Юні втікачі-романтики. А скільки клопотів від них?
У пошуках шести прилуцьких утікачів правоохоронці об’їздили чи не півкраїни, побували не тільки у сусідніх областях, а й на Прикарпатті. І дітей таки познаходили. На щастя, живими і здоровими. Привезли додому, повернули в родини. Та чи надовго? Днями один з тих підлітків знову подався «в біга»... Наступні історії на перший поляд ніби й різні, та насправді схожі, мов дві краплини води.
Дві подружки, наприклад, втекли з домівок, щоб погуляти в сусідньому Пирятині, спробувати на смак дорослого життя. Дівчата на попутках дісталися до міста, а там намагалися розважитися та завести нові знайомства. Інша юна прилучанка, переситившись батьківськими настановами, «грюкнула дверима» та подалася до Яготина …пішки! Її одноліток – до Івано-Франківська, при цьому ще й прихопивши транспорт: мопед свого товариша без його відома...
- Найчастіше діти йдуть з неблагополучних родин, де батьки не приділяють вихованню своїх чад жодної уваги, б’ють та принижують їх, - ділиться думками начальник КМСД Прилуцького МВ УМВС України в Чернігівській області, майор міліції Олег Малиш. – У таких випадках діти змушені самі про себе піклуватися, шукати способи заробити на їжу чи одяг. І дуже часто саме ці діти на вулиці стають жертвами насилля, або самі скоюють правопорушення. Трапляються й втечі з з цілком благополучних сімей – такі діти шукають пригод чи потерпають від нерозуміння вдома. 11-17 річні підлітки біжать від нудьги, постійної опіки, хочуть різкої зміни обстановки, яскравих вражень, прагнуть довести свою самостійність. Вихованці інтернатів хочуть відчути свободу та шукають нового спілкування.
Схожість таких історій ще й в тому, що втеча з дому це насамперед – протест, чи не єдиний, доступний дитині. Протест не новий, бо ще в 60-ті роки минулого століття кумири тодішньої молоді – і, зокрема, «Бітлз» - романтизували такі втечі, тим самим практично започаткувавши моду на них у благополучних європейських країнах та Америці. Сотні тисяч підлітків залишали розкішні батьківські апартаменти та подавалися назустріч пригодам саме тому, що у мами й тата в погоні за достатком не вистачало для них часу.
Тож скільки б разів не повертала міліція неповнолітніх утікачів додому, скільки б не складала протоколів на батьків – проблему не вирішити. Бо вона набагато глибше: в моралі й духовності дорослих, у здатності почути та зрозуміти власних дітей.
Людмила СМИК.
