Вітрила ентузіазму
Без підтримки влади та грошовитих спонсорів, усупереч численним проблемам, виключно завдяки ентузіастам у Чернігові існує та розвивається яхт-клуб. Шість років тому улюблена справа об’єднала десятки місцевих яхтсменів. Нині вони не просто ходять під вітрилами, а й беруть участь у престижних Всеукраїнських і міжнародних змаганнях, навчають вітрильної справи підростаюче покоління. Незважаючи на значні досягнення, спортсмени до цього часу надані самі собі. Їхні збори проходять у маленькій непримітній кімнатці, а проблеми яхтсменів є виключно їхніми проблемами. Разом із тим, як зазначають спортсмени, перспективи Чернігівщини в розвитку вітрильного спорту – вражаючі. Було б лише бажання місцевої влади! Адже площа водного дзеркала краю – близько тисячі квадратних кілометрів! Це стільки, скільки у найбільших європейських країнах, разом узятих.
Дитячі мрії стали реальністю
Щоб стати членом чернігівського яхт-клубу, зовсім не обов’язково мати власну яхту, достатньо просто прийти і записатися в команду. Об’єдналися любителі вітрильної справи відносно нещодавно – у 2011 році.
«Історично це виглядало як об’єднання ентузіастів, – пригадує один із засновників громадської організації яхтсменів Геннадій Добровинський. – На той час нас таких було близько десятка».
Ходити під вітрилами – давня мрія нашого співрозмовника, а реалізувати її він наважився лише тоді, коли по ринку нерухомості вдарила всесвітня криза.
«Я займався нерухомістю, – розповідає пан Геннадій. – Після того, як вдарила криза, мої доходи зійшли «на нуль», тож я вирішив реалізувати дитячі мрії, реалізувати які впродовж життя мені було ніколи. Я купив один «швербот» (тип яхти, – Авт.) під назвою «Місяць» – і поїхав у Славутич дружити з місцевим вітрильним клубом. Шість років тому ввесь мій вітрильний досвід зводився до одноразової прогулянки на морському човні у 18-річному віці».
Геннадій Добровинський переконаний, що в Славутичі – один із найкращих яхт-клубів в Україні. «На 30 тисяч населення припадає близько сотні вітрильників, – пояснює яхтсмен. – Акваторія площею з одну шосту нашої Ялівщини просто кишить човнами. Славутицькі спортсмени надзвичайно досвідчені та професійні - вони неодноразово брали участь у чемпіонатах світу».
У своїх починаннях Геннадій Добровинський був не сам. Допомагав йому однодумець, людина з колосальним туристичним досвідом, методист чернігівського «Центру туристсько-оздоровчої та виховної роботи з дітьми і молоддю» Владислав Кириченко. Для нього бажання ходити по хвилях є також 
дитячою мрією, яку він пізнав із творів Жуля Верна.
Першим судном, яке почав освоювати Владислав Кириченко став «швербот» 1961 року народження його однодумця Геннадія. У колах яхтсменів про красиві судна прийнято говорити, що вони не року випуску, а року народження. Друге судно пан Владислав змайстрував власноруч. Свій човен він назвав «Хільдою».
«Хільда – це героїня веселих картинок, така собі життєрадісна товстуха, – пояснює вибір імені яхтсмен. – Човен, відверто кажучи, таким і вийшов. Вперше, коли я спустив його на воду, то вже на третій секунді опинився за бортом. Коли ж почав підходити до «Хільди», як до жінки – тоді ми й помирилися», – віджартовується Владислав Кириченко.
Особливе враження в ентузіастів викликав перший вихід на воду. Це була регата по Київському водосховищу, яке ще через ширину плеса називають морем.
«Висота борту нашого човна складала всього 40 сантиметрів, а ми пройшли на ньому майже до Вишгорода. Повірте, на Київському морі шторми досить таки відчутні, – пригадує Геннадій Добровинський. – Після цього походу ми з Владом заслужили повагу у членів яхт-клубу».
Вже потім у яхтсменів-початківців були всілякі регіональні конкурси та регати. Та найбільше чернігівцям запам’яталась участь у міжнародній крейсерській регаті «Одеса – Батумі – Одеса».
«Мені, як і кожному сухопутному, навіть Київське море здавалося «ого-го», а коли разів «надцять» перетнув, то... захотілося чогось більшого, – каже Владислав Кириченко. – Вершиною вітрильного спорту для себе можу назвати участь у міжнародній регаті. Дистанція 1200 миль (більше двох тисяч кілометрів). Про неї можна довго розповідати, вражень – маса. Ми, до речі, третє місце зайняли. Хоча багато хто думав, що взагалі не допливемо», – сміється.
Виступали чернігівські спортсмени на яхті Миколаївського яхт-клубу. Три тижні відкритого моря кожен із них згадує, як одну з найбільших пригод у житті. Було це не так давно – у 2013 році. Чернігівці тоді пропустили вперед професіоналів – команду Одеської морської академії та команду Миколаївського яхт-клубу – базового яхт-клубу олімпійських професіоналів.
Вороги системи
Скільки тоді було охочих пропіаритися на імені призерів! Перш за все – владоможців і керівників міста. Насправді ж на вітрильний спорт цим людям глибоко начхати. Ба, навіть більше, вони категорично проти!
«Це суперечить принципам існування нашої держави, – висловлює думку Геннадій Добровинський. – Якщо для Європи люди середнього класу та екологічно здоровий спосіб життя є базовими, то для нашої системи яхтсмени є ворогами, – переконаний чернігівець. – Адже нам потрібні береги біля великих водойм із заплавами, а це – найдорожчі клаптики землі. Як це так – якимось людям віддати “золоті береги”?»
Чи варто в таких умовах говорити про доступність вітрильного спорту? Бо ж навіть чернігівські яхтсмени, люди з міста над Десною, яке має 60 кілометрів берегової лінії, вибороли землю не з подачі влади – її безкоштовно надав один із підприємців, котрий є власником ділянки поблизу витоку Стрижня в Десну. Чернігівські яхтсмени – далеко не мільйонери, як дехто думає. Швидше навпаки – витрачають більшість коштів на улюблену справу. Разом із тим навчають вітрильному спорту підростаюче покоління та гідно представляють місто на різного рівня регатах. Місто, якому до своїх спортсменів немає жодного діла, від якого вони не мають ані найменшої підтримки. Що говорити, коли виконавці умудрилися «запороти» затверджений міською радою «Вело-гідропроект»? Його реалізація 
передбачає будівництво цілої інфраструктури. На думку яхтсменів, це дало б колосальний поштовх для розвитку як вітрильного спорту, так і туризму. А можливості для розвитку – колосальні! Адже площа водного дзеркала Чернігівщини складає близько 1000 квадратних кілометрів – це як у найбільших європейських країн, разом узятих. Чи варто нагадувати, що на давні міста, зокрема такі, як Чернігів, треба дивитися з води, бо вони виникали перш за все як міста-порти?
Віталій НАЗАРЕНКО, фото автора та з колекції Геннадія ДОБРОВИНСЬКОГО
