МАНДРИ
Як найкраще відпочити на Азовському морі
Нам із журналісткою Тетяною Дзюбою пощастило побувати на Всеукраїнському фестивалі журналістів «Азовське літо – 2017» у Бердянську. Це – чудове курортне місто на Азовському морі. Фестиваль проводиться вже 19 років поспіль, і на нього з’їжджаються відомі журналісти з усієї України. Ще б пак! Тут справді є на що подивитися. Ідея фестивалю проста – продемонструвати можливості популярного курорту. Мені дуже сподобалися і тамтешні гостинні люди, і дивовижні дельфіни, та славнозвісна Бердянська коса! Побувавши там вперше, я постараюся приїздити й надалі.
Коли жаба, яка душить, – у радість!
На урочистому відкритті фестивалю ми поспілкувалися з Бердянським міським головою Володимиром Чепурним. Дієвий та небайдужий добродій, патріот свого краю! Тому в Бердянську зараз робиться немало. Мета дуже амбітна: найближчим часом зробити все, щоб місто стало для всієї України та зарубіжжя цілодобовим центром комфортного відпочинку та оздоровлення. Реальні можливості для цього вже є: прекрасне море, чисте повітря, затишні пляжі, чудові санаторії та пансіонати, лікувальні грязі, мінеральна вода… А також потужна курортно-туристична інфраструктура з висококваліфікованим персоналом!
Жителям міста є що показати гостям. Музеї і виставкові галереї, багато пам’ятників та інших дивовиж… Гордість Бердянська – це по-європейському реконструйовані проспект Азовський, Приморська площа та набережна. Тут є пам’ятники П. П. Шмідту, О. С. Пушкіну, графу Воронцову, якого вважають батьком міста. Однак немало й оригінальних пам’ятників, біля яких охоче, із задоволенням фотографуються люди.
Як же не підійти до колоритних «дітей лейтенанта Шмідта» – Остапа Бендера та Шури Балаганова! Герої Ільфа і Петрова присіли на знаменитих стільцях роботи Гамбса неподалік від пам’ятника їх «батьку» – П. П. Шмідту.
Одразу ж привертає увагу й 250-кілограмова статуя бронзової «Жаби, яка душить». Вона зручно примостилася на 80-сантиметровому постаменті – на головах чоловіка, жінки, дитини та дідуся. На шиї цього земноводного – масивний золотий ланцюг, в руках-лапах – два мобільних телефони та пачка грошей, а на п’єдесталі – табличка з написом: «Заздрість – порок». Тобто ця жаба уособлює собою заздрість і жадібність – вади, на які часто страждають люди. Втім, «Жаба, яка душить» – буквально улюблениця туристів! Хоча я – Богу дякувати, зовсім не заздрісний, а теж не стримався – сфотографувався 
поруч із кумедною скульптурою, бо наче магнітом щось приманило…
Серед таких різноманітних та незвичайних пам’ятників на Приморській площі найпопулярніший – Бичкові-годувальникові. Це – своєрідна візитівка міста. Назва скульптури говорить про трепетну любов і повагу жителів до цієї скромної рибки. Завдяки бичкові бердянці та мешканці навколишніх сіл у важкі роки голодомору, громадянської, Другої світової війни, в непростий повоєнний час змогли вижити.
Запам’яталися також пам’ятники рибакові й сантехнікові, черевики-скороходи, пам’ятники дачникам та доброму лікареві Айболитю… А ось у Крісло бажань старається присісти майже кожен, хто проходить повз нього. Стверджують, що воно стоїть в особливому місці – саме тут перехрещуються енергетичні поля чотирьох стихій: землі, вогню, повітря та води… Тому все задумане обов’язково збудеться! Звісно, я теж одразу скористався такою можливістю й загадав бажання.
Взагалі, міста – мов люди: у кожного своя доля, своє обличчя, свої чари. У кожному місті є вулиці, що втілили в собі його дух, неповторність, історію та красу. У Бердянську це проспект Азовський та вулиця Горького. Саме там багато дво- та триповерхових будинків старої забудови, які справедливо можна вважати архітектурною родзинкою міста… Ще окремий куточок минулого, котрий буквально «дихає» історією, – парк імені П. П. Шмідта й територія довкола нього. Вражає своєю «суворою» красою будівля Бердянського державного педагогічного університету. Свого часу тут була чоловіча гімназія, яку закінчили, зокрема, такі видатні люди, як П. П. Шмідт – учасник повстання на крейсері «Очаков» у 1905 році; В. А. Хавкін – мікробіолог, винахідник вакцини, що врятувала світ від холери й чуми; українська письменниця В. М. Єніна. У цій гімназії викладали відомий композитор Петро Байда, поет П. І. Ніщинський.
Мудрі дельфіни відчувають небо
Побували ми в аквапарку «Мис Доброї Надії» – одному з найбільших в Україні. Це – сучасний розважальний комплекс, який зовні нагадує давню фортецю, площею п’ять гектарів. Тут розміщено понад 30 атракціонів для дітей та дорослих (зокрема, «Долина змій», «Ніагара», «Таємниця Бермуд», «Драконові гори»), дитяча зона з басейном, кав’ярнею і атракціоном для наймолодших. Поїсти можна в кафе чи ресторані. Увечері в аквапарку влаштовуються ексклюзивні вечірки за участю ді-джеїв та зірок естради.
Дуже раджу побувати і в зоопарку «Сафарі» – чарівному острові екзотики на узбережжі Азовського моря. Тут зовсім поруч мешкають дивовижні африканські леви, уссурійські тигри, полярні вовки, європейські лані, американські бізони, гімалайські ведмеді, амурські леопарди й багато інших представників фауни з усіх континентів нашої планети. Всього в зоопарку – понад 120 видів звірів та птахів. І це – найбільший та найкращий, на думку фахівців, приватний зоопарк України.
А найбільше задоволення ми отримали, відвідавши дельфінарій «Немо», в якому гармонійно поєднуються краса, грація, душевність і доброта. Головні мешканці – напрочуд розумні та цікаві тихоокеанські дельфіни-афаліни, зворушливий морський котик і дуже комунікабельна, дотепна, кумедна та спритна морська левиця.
Відверто кажучи, ніколи б не подумав, що дельфіни можуть виробляти такі карколомні трюки – надзвичайно високо стрибати в повітря, жонглювати обручами, співати й танцювати. У нас просто дух захоплювало, коли тренер – молодий усміхнений чоловік – стрімко мчав по воді, стоячи на… носах своїх улюбленців-дельфінів. А як вони дужо й водночас вправно підкидали його вгору, виробляючи надзвичайно складні трюки. І все це – з такою любов’ю, чарівністю та чуйністю!
Тренер дельфінів Сергій Павленко надзвичайно любить свою роботу. А до таких дивовижних вихованців ставиться, немов до власних дітей. До речі, дельфіни, які взагалі по-доброму ставляться до людей, інтуїтивно вловлюють їх настрій. І коли людина зла, ці мудрі тварини навмисне уникають її. Зате їм подобаються добрі та життєрадісні. Бо дельфіни – теж хороші, добрі й чуйні. Вони люблять ласку, охоче граються, спілкуються. Сергій буквально мешкає в дельфінарії. Адже його підопічні, як і люди, іноді хворіють, стомлюються або сваряться між собою. Тренер все одразу ж відчуває, коли дивиться дельфінам в очі. Він підбадьорює їх, мирить. А за потреби тваринами опікуються турботливі лікарі.
Власне, у дельфінів майже все, як у людей. Температура тіла – 37 градусів. Батьки народжують одного малюка й піклуються про нього цілий рік, не підпускаючи до дитини чужаків. Живуть вони до п’ятдесяти років, але Сергій Павленко бачив і 60-літнього дельфіна, який, правда, вже активно не виступає. Тренер намагається ставитися до всіх своїх вихованців однаково, бо дельфіни – доволі ревниві, тому не бажано когось одного надто виділяти, захвалювати. Коли починаються тренування, юний дельфін доволі швидко опановує мистецтво складних трюків. Але, звісно, багато залежить і від тренера, тому випадкових людей у цій професії немає.
Дельфіни не відчувають музику. Якось уночі співробітники дельфінарію вирішили провести експеримент – на повну гучність увімкнули важкий рок. Однак тварини ніяк не відреагували на це, навіть не прокинулися й спокійно додивлялися свої солодкі сни… Та варто було тренеру дмухнути у свій свисточок, як тварини розбуркувалися й починали шукати свого невгамовного друга. Адже вони чудово вловлюють ультразвуки. Тож спілкуватися з ними за допомогою «чарівного» музичного інструменту – нескладно. Цьому вчать в Одесі, де, до речі, тварини та їхні тренери мешкають узимку.
«Прикипів до Бердянська душею…»
На нашому журналістському фестивалі, крім захоплюючих екскурсій, були і професійні дискусії (але це – тема окремої розмови). Тож я щиро дякую організаторам цього дійства, зокрема доброзичливим Юлії Тесленко та Ірині Єгоровій. Сподобалися міркування Наталії Виговської («Професійна етика журналіста, або Синдром Ольги Фреймут: як не перетнути
межу…») та секретаря Національної спілки журналістів України Віталія Голубєва («ЗМІ та соціальні мережі: можливості й загрози»).
Ми мешкали в комфортному санаторії «Арктика» на Бердянській косі… І всім раджу селитися на відпочинок не в самому місті, а їхати на косу, де у мене, алергіка «з багаторічним стажем», не було протягом усього фестивалю жодної алергії!.. Ось що значать чудове море та чисте повітря в поєднанні з хорошим та бадьорим настроєм, а також – привітною сонячною погодою з легким і приємним, ненав’язливим вітерцем!
Тому з цим дивовижним містом прощатися не хотілося.
Сергій ДЗЮБА,
президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України
