Замість корів – курчата

Рекордсмен України по надоях молока, чоловік, що руйнує стереотипи, Заслужений працівник сільського господарства – все це про мешканця села Новий Шлях, що на Козелеччині, – Михайла Єрмака. Ми вже розповідали про цього чудо-чоловіка на шпальтах нашої газети, коли він встановив всеукраїнський рекорд по надоях за 2011 рік. 10 тисяч 200 кілограмів молока в середньому від однієї ласуні. Таким показникам будь-яка досвідчена господиня позаздрить. Майже все життя провів у колі чорнорябих молочних красунь. Для кожної – імя, кілька лагідних слів. 25 ласунок Михайла Григоровича завжди виділялися з-поміж інших на фермі. Вже рік він сумує за своїми підопічними. Його навіть навідують думки: а може, повернутися до роботи... Та біль в спині не дозволяє. Адже Михайлу Єрмаку й так довелося на пять років довше працювати, бо наші законотворці знехтували професією «дояр». На їхню думку, доярки та свинарки – то суто жіноча професія. Тож пільгу на пять років раніше вийти на заслужений відпочинок, яку мають доярки, що відпрацювали 20 років, він так і не отримав. Хоч і Заслужений працівник сільського господарства – єдиний на філії «Чемер» державного підприємства «Чайка».

Рік тому Михайло Григорович вийшов на пенсію. Працелюбний чоловік так і не навчився сидіти без діла. Завдяки невтомній праці він сам дбає про родинний добробут, може кожному дати слушну пораду, як раціонально займатися городництвом і не розуміє, чому бідують жителі сіл, які мають напрочуд родючі присадибні ділянки. З дружиною Інною щороку обробляють гектар городу. Серед картоплі й грядок, наділ з пшеницею, ячменем... Адже в непосидючого 61-річного новошляхівця і в хліві вирує життя: поросята, кролі, качки й пару десятків несучок. Всіх нагодувати треба.

Не можу втриматися від запитання: як людина, що все життя пропрацювала на фермі, обходиться без корови? Михайло Григорович лише щиро посміхається...

– Навіщо, – неначе перепитує моложавий пенсіонер. – Я, наприклад, молока взагалі не п’ю. Любив його тільки в дитинстві. А потім скільки на фермі працював – не пив. Корів люблю, а молока – ні. Я його очима наситився (сміється, – Авт.).

 

Аби щось мати, треба працювати

Чоловік ще з дитинства знав, що пов’яже своє життя з сільським господарством. Закінчивши Майнівський радгосп-технікум (нині – Бобровицький коледж економіки та менеджменту імені О. Майнової) за фахом «зоотехнік», Михайло повернувся у Сновський район до рідної Михайлівки. Чотири роки працював на місцевій фермі, але не доярем, а бригадиром. Одружившись із місцевою дівчиною Інною, подружжя, за порадою рідних, вирішило перебратися до села Новий Шлях, де успішно функціонує філія «Чемер» державного підприємства «Чайка», яке є досить специфічним. І не тільки через те, що тут вдалося зберегти основні виробничі фонди.

 А й тому, що господарство обслуговує вищі органи влади.

«Нас прийняли добре, житлом забезпечили. Та коли моя дружина пішла в декретну відпустку, я мусив її підмінити на фермі. Бо нікому було глядіти за її групою корів. Отак і підмінив – решту життя пропрацювавши доярем. Єдиним серед жінок (сміється, – Авт.). Спочатку навантаження на одну людину було двадцять п’ять корів. Потім втрьох обслуговували сто корів, а коли йшов на пенсію – то п’ятдесят чорнорябих на одну доярку. Це дуже важко. Хоч і автоматизовано все, та, повірте, роботи вистачає. Як будеш сяк-так виконувати свою роботу, то такі й надої отримаєш!».

До своїх ласунь Михайло Григорович завжди ставився з душею. Ніколи не бив і не сварив худобу. Вони йому натомість віддячували кращими надоями. Отож і пенсію заробив непогану.

«Дружина, яка теж пропрацювала дояркою, отримує дві тисячі гривень. У мене 4 200 гривень. Це з урахуванням надбавки за звання «Заслужений працівник сільського господарства», яке отримав у 2012 році, та вислуги років», – пояснює мій співбесідник.

Нині будні пенсіонера минають біля власного господарства. Воно хоч і невелике, та клопітне. Бо подружжя на совість дбає про їхній натуральний раціон. Годують зерном власного виробництва, а не комбікормами.

«Якщо хочеш добре жити – треба працювати. У нас є троє дітей. Вони хоч і дорослі, та все одно хочеться їм допомогти. Якщо не грошима, то хоч м’ясом, салом, яйцями... Було б трохи краще здоров’я, то ферму б не покинув».

Нині на чемерській фермі лишилися самі жінки. Не знайшлося більше відважного ентузіаста, що вміє ламати професійні гендерні стереотипи. Юристів та програмістів у нас «наштампували» в сотні разів більше від реальної потреби. Юнаки та дівчата здобувають начебто «модну» освіту, а потім роками сидять без роботи... Натомість, по суті, немає комплексного державного підходу для підготовки молодих висококваліфікованих фахівців-аграріїв.

Сніжана БОЖОК, фото автора

Розроблено ТОВ "СОТА ЛАБС"