ПРИЄМНА МІСІЯ
"Жіночий батальйон" призерів
Здивувало, що 75-річна Галина Антонівна Пінчук навіть не прочитала в газеті, що стала володарем цінного призу від «Чернігівщини» – радіотелефона (каже, що просто не помітила свого прізвища через слабкий зір чи неуважність). Тож візит до неї додому і його вручення стали приємною несподіванкою і радісною подією у житті самотньої пенсіонерки. Галина Антонівна зізнається, що таке з нею трапилося вперше в житті. Розповіла, що родом вона з села Пилипча Білоцерківського району на Київщині. Приїхала до Чернігова разом із першим чоловіком-муляром, розпочинала свій трудовий шлях різноробочою на будівництві великого підприємства – заводу «Хімволокно». Потім довго трудилася на ньому ж мотальницею, а на пенсію вже вийшла, коли працювала нянею у дитячому садку. Із другим чоловіком – водієм і ковалем – виховали трьох дітей, які подарували п’ятьох онуків, а ті вже встигли подарувати й чотирьох правнуків.
Пенсіонерка Надія Гаврилівна Шульга, котрій у серпні виповниться 78 років, думає над тим, кому подарувати виграну плойку. Напевно, дочці, котра і вмовила її відправити на розіграш квитанцію. А ще вона виховала чотирьох синів і має вже десятеро онуків і трьох правнуків. Добре, що усі живуть у Чернігові, тож часто провідують стареньку матір і бабусю та її чоловіка Петра Івановича. Він 45 років пропрацював токарем у механічних майстернях та на «Кінотехпромі».
Надія Гаврилівна народилася в селі Мньов (тоді ще Михайло-Коцюбинського району), де батько працював завідувачем магазину. У 1940-му році родиною переїхали до Чернігова. Тато не повернувся з війни, тож вона не пам’ятає його, бо була ще маленькою. Після школи працювала на цукерковій фабриці імені Першого Травня (нині кондитерська фабрика «Стріла»). Паралельно навчалася у вечірній школі. Потім закінчила медичні курси і працювала медсестрою спочатку в психоневрологічній, а пізніше – в обласній лікарнях. У 50 років вийшла на пенсію і за стажем, і як багатодітна мати, але продовжувала ще працювати у реєстратурі, доглядала більше десяти років немічних свекрів, у приватному будинку яких зараз і мешкає на вулиці Круговій.
Раніше Надія Гаврилівна передплачувала інші обласні газети, поки не ознайомилися із «Чернігівщиною», про яку торік почула рекламу по радіо. Читає її постійно вже рік і каже, що дуже вона їй подобається. Відтоді інших місцевих газет не передплачує.
Ще одна чернігівка-призерка, яка одержала фарфорову цукорницю, нас приємно здивувала. У свої 83 роки Олена Анатоліївна Кирій виглядає значно 
молодшою, і на свій п’ятий поверх до квартири піднімається і спускається у справах по кілька разів на день. Зізнається, що постійно намагається слідкувати за собою і вести активний здоровий спосіб життя. У молоді роки серйозно займалася легкою атлетикою, а нині ходить на заняття групи здоров’я клубу «101», тренуючи там всі групи м’язів, підтримує себе у гарній фізичній формі. Крім того, щотижня відвідує сауну на стадіоні. Її тверда позиція: не ходити до аптек і не вживати «хімію», що там продають. Вона віддає перевагу природним біологічними добавкам на основі трав, мікроелементів та вітамінів. Вживає відповідні капсули для покращення мозкового кровообігу, роботи серця, для зниження рівня цукру в крові. Живе нині сама, двоє синів – у Києві. Один з них раз на два тижні провідує.
Народилася і виросла Олена Анатоліївна у Конотопі на Сумщині, закінчила фізичний факультет Київського університету імені Т.Г. Шевченка, де у 1952-57 роках здобула фах фізика й викладача фізики у вищих навчальних закладах. Доля склалася так, що вийшла заміж за свого земляка з Конотопщини, котрий, закінчивши школу у 52-му році, з ентузіазмом відгукнувся на заклик держави про потребу у «сталінських соколах». Усіх хлопців, які не були медалістами, тоді призвали до армії. Після закінчення училища він став військовим льотчиком. А молода Олена проявила себе як активістка в студентському житті, їздила на збирання кукурудзи на Миколаївщину, на спортивні змагання. І декан її факультету, і парторг запропонували роботу в Інституті фізики в Києві або у центральній лабораторії заводу «Більшовик», де проходила практику. Але вона поїхала за чоловіком Віталієм Гнатовичем (він помер 12 років тому) і працювала за місцем його служби там, де могла. Наприклад, спочатку у вечірній школі викладала фізику і математику багатьом офіцерам-фронтовикам. Чоловіка після здобуття вищої освіти перевели до відомства Міністерства середнього машинобудування з атомної енергетики на службу у Байконурі (Казахстан). Коли йшов у відставку, йому через Міноборони виділили квартиру в Чернігові. Чомусь усі її знайомі «байконурці» отримували помешкання на п’ятому або першому поверхах. На середніх поверхах заселялися відставні старшини і прапорщики.
На Байконурі Олена Кирій працювала програмістом і у Чернігові спочатку в обласній лікарні, запроваджуючи нові методи обчислень, а потім до виходу на пенсію – на 171-му заводі. Потому ще 15 років трудилася, перебуваючи на заслуженому відпочинку. Загалом має півстоліття загального трудового стажу.
Вперше передплатила «Чернігівщину», бо раніше не знала, що є така газета. Почула про неї по радіо. Приймачі у неї увімкнені у всіх кімнатах. Коли чує людський голос, краще почувається, а тиша у порожній квартирі пригнічує. Наше видання їй сподобалося змістом та інформативністю, тож його планує передплачувати й надалі. Збирає сторінки корисних порад по городництву і садівництву, одержану інформацію використовує на чотирьох сотках власної дачі біля села Деснянка.
Міцний і стильний табурет «Примтекс» отримала у подарунок від «Чернігівщини» Марія Андріївна Кравець з Чернігова. За словами нашої нової читачки, це вже не перша перемога в подібних акціях. Наш тижневик передплатила вперше, за рекомендацією друзів: «Щойно оголошують виборчу кампанію (а від них продихнути рідко є можливість), у більшості газет стає нічого читати. Знайомі порадили «Чернігівщину», мовляв, і поради корисні є, і новини свіжі – не ті самі, що по телевізору. Вирішила спробувати, передплатила – і одразу виграла приз. Кілька номерів газети вже отримала, і не розчарувалась».
Вже багато років Марія Андріївна займається благоустроєм території навколо багатоквартирного будинку на вулиці Бєлова. За цей час двір перетворився на дитячий рай: сюди сходяться батьки з малюками з усієї округи. Адже тепер це єдине місце, де малеча, граючись, не ризикує втрапити під машину. Та й тінь від дерев, викоханих пані Марією та її чоловіком Леонідом Олексійовичем, котрий взяв на себе обов’язки старшого по будинку, приваблює у спеку. Велика кількість лавок, сміттєвих урн, море квітів та увага до будинку з боку ЖЕК-10 – до усього цього доклало руку подружжя наших нових читачів-призерів.
Ярослав КАРАНДА, фото автора
