Вкладає в дерево душу…

Робота з деревом – не просто ремесло. Сосничанин Анатолій Надточій порівнює її з сакральним дійством, в якому є все: минуле і сьогодення, живе та потойбічне, а найголовніше – зв'язок людини з Небом. Образи, намальовані в уяві майстра, згодом лягають у його рукодільні витвори, що мають особливу енергетику, адже майстер вкладає в їх створення частинку своєї душі.

Вчитель за професією, він заробляє на життя, працюючи з деревом. Анатолій Надточій із Сосниці – відомий в окрузі майстер. Його роботи прикрашають паспорти багатьох лісництв Чернігівщини, а альтанки замовляють з різних куточків Сіверського краю. Кожна з робіт є неповторною та унікальною, тому замовлень – хоч відбавляй.

Напевно, ніщо не приносить стільки втіхи, як робота з деревом. У руках умілої людини воно оживає, наповнюється змістом та розкриває свій характер. Однак для цього потрібно вкласти свою душу. Саме так вважає Анатолій Петрович. Фактично все життя чоловіка пов’язане з деревом. Мабуть, край, багатий на ліси, заклав у гени майстра любов до нього.

«Я за освітою вчитель. Якщо бути точним, то викладач креслення і малювання, – розповідає сосничанин. – Родом сам із Покошичів Коропського району Чернігівщини. По спеціальності встиг попрацювати місяців зо два, доки не забрали до армії, – продовжує Анатолій Надточій. – А після армії отримав направлення на роботу в кооператив. Так все життя і працював у кооперативах».

Говорячи про кооперативи, Анатолій Петрович уточнює: «Кооперація – це торгівля, а кооперативи – це своєрідні цехи майстрів. Це не бізнес, а робота».

Скрутні часи призвели до занепаду цехової кооперації.

«У нас у Сосниці різьбою займалися четверо майстрів, я – один із них. Потім стало сутужно і всі розбіглися хто куди, – пригадує художник. – Нині я приватний підприємець. Роботу з деревом не полишив. У скрутні часи мене виручали лісівники, від них і нині надходить найбільше замовлень. Таке враження, що я в них на роботі, – жартує Анатолій Петрович. – Окрім лісівників, наразі маю дуже багато замовлень від підприємців та простих людей, тож просто не встигаю фізично».

Дивлячись на створені ним вироби, складається враження, що вони живі. Сам автор переконує, що вкладає в них усього себе, бо ж образи вигадує самостійно і каже, що на їх створення його надихає добро.

«Хочеться дарувати людям тепло та радість», – уточнює майстер.

З деревом Анатолій Надточій поводиться, як із жінкою: обачно, бережно, не випускаючи з рук. Своїм улюбленим матеріалом називає вербу – мабуть, через її благородний колір, що так нагадує червоне золото.

«Кожне дерево має свою специфіку, але, якщо берешся, то треба робити так, щоб від твого витвору йшло лише тепло, – говорить майстер. – Коли немає тепла, то немає і  енергетичної віддачі, тому я завжди викладаюсь на повну, вкладаючи частинку власної душі».

Варто зауважити, що образи, створені Анатолієм Надточієм, настільки реалістичні, що іноді здається, ніби вони от-от оживуть. І дійсно, нині, в століття високих технологій, коли можна, зайшовши у будь-який спеціалізований магазин, купити необхідний предмет декору або вподобану дрібничку, майстрів, здатних побачити в шматку дерева могутню ходу ведмедя або стрімкий стрибок лисиці, стає все менше і менше. Але вони все ж є. Шкода тільки, що праця ця важка, тож бажаючих освоїти таке ремесло і вдень, як кажуть, з вогнем не знайдеш.

 

Віталій НАЗАРЕНКО, фото Миколи ТИЩЕНКА

Розроблено ТОВ "СОТА ЛАБС"