Юрій Болоховець: «Проблеми села і лісу нині найгостріші…»
Торік державне підприємство «Ніжинське лісове господарство» відсвяткувало 80-річний ювілей. Показово, що вісімдесятилітню лісогосподарську структуру не так давно очолив молодий, всебічно освічений керівник Юрій Болоховець. Ґрунтовна і всебічна освіта, підкріплена виробничою практикою у Великобританії, кипуча енергія, організаторський хист і постійна зацікавленість усім новим та прогресивним сформували з нього керівника справді європейського рівня. Чим живе господарство, що об’єднує вісім лісництв?
– Юрію Віталійовичу, державне підприємство «Ніжинське лісове господарство» об’єднує вісім лісництв і обслуговує 47507 гектарів лісу і 5,6 гектара лісових розсадників. Наскільки складно управляти великим підприємством?
– Справді, наше підприємство об’єднує Дроздівське, Мринське, Іржавське, Кобижчанське, Вертіївське, Коляжинське, Новоселицьке та Носівське лісництва, а також Мринський паркетний цех та нижній склад у Бобровиці. Як і на будь-якому підприємстві, в управлінні є свої нюанси, але головне завдання керівника полягає у правильній організації праці. З цим у нас проблем немає.
Я місцевий, уродженець Івангорода Ічнянського району. Після школи навчався в Національному аграрному університеті на лісогосподарському факультеті. Потім два роки працював у Міністерстві екології та природних ресурсів. А все-таки вважаю себе людиною сільською, ближчою до виробництва, ніж до паперів. Тому вирішив повернутися на Ічнянщину. Певний час працював інженером у місцевому лісництві, потім п’ять років – лісничим, потім директором Прилуцького лісгоспу... Встиг пройти виробничу сільськогосподарську практику у Великій Британії, тож намагаюся переносити здобутий досвід в українські реалії. Знаєте, я свідомо вирішив пов’язати свою долю з селом. Бо проблеми села і лісу нині найгостріші.
– Лісова галузь доволі проблематична. Останні кілька років вирубка лісосмуг, крадіжка деревини стали нормою для багатьох скоробагатьків. Ми вже не говоримо про випадки браконьєрства, яким розважаються сильні світу цього. Що робите для того, аби з цим боротися?
– Найбільшою проблемою в лісовому господарстві є проблема самовільних рубок. Вона зумовлена різними факторами: соціальними, моральними, відсутністю належної законодавчої бази з притягнення винних осіб до відповідальності. Склалася така ситуація, що лісівників останнім часом піддають нищівній критиці. Мовляв, бездумно вирубують ліси. Але я готовий доводити аргументовано, що саме лісова охорона є реальним стримуючим фактором у боротьбі з самовільними рубками. Не буду приховувати: траплялося, коли до злочинів причетна і лісова охорона. Торік ми викрили кількох таких осіб. У нашому лісгоспі створено окрему ланку з охорони лісу та боротьби з браконьєрством. Ці люди підпорядковані головному лісничому, мають ненормований робочий графік, забезпечені технікою та обладнанням, засобами нічного бачення, безпілотним літальним апаратом тощо. Це фаховий контингент спеціалістів. Про конкретні результати ви чули. Ми реально ловимо браконьєрів, але кримінальні провадження чомусь припадають пилом на поличках правоохоронців і далі їхніх кабінетів не йдуть. Мушу визнати: на жаль, правоохоронна система недосконала. Торік нашою лісовою охороною зафіксовано кілька незаконних рубок. Затримували людей, транспорт, вилучали лісопродукцію і передавали правоохоронцям. Але справи до суду так і не дійшли. Я не фахівець, щоб назвати це саботажем, але факт залишається фактом.
– У Мрині діє паркетний цех. Якість його продукції цінують не лише в Україні, але й за її межами. Куди збуваєте паркет і які обсяги виробництва паркетної лінії?
– В цеху виготовляємо дубову заготовку, паркет та ламінований паркет. Більшу частину продукції експортуємо, решту реалізуємо на внутрішньому ринку. Наша продукція йде переважно у країни Європи: Німеччину, Італію, наразі освоюємо нові ринки у Польщі та на Балканах.
У цеху 38 працівників, переважно жінки. Намагаємося поступово модернізувати підприємство. Наступного року плануємо замінити обладнання. Нині, можливо, вигідніше продати деревину кругляком, але для нашого підприємства перш за все важливий соціальний фактор. Саме спеціалісти є найбільшою цінністю. Кілька слів про деревообробку. Майбутнє у неї однозначно є! Хоча б тому, що лісівники виростили колосальний ресурс, який потребує переробки. Та й світові тенденції свідчать про моду на дерево.
– Як вплине на виробництво остання постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики? Адже тарифи за підключення до електромережі зросли більше, ніж у шість разів.
– Зрозуміло, що подібні рішення негативно впливають на інвестиційний клімат. Це наслідок того, що такий важливий ресурс як енергетика опиняється в одних руках. Цей ресурс колосально впливає на ведення бізнесу в Україні. Зокрема, якщо говорити про наш напрямок, то в переробці енергетична складова досить суттєва. Ніяк не можу зрозуміти, чому при наших зарплатах, цінах на витратні матеріали така висока ціна на електроенергію. Якщо не помиляюся, то вона вже вища, ніж у європейських країнах. Звісно, подібного роду рішення не дадуть можливості розвиватися переробній галузі.
– У лісгоспі функціонує найбільша в Чернігівському ОУЛМГ постійна лісонасіннєва база. Чим вона представлена і куди йдуть саджанці?
– Можливо, повторюся, але нині на лісівників виливають масу негативу. Мовляв, ми бездумно рубаємо ліс. Насправді це не так, площа лісів збільшується. Ми заліснили значні масиви сільськогосподарських земель і готові далі їх заліснювати, але нам не дають землі.
Рубка дерева – це як прибирання зернових, закономірний процес. Щоправда, цикл дещо інший. Для лісу – це 80-100 років. Є деякі породи дерев, що достигають лише за півстоліття. Старші покоління лісівників залишили нам ресурс, який ми зобов’язані використати без шкоди для лісу. А на його місце посадити новий ліс – для прийдешніх поколінь.
Чверть території лісів Ніжинщини складає природно-заповідний фонд, насіннєві плантації, генетичні резервати тощо. Наше підприємство забезпечує повний цикл виробництва. Ми збираємо насіння з кращих дерев, висіваємо їх у свої розсадники та теплиці, вирощуємо посадковий матеріал і створюємо нові насадження. Надлишки посадкового матеріалу ми, як правило, реалізуємо у межах структури, але його без проблем може придбати і населення, причому за доступними цінами. Новим напрямком для нас є вирощування декоративно-посадкових матеріалів, які йдуть на озеленення та благоустрій територій.
– Юрію Віталійовичу, а як щодо взаємодії з місцевим населенням та благоустроєм населених пунктів?
– Посадка лісу – це великі обсяги роботи, які треба провести в стислі строки. На ці роботи ми наймаємо сезонних працівників і доволі справно платимо. Стосовно благоустрою, то на нашому підприємстві є правило: щороку до дня довкілля знаходимо захаращену територію та наводимо там порядок. Наприклад, у Ніжині біля річки торік ми розчистили смітник і висадили на його місці парк. Не просто висадили, а взяли над ним шефство, бо для того, аби створити парк, треба мінімум п’ять років за ним доглядати. Так зробило кожне лісництво у тих населених пунктах, де вони розташовані.
– Ви були членом районного штабу підтримки АТО. Що зроблено Вами та штабом для українських воїнів? Взагалі яка думка про події на Донбасі?
– Те, що там відбувається, – це однозначно біда, війна і агресія Росії. Участь у штабі АТО – це мій громадянський обов’язок. Штаб діяв із перших днів війни, коли була найбільша потреба армії у допомозі. Координував свої дії з військкоматом, налагодили тісний контакт із нашими бійцями, ми неодноразово їздили на Схід і допомагали. Вважаю, що тут, на мирній території, я набагато корисніший, ніж на передовій. Однак, коли Батьківщина покличе, то ховатися не буду. Все ж сподіваюся, що війна скоро закінчиться. Без сумніву, нашою перемогою!
– Ви депутат обласної ради, входите до фракції Аграрної партії. Чому з-поміж інших партій обрали саме Аграрну?
– По-перше, мені близька її ідеологія. По-друге, я аграрій. Зрештою, ця партія прийнятна не лише аграріям, але й освітянам, виробникам тощо. Можливо, це черговий фарс, бо нині вірити не можна нікому, але з-поміж інших партій Аграрна відстоює інтереси села, виступає за продовження мораторію на продаж землі, взагалі за врегулювання земельного питання. Ця політична сила знає про ключові проблеми суспільства і пропонує реальні шляхи їх вирішення.
– Мабуть, тому вирішили піти в політику?
– Я дуже довго над цим думав. Як для будь-якої зайнятої людини, політика для мене є дещо обтяжливою. З іншого боку, розумію: якщо стояти осторонь, то хто прийде замість нас? Ми повинні йти і впливати на політичні процеси.
– Ви член постійної комісії з питань бюджету та фінансів. Цьогорічний бюджет дефіцитний і має великі прогалини. Що потрібно для того, аби наступний бюджет став профіцитним?
– Найголовнішим фактором для розвитку є нормальні, прозорі правила гри на податковому полі. Аналізуючи минулий рік, ми від усього нашого обороту віддали 37 % податків. Що ж тоді залишається на зарплату, на розвиток, технологічне переоснащення? В області немає жодного підприємства, яке працює в рамках закону. Приходить перевірка і обов’язково щось знаходить. Значить, правила гри не влаштовують людей. Хоча моральний настрій підприємців такий, що всі хочуть працювати прозоро, віддати гроші державі, а не комусь. Навіть монголо-татари використовували розумніші методи оподаткування.
– Останнім часом в області точиться, без перебільшення, війна між Асоціацією деревообробників та держлісгоспами. Державним підприємствам закидають те, що вони збувають деревину за межі області. Окрім того, ходять чутки про реформування держлісгоспів.
– Дуже актуальна проблема. Дійсно, чутки такі ходять, але реальних документів поки що я не бачив. Стосовно ринку деревини: в області працює товарна біржа, на якій ми щоквартально продаємо нашу деревину. Цей механізм недосконалий, але він однозначно вивів нас на прозорі ринкові стосунки реалізації деревини. Повторюся, ми реалізовуємо всі обсяги продукції саме через біржу. Проблема в тому, що люди, які купують деревину, не несуть відповідальності за її подальший шлях. Так трапилося торік. Усі кричали, що мало ресурсу, але через заборону на експорт нині десятки тисяч кубів ділової деревини лежать на складах нікому не потрібні. Бізнес уже не готовий брати. Бо вони хочуть змусити лісгоспи суттєво опустити ціну. Я вважаю це чистим саботажем і переслідуванням виключно власних комерційних інтересів. Не буду лукавити: переробників в області дуже мало. Ті, що працюють, заслуговують на купівлю продукції за пільговими цінами і на державне стимулювання, яке спонукатиме деревообробку до розвитку. Ці люди дають додану вартість, яка лишається в області, реальну кількість робочих місць і розвивають технологічно вищий рівень. Однак переважна більшість так званих деревообробників – звичайнісінькі лісопильники. Вони купують сировину, розпускають її на дошку і експортують. Усі економічні розрахунки показують, що держава програє, якщо лісгоспи знизять ціну на свою продукцію.
Віталій НАЗАРЕНКО, фото Миколи ТИЩЕНКА
