За чиї гроші Голодомор став геноцидом?
Свіжонадруковану збірку публіцистики Джеймса Мейса, американського дослідника Голодомору в Україні 1932-33 років, презентував у Чернігові 19 листопада Чернігівський центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування.
Директор центру Володимир Бойко насамперед зазначив, що Джеймс Мейс (18.02.1952 – 03.05.2004) щиро захопився дослідженням Голодомору. Починаючи 1990 року, дослідник неодноразово приїжджав до України, а згодом переїхав, як кажуть, на постійне проживання.
Голод як геноцид – ідея зі США
Володимир Бойко неодноразово наголошував на правдивості висвітлення Мейсом теми Голодомору. І це – всупереч не лише «непопулярності» цієї теми на теренах СРСР, а й супротив думки його американських колег.
Також перший доповідач підкреслив: Мейс – перший, хто назвав голод 1932-33 років на українській території саме геноцидом. І доводив це… самим же українцям.
Ідея акції «Свічка у вікні», як доступне кожному вшанування жертв Голодомору, за словами пана Бойка, теж належить Джеймсу Мейсу.
Як нам жить, еліта навчить?
«Це значна подія для нашого міста, для його інтелектуальної і духовної еліти», – сказала доцент Тетяна Демченко.
Обидва доповідачі охарактеризували українське суспільство як «постгеноцидне». А як вийти з цього стану? Підкаже, знову ж таки, Мейс!
«Джеймс Мейс накреслив нам напрямні лінії. Ви не повірите, але він сказав, що в першу чергу треба розвивати національну свідомість. Він також говорив про необхідність для українців вийти з тіньового євразійства і зробити європейський вибір», – насамкінець сказала Тамара Демченко.
Запитання вголос
У мене виникає одне й те ж саме запитання завжди, коли хтось намагається «накреслювати» (читайте: диктувати) нашому суспільству чи державні, як жити та куди йти. Воно схоже на цеглину: просте і важке. Мова про гроші. Адже відомо: хто платить, той і замовляє музику, хто дівчину пригощає, той її і танцює.
«Які джерела фінансування роботи Джеймса Мейса?» – запитую у доповідачів.
«Це публіцистика, яка переважно виходила в газеті «День», тож це питання до них», –ухилився від відповіді Володимир Бойко.
Хто ж відповість?
Корені робіт Джеймса Мейса слід шукати в комисії конгресу США. Так вважає Мирослава Берднік, публицист (як і Мейс) та автор книги «Пешки в чужой игре».
«Більш-менш активно на тему голоду 1932-33 років у діаспорі почали писати з середини 1950-х років. Тема «голод як геноцид» набула динаміки в країнах Північної Америки у зв'язку з 50-річчям голоду. Проти кремлівського керівництва Радянського Союзу було висунуто звинувачення в тому, що голод був спровокований для знищення селянства, як бази українського націоналізму тощо. В цей же час виникає і серія так званих усних історичних проектів. Всі вони влилися в «Усний історичний проект» комісії конгресу США . Розробив і очолив цей проект широко відомий нині в Україні Джеймс Мейс», – розповідала пані Берднік в інтерв’ю для видання «Сегодня».
Запитання… наздогін
Виникли у мене й інші запитання під час презентації. Не поставлені вголос, бо надто розлого доповідачі відповідали на інші, зручні для себе запитання.
Чому до робіт Мейса застосоване визначення «публіцистика»? Адже публіцистика, згідно із словниками – твори, що висвітлюють актуальні проблеми сучасності (а не давно минулі події). Тобто твори Мейса або не є публіцистикою, або… створені не лише для висвітлення Голодомору (котрий – далеко не сучасність).
Хто і як визначає, хто належить до інтелектуальної і духовної еліти – категорій, згаданих Тамарою Демченко?
Зрештою, є запитання, достойне розлогої і ґрунтовної відповіді. Які б управлінські рішення запропонувала наша суто гуманітарна «інтелектуальна і духовна еліта» на місці керівництва СРСР в умовах 1930-х років? Втім, чи хоч знає ця еліта достеменно оті умови?
ДОВІДКА
За даними перепису населення СРСР 1989 року, в Українській радянській соціалістичній республіці проживали 51 мільйон 452 тисячі осіб. На початку 1993 року чисельність населення України досягла 52 мільйони 244 тисячі осіб.
Після 1993 року чисельність населення України лише зменшувалася і за 20 років упала на сім мільйонів осіб. Упродовж цього часу на території України не було збройних конфліктів і не зафіксовано масового голоду.
Станом на 1 вересня 2013 року органи статистики оцінюють чисельність наявного населення числом 45 мільйонів 462 тисячі осіб.
Сергій СТУК, спеціально для сайту zemlyaivolya.net
Фото автора
