Його весільний коровай розламали на кладовищі

За Олександром Онопрієнком голосили всі Марківці, його останній земний шлях небо щедро снігом слало. Лапата,  густа, з вітром, але не холодна  заметіль і на хвилину не вщухла, поки траурна процесія рухалась по селу, підвивала й на кладовищі, оплакуючи разом з рідними, друзями, однополчанами і просто односельцями убієнного молодого воїна.

Він в числі перших, в квітні минулого року,  пішов захищати Україну, маючи армійський досвід. Після звільнення в запас і гадки не мав, що пригодиться той досвід, мріяв про мирне життя, про мирну роботу. Що Олександр був справді винятково мирною людиною, підтвердила на кладовищі директор школи Галина Шевченко. У траурному слові вона пригадала, як у серпні минулого року її колишній учень, перебуваючи у короткостроковій відпустці, заходив у школу і в книзі відгуків написав: «Все є, не вистачає тільки миру».   І директор, і вчителі, і старші учні були вражені від тих слів молодого бійця, що встиг уже в зоні АТО заглянути у вічі смерті.

Олександр після закінчення дев’яти класів пішов був на свій хліб, оскільки вирішив, що мама Світлана і сестричка Лена потребують його допомоги. Працював і продовжував навчатися у заочній  школі, не забував і про улюблений футбол, з друзями любив зустрічатися. У четвер, 5 лютого, вони прийшли на останню зустріч з вірним другом, принесли йому живі квіти, засвідчили свою вірність його пам’яті, розламали його весільний коровай, тут, на кладовищі, бо весілля вже не буде. Частинки своїх сердець залишили на могилі Олександра Онопрієнка майже три десятки бійців, що воювали з ним пліч-о-пліч, вони в короткостроковій відпустці, та горе й за межами зони АТО їх зібрало разом. 

Траурну церемонію на кладовищі вела і водночас оплакувала сільський голова Тетяна Сугоняко, про молодого воїна-героя добрі слова говорили голова Бобровицької районної ради Олександр Шапченко і заступник голови райдержадміністрації Володимир Ляховенко, до рідних загиблого воїна, його друзів і односельців звернувся з вдячністю за героя і проханням прощення військовий комісар Бобровицько-Носівського об’єднаного військкомату підполковник Олег Отрощенко.  Виступали однокласники, просто знайомі, чиї серця також плакали від горя.

Офіційні представники наголошували, що вбивці наших воїнів понесуть адекватні покарання, а в траурному натовпі зривалося від жінок-матерів одне слово: «Коли?»

У Марківцях оплакали вже третього загиблого в зоні АТО. Олександр Онопрієнко поклав свою голову 30 січня під Дебальцевому. З ним віддали своє молоде життя ще троє бійців Чернігівського 13-го батальйону, справді героїчного батальйону.  Та чи такою дорогою ціною має формуватись той героїзм? Невже тільки масовими смертями  здобувається перемога у військових конфліктах? Навіщо тоді витрачати величезні державні кошти на навчання і утримування воєначальників, горлатих державників і політиків? Он скільки ще в Україні героїчних хлопців! Навіть путінці їх більше бояться, ніж українських генералів. Жодного золотопогонника до себе не перемайнули, а перед простими вояками кордони розкривають. Та даремно! В Україні що не село – то здавна геройське і патріотичне, до мозків, до останньої краплі крові.   От якби ще й воєначальників таких! На жаль, вони у дорогих містах живуть,  попереду смертельних шеренг не стають. Для цього є інші. І героїчною смертю є кому гинути. За це їм траурний салют і «Героям слава!».

                                                    Григорій Войток

Розроблено ТОВ "СОТА ЛАБС"