Замок Мейендорф – історична пам’ятка Нового Бикова
Я, жителька села Новий Биків, Єременок Галина Іванівна, в 1962 році була направлена на роботу в Новобиківську середню школу. Одружилася з сином колишнього директора та вчителя хімії Єременком Василем Івановичем.
Довгими зимовими вечорами в затишній оселі лунали розповіді батька-свекра про історичне минуле села. Іван Дмитрович сам уродженець села Новий Биків. Народився 25.07.1906 року. Хоч був на той час ще малим хлопцем, проте ріс розумним і допитливим. Багато чого історичного ми дізнавалися від нього. Він був мені батьком, наставником на педагогічній ниві. Я, як із цілющого джерела, черпала знання і працювала на педагогічній ниві 53 роки, маючи вищу категорію та звання «Старший учитель». Деякою мірою використовувала це на уроках та в позаурочний час. Кожен свій випуск діток водила до замку. Всередині бути не доводилось. Тільки заглядали у вікна. Було цікаво не лише мені, а й дітям. І в цьому замку проживала родина Мейендорфа («meine» – моє, «Dorf» – село). Барон Микола Єгорович Мейендорф (11.06.1835 – 12.01.1906) – учасник Російсько-турецької війни 1877-1878 років, начальник 13-ї кавалерійської дивізії, генерал від кавалерії.
Що зумовило передати спогади? Ситуативний матеріал, який був розміщений в газеті «Чернігівщина» за 31 серпня 2017 р., яку я і передплачую. Перечитувала неодноразово. І все ж взялася за ручку, щоб відтворити давні спогади. Сама ж цікавилась цим матеріалом у старожилів, але вони нічого мені 
не повідомили. Літні люди майже вимерли. А чужоземці можуть надавати зовсім неправдиву інформацію. Цей історичний матеріал пов’язаний з корінними жителями, які жили і творили в той час.
Замок ще й зараз стоїть над річкою Супій. Це була літня резиденція барона.
Ближче до Успенської церкви та річки Супій був дерев’яний будинок, де вони жили взимку. У роки війни 1942-1943 рр. в ньому перебували німці. Потім його спалили: під час війни чи після, і хто саме – невідомо.
Біля замку, над річкою, ще за моєї пам’яті було довге приміщення з червоної цегли, де кухня, пральня, житло для деяких працівників. Пізніше (після війни) там розмістили шкільну майстерню по металу. Вся територія була обнесена високим валом. Ровом текла вода і плавали лебеді. Від замку до церкви вела алея. Далі через рів - місток, під ним - грот, яким 
текла вода. Він (грот) зберігся і донині. Правда, не в зовсім належному стані. З північного заходу текла річка Супій. Був фруктовий сад. Росли і декоративні дерева та кущі. Все обгороджене і охоронялось. Стояв біля в’їзду будинок-сторожка, де перебували вартові, пам’ятаю. Пізніше жили в ньому робітники цукрозаводу.
Село раніше було компактним. Воно складалось з «Мєстєчка» (центр села) і хутора. Красиве, впорядковане. Обабіч вулиць в «мєстєчку» росли вікові тополі. Тополеві алеї були і в інших місцях замкової території. Красиво була оформлена алея від замку до церкви. Росли різні квіти, яких на той час не було в мешканців села. Говорили і про те, що нібито був і підземний хід від замка до церкви.
Коли барон помер, баронеса вирішила його поховати в склепі, на цвинтарі біля церкви. Його везли поїздом до станції Бобровиця, а від вокзалу несли люди від села до села і так до Нового Бикова. Поруч із труною йшов його кінь, в якого, за переказами, текли сльози.
Труну з тілом покійника встановили в Успенській церкві. Протягом ночі і дня читав Євангеліє Єременок Прокіп Лазаревич (1839-1922 рр.), дідусь мого свекра Єременка Івана Дмитровича.
Був зроблений склеп в лівому кутку цвинтаря з північно-західного боку. Труну з тілом барона (а воно ж, мабуть, було забальзамоване) помістили туди й оцинкували. Було в труні і засклене віконечко. В склеп можна було і зайти ж, мабуть. Оскільки барон був удостоєний нагороди золотою зброєю з написом «За храбрость», то і зброя була при ньому.
Золота зброя вабила нечистих на руку людей: було вчинено пограбування. Через деякий час знову вдерлись грабіжники і викрали метал, яким була 
обкована домовина. І тоді дружина перепоховала барона. Але де – невідомо… В шкільному музеї зберігається надпис з надгробної плити Мейендорфа.
Родина барона була освіченою, культурною. Його дружина (точно ім’я не знаю) за фахом була медиком і часто-густо допомагала мешканцям села, безкоштовно лікувала їх. Вони мали надзвичайно велику, як на той час, бібліотеку. Шафи, в яких зберігались книги, забрали до школи, а потім перенесли і в нове приміщення, яке відкрилося в 1972 році. В них зберігали хімічні реактиви. Згодом, десь після 2000 року, їх викинули і спалили в шкільній топці. До речі, шафи були виготовлені із твердих порід дерев, гарно різьблені, з заскленими віконечками. Мала баронеса і велику кількість землі.
Наближався буремний 1917 рік. Вона відчувала, що мають відбутися зміни в суспільстві і передала землі пану Протасову. Цінні речі забрала з собою і переїхала до Києва. Залишки речей розтеклися по деяких будинках Нового Бикова. В моєї сусідки (нині покійної) була велика ікона, а також ікона, вмурована в пляшку-сулію.
Два сини, які були в них, росли в достатку і розкоші. На той час мали мотоцикли, на яких розгулювали.
Мейендорф побудував і цукровий завод. А коли його сини програли завод у карти, продали його Маневу, члену акціонерного товариства.
Завод пізніше реконструювали. Він був промисловим гігантом. Та одного прекрасного дня у 2007 році збанкрутував, а через кілька років залишились лише труби – свідки руїн ХХІ століття.
В післяреволюційний період замок перетворили на житлові приміщення. Було декілька квартир. Окремі ділянки стелі були гарно оздоблені, а східці, які ведуть на другий поверх палацу, залишились і до цього часу.
Хотілося, щоб не приватизували цей замок, а знайшлися нащадки роду Мейендорф, або просто небайдужі меценати, які б відреставрували ці важливі пам’ятки і вони мали б такий вигляд, як замок Мейендорф в селі Подушкіно поблизу Москви.
Галина ЄРЕМЕНОК,
с.Новий Биків Бобровицького району
