Звернення до жителів Бобровиччини

 

Незабаром мені виповниться 84 роки, з них майже 53 роки я віддав роботі на вашій прекрасній землі з вашими чудовими трударями й просто милими людьми, від працелюбства й душевного тепла яких я серцем і душею прикипів до Бобровиччини. Тож і в дні страшенного воєнного лихоліття я залишався з вами, дорогими земляками, – кажу так, оскільки переважну більшість свого віку я прожив на цій землі.

Радію й від того, що наш трудовий колектив не розбігся по закордонах, а вчасно, старанно і вміло обсіявся весною, доглянув посіви і в оптимальні строки зібрав урожай, заробив кошти на щомісячні зарплати й річну премію, на одну з найвищих орендних плат за землю, на найбільше в громаді наповнення бюджету і воєнного фонду.

На фоні ось такої успішної роботи великого трудового колективу задля зміцнення обороноздатності країни, хочу довести до відома всіх громадян Бобровиччини про ганебні вчинки місцевих «політико-патріотичних» паскуд, які в цей складний для держави й народу час шельмують трудівників, що самовіддано працюють над розвитком вітчизняної економіки, яка зазнала від війни великих втрат, отже, відбувається й зменшення податкових надходжень. У цій страшній ситуації всім громадам тилу згуртуватися б і кинутися до порятунку розтерзаного виробництва, заробляння податків, так потрібних на оборону і підтримку та відродження по-варварськи розбомбленої Вітчизни. Або хоча б не загризали й не кидалися руйнувати тих, хто старанно й уміло це робить. Бо така люта війна проти вітчизняної економіки у воєнний час – це очевидна робота на ворога, це зрада Вітчизні та її народу.

Чи не найбільш дико-тривожним є те, що серед цих дебільних паскудних руйначів українського аграрного виробництва є й ті «ура-патріоти», які у цей воєнний час повинні б бути на передовій, високопідготовлено вести бійців до перемоги над сучасними фашистами. Натомість, скажімо, добре відомий колишній бобровицький воєнком Олег Олешко, сидить десь, мабуть, у безпечному місці, оскільки має час «строчити» брехливі доноси на мене, що я ледь не особисто з каністри заправляв ворожі танки. Де він це бачив, коли при наближенні окупаційної колони до Бобровиччини «бойового офіцера» як вітром здуло з військкомату і з нашого міста? А з’явився після того, як російські колони й без «героя» покинули наші землі. Тоді-то Олешко і приїхав із своєю бандою до нас «віджимати» техніку (багато якої ми й без нього передали на фронт), стріляючи з автомата у мене під вухом, залякуючи наших працівників. Вчиняв явне окупаційне мародерство поза законом, погрожував і базу нафтопродуктів підірвати, яку ми уберегли від окупантів, щоб з початку польових робіт і до їх завершення заправляти нашу техніку для сівби, догляду рослин й збирання врожаю. Коли за ці розбійні дії Олешка звільнили з «тепленької» тилової посади начальника першого відділення Ніжинського територіального центру комплектації та соціальної підтримки, ще й кримінальну справу завели, тоді майор і написав на мене згадану вище цинічну кляузу.

Тож звертаюся до всіх жителів нашої і сусідньої громад: відгукніться, хто хоч одним оком бачив, як я особисто, чи хтось з працівників «Землі і волі» заправляв ворожу техніку пальним, або бодай якимось чином спілкувався мирно з окупантами. Відразу вточню: наша пально-мастильна база – лише у Мирному, куди не ступила жодна нога окупанта, не говорячи про якусь ворожу техніку. Натомість команда Олешка давно вже намагається знайти серед алкашів й продажних трутнів «свідків», які нібито бачили ледь не нашу п’янку з окупантами. Де грань такого паскудства? Хоча про яку мораль таких олешків можна вести мову?

Достатньо, мабуть, буде нагадати, чим таким «визначним» для Бобровиччини «прославився» Олешко. По всій Чернігівщині демонструвалися відео про затримання воєнкома за хабар, в газетах та в Інтернеті були фото, як він серед білого дня в неадекватному стані «відпочивав» у військкоматі на ослоні, супроводжував цю картинку відповідний коментар. І зробили те фото люди з його оточення, стороннім не було доступу до того приміщення. Публікувалися в пресі про Олешка й резонансні журналістські розслідування, в тому числі й про одержання ним у Криму російського паспорта, про часті зустрічі з російським вітчимом, старшим офіцером рашистської армії…

Тепер цей «мораліст-стукач», замість геройствування на гарячих ділянках фронту, воює брехнею з нашим трудовим колективом, і мною зокрема. Читав від Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, що на передовій не вистачає серйозної зброї і добре підготовлених командирів. Олешко дослужився до майора, але має покровителів «наверху», тож на передову в саме пекло – ні, ні… Може, й через те, що там не вистачає добре підготовлених офіцерів, то он стільки вже загинуло бобровичан (та й з інших громад), які пішли на війну з цивільної роботи?

До поширення Олешкової брехні долучаються і найняті блохери з гадючими повадками – кусати з-під колоди. Одна з таких назвалася Веронікою Герасименко, й обличчя виставила, тільки не своє. Вона добрехалася до того, що й сама на себе вийшла, написала, що знає, скільки треба заплатити окупантам, щоб не стріляли й не бомбили. То так вона, мабуть, і служить окупантам, допомагаючи їм підзаробити на українській біді?

На щастя, в рідній мені Бобровиччині є блогери, що не ховаються за когось, а прямо оцінюють брехню: «Бред сивої кобили», «У гадюки немає іншої науки, ніж кусати», «Стаття замовна», «Стаття, аби сенсацію зробити»… Заради того, щоб допомагати таким людям у мирні й воєнні часи, я й працюю з трудовим колективом саме в Бобровиці. Не боюся й воювати з ідіотами, нерідко залишаючись наодинці з ними, знаючи, яку біду на себе накличу, образивши самолюбну нікчемність правдою у вічі чи в публікації. Вони найкраще вміють гуртуватися, щоб шпильками замучити мене, бо пішов проти них. Але, як то кажуть у народі, кишка в них тонка, й думають лише спинним мозком, бо в голові кроляча кулька без борозенок.

Раніше доводилося боротися з ідіотами, недоуками, хабарниками, корупціонерами й бюрократами здебільшого від влади, – спочатку компартійної, а потім і незалежної. Тепер «протухлі» владні лідери наймають на паскудну роботу різних там блохерів, які за «шмат гнилої ковбаси» і матір продадуть, а вже когось брехнею облити – кожен сидить на своїй каналізації з гидотою.

У Бобровиці я пережив багатьох місцевих лідерів, що працювали практично від усіх столичних команд. Але не перед ким не кланявся, нікому не заглядав у брехливий смердючий рот. Не бігав на аудієнцію в автогараж цукрозаводу, де засідав райком владних есдеків, не бував на засіданнях райлікарнянівського райкому від усіх президентських команд, ну а вже стосовно найновішого телекомівського райкому «Нашого краю» на чолі з дружиною колишнього воєнкома – й мови не веду. Тут засідають «здуті» відщепенці колишніх партій, які теж сплять і бачать себе при владі. Може, хто скаже, що вони рвалися й продовжують рватися туди, щоб Бобровицьку громаду розбудувати до громади майбутнього, як наше господарство розбудовує Мирне? В такому разі покажіть, що вони вже спорудили для розвитку громади, які нові виробництва створили, скільки житла для народу побудували, скільки метрів доріг відремонтували, який рукотворний пам’ятник залишили після себе?

Тож знову звертаюся до рідної для мене Бобровицької громади: за які заслуги ви обираєте таких «лідерів» у місцеві депутати, дозволяєте їм «колотити» громаду, паскудити не так мені (вже уваги не звертаю), як нашому трудовому колективу? Навіщо кидати й на них тінь співпраці з ворогами-окупантами, видуманої на хвору голову?

Хочу нагадати вам, дорогі мої земляки, одну давню народну мудрість: «Не так страшна нужда, як масова людська байдужість». І як не дивно, масова байдужість бобровичан пробудилася після поширення чергової брехні про те, що Яковишин кинув напризволяще колектив, пайовиків і всю громаду. Хоча всім було очевидно, що господарство як працювало, так і працює, одне лише змінилося: дорогу техніку і посівний матеріал вивезли в більш безпечне місце. Але як вивезли, так і привеземо, коли потрібна буде.

Та найбільш дивним є те, що завзятими «захисниками» нашого колективу та й усієї громади виявилися ті паскуди, які запекло боролися за те, щоб знищити виробництво Яковишина з колективом. Закликаю бобровичан звернути увагу й на цей дебільний парадокс. Чи, може, й ви масово хочете, щоб товариство «Земля і воля» пішло з Бобровиці? То так і скажіть. Тільки не залишайтеся байдужими до долі своєї громади, до долі більше тисячі працівників, до розвитку інфраструктури. Не зроблене через масову байдужість ніхто не замінить ні небесним благом, ні чиїмись чужими добрими руками. Саме через масову байдужість до того, що витворяли й продовжують витворяти на Бобровиччині дурнуваті політичні призначенці, які служать не жителям громади, не законам, а своїй політичній силі, – Бобровиччина дуже багато втратила у розвитку. Бо постійно йде боротьба заради того, щоб дорватися до владного корита або якнайдовше затриматися біля нього.

Навіть зараз, коли ворог кожного дня стирає з лиця землі промислові й інфраструктурні об’єкти, житлові будинки, вбиває наших захисників і цивільних, наших діток, – свідомість українців продовжують засмічувати продажні блогери звинуваченнями бозна-кого, здебільшого попередників, а ще тих, кого вони брехливо обзивають «колаборантами», а себе вважають прибульцями з космосу, які нічого не бачили й не чули, що творилося в Україні впродовж тридцяти років незалежності, та й що зараз твориться поза лінією фронту – останні дні резонансних розслідувань «на верхах» показують. А в Бобровиці все було нормальним, нормальним і залишається?..

Дорогі мої бобровичани, нагадаю вам чи не найголовнішу народну мудрість: «Доля щаслива чи трагічна – залежить насамперед від кожної людини». Тож закликаю вас задуматися над своєю долею і включити для її благополуччя всі свої знання і вміння. Водночас і застерігаю: у будівництві своєї долі не розраховуйте на подачки й гарні обіцянки паскудних місцевих і столичних політиканів з дурним розумом і гадючими повадками. Бо у всьому світі визнано, що нема гіршого ворога, як дурний розум. Він постійно на поверхні, тож обходьте його десятою дорогою, щоб не наступити на його чергові граблі. Тоді й зовнішнього ворога швидше зможемо здолати, а головне – меншими жертвами.

 

Більше піввіку був і далі залишаюся ваш Леонід ЯКОВИШИН, Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля»

Розроблено ТОВ "СОТА ЛАБС"