «демократичні» журналісти, це тепер вони сміливі проти Януковича, водночас не помічають, що злочинна політика до вітчизняних сільгоспвиробників триває і при нинішній владі. Не розумію, про які заходи щодо збільшення чисельності поголів’я тварин вони почули від нового міністра, що так написали у звіті? 
У ТОВ «Землі і воля» переростають кондиційну вагу більше тисячі голів свиней м’ясної англійської породи, і нікому вони не потрібні. Ще й закупівельна ціна на якісну свинину – 20 – 23 гривні за кілограм живої ваги. Такою вона була й позаторік, коли долар і всі енергоресурси були в рази дешевші, коли ще не була на чолі Національного банку 
«доларова зірка» Гонтарєва. Які ж заходи приїздив писати в Чернігів найновіший агроміністр? До речі, його попередник від «Свободи» Ігор Швайка не довго керував, ще й оскандалився.
Не той і не цей міністр, не їхні недолугі корупційні управлінці дивляться в завтрашній день розвитку вітчизняного тваринництва, цим займаються, без їхніх дебільних заходів, наші фахівці. У товаристві «Земля і воля» створене племінне ядро двох найкращих англійських м’ясних порід, на базі якого ми можемо за рік збільшити поголів’я свиней на 30 тисяч, а наступного року його потроїти. Було б тільки замовлення на якісну свинину! В Україні ж продовжують виробляти ковбаси із завезених дешевих відходів, ще й з «хімією», але за європейськими цінами продажу готової продукції . Які бариші одержують переробними?! А вітчизняне свинарство знищується, ковбаси стають «діамантовими» для переважної більшості населення, ще й такої якості, що колись ліверка по 30 копійок за кілограм була смачнішою і калорійнішою.
Невже весь цей безлад можна списати тільки на війну? До речі, й українська преса розповідає в основному про бої на сході і волонтерів, серед яких вже немало й пройдисвітів, що заробляють на крові воїнів і довір’ї їхніх батьків. Особисто таких зустрічав. А недавно до моїх рук потрапила інформація про 
пресу 1942 року. Так от, управління пропаганди і агітації ЦК ВКП(б) своїм лисом вимагало від місцевої преси «не послаблювати уваги до роботи крамниць, їдалень, міського транспорту, лікарень, дитячих закладів». І навіть від армійських газет вимагали подавати інформацію не лише про становище на фронтах, а й про життя в тилу, подолання там труднощів. Тоді теж люди жертвували гроші на танки і літаки, надходила допомога й від європейсько-американських союзників, але якби тільки на це понадіялись, то ніколи б не виграли війну. 
З нинішньої інформації виходить, що українське військо тримається на волонтерах. А куди йдуть наші відрахування до державної казни (за минулий рік 32 мільйони), солідний військовий податок із зарплат 1200 наших працівників? Займаємося й благодійністю, але, як кажуть, з рук у руки конкретним воїнам. Ніякий волонтер цього не зробить. Без надійного і ефективного тилу ніхто не здатний розбудувати сильну армію. Це розумів диктатор Сталін, цього, вочевидь, не розуміють сучасні «демократичні незалежники».
Більше того, навіть у цих складних умовах ніхто не відміняв статтю 43 Конституції України, яка гласить: Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя. Чи багато почитаєте зараз інформації про те, як виконується ця конституційна норма? А від цього залежить і воєнний податок, і взагалі бюджет та пенсійний фонд.
Нагадаю про ще одну конституційну норму, виписану в статті 47: Держава створює умови, за яких кожен громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Влада вочевидь забула про цей свій обов’язок перед людьми, товариство «Земля і воля» його виконує: 
будували й будуємо безплатне житло. Виходить, можна це робити і в складних економічних умовах? Невиконання державною машиною й цих зобов’язань списується на війну. Чим не «золотий» період для «патріотичної» влади?
Втім, ще про одне конституційне право хочу їм нагадати: навіть запровадження надзвичайного (воєнного) стану в державі не скасовує 27 статтю Конституції України: Кожна людина має невід’ємне право на життя, обов’язок держави – захищати життя людини.
На жаль, представникам вчорашньої і нинішньої влади відомі, напевно, лише конституційні обов’язки громадян. За одностороннє тлумачення Основного закону вчорашня влада вже поплатилась. Чи задумується над своєю відповідальність сьогоднішня влада? А люди то можуть і прозріти та згадати, що за Конституцією (ст. 5) єдиним джерелом влади в Україні є народ.
Леонід Яковишин,
Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля»
