Від Києва – до Стародуба:

межі Чернігівщини в період Гетьманату!


 

1918-й рік. Період Гетьманату Павла Скоропадського. В Україні перебуває кількасоттисячна армія німецьких та австро-угорських військ, командування яких значною мірою і тримало в своїх руках фактичну владу й управління країною. На цей час на території України діяло 108 військових повітових комендатур, з них 10 – на Чернігівщині. Тоді межі нашої області дійсно співпадали з історичною Сіверщиною, а кордони сягали від Гомеля до Конотопа, від лівого берега Дніпра до Смоленщини!

 

Адмінстративно-територіальний поділ Стародубщини

 

Чернігівський дослідник Ігор Попов у статті журналу «Сіверянський літопис» під назвою «Селянський рух опору аграрній політиці гетьмана П. Скоропадського та окупаційній владі на Чернігівщині (квітень-листопад 1918 р.)» зазначає, що 4-го липня 1918-го року підполковник барон Ф. Россінг повідомляв губернському старості про розташування і зони дії німецьких військових комендатур у Чернігівській губернії. Розподілені вони були на дві військові частини – одна зі штабом у Києві, інша – у Гомелі. Частини були ж розподілені на низку комендатур. Так, військова частина 26-го резервного корпусу (штаб у Києві) у Чернігівській губернії розподілена по комендатурах у Чернігові та Ніжині.

Межі Чернігівщини на карті 1918-го року

 

Чернігівський комендантський округ включав у себе: міста Чернігів, Остер та Козелець. Ніжинський – міста Ніжин та Борзну.

Військова частина 41-го резервного корпусу (зі штабом у Гомелі) була розподілена на дві комендатури. І тут цікавими є межі повітів, які входили до українських комендатур.

Так, комендантський округ, що охоплював Гомельський (м. Гомель з його повітами), Городнянський (м. Городню, Сосницький повіт, м. Сосницю) Новозибківський (частину Суразького повіту, частину Новозибківського, північніше лінії Спиридонова Буда на Сновськ до військового кордону, Стародубський залишок Новозибківського повіту та Стародубський повіти). Звертаємо увагу, що після поразки української держави Гомельський та Новозибиківський повіти відійшли іншим державам, розширивши межі Білорусі та Росії, які фактично окупували одвічні українські території.

Попри те, що, приміром, до Росії відійшло чимало українських етнічних територій, одна з них має особливе значення для нас. Це – Стародубщина, яка нині є частиною Брянської області Росії та займає в її складі 12 районів із 27. Це – Гордіївський, Злинківський, Климівський, Клинцівський, Красногорський, Мглинський, Новозибківський, Погарський, Почіпський, Стародубський, Суразький та Унецький. Їхня загальна площа становить 14 762 квадратних кілометри (понад 40 відсотків від загальної території області).

Чернігівська губернія 1922-го року - втрачені землі

 

Історія цієї української землі надзвичайно цікава. Її детально описав український історик, який мешкає в Москві, Ігор Роздобудько в своєму монографічному дослідженні «Стародубщина. Нарис українського життя краю». Предки цього дослідника походять зі Стародубщини.

Цікаві й інші факти: у результаті приходу радянської влади Чернігівщина також втратила на користь інших областей України частину власних територій. Якщо взяти Новгород-Сіверський комендантський округ в період Гетьманату, то до його складу входили: Новгород-Сіверський повіт, за винятком частини, розташованої за Десною, та частина Кролевецького повіту, західніше Десни, решта Кролевецького повіту, Глухівський та Путивльський повіти, північніше річки Сейм Конотопський, частину Путивльського повіту, південніше р. Сейм, та Конотопський повіт. Чи варто нагадувати, що сучасні розвинені Бровари були в адміністративних межах Чернігово-Сіверщини, а її кордон фактично проходив по лівому берегу сучасного Києва?

Було діло, не так давно вже колишній голова Чернігівської ОДА Андрій Прокопенко чи то задля власного піару, чи для інших цілей доволі серйозно намагався підняти питання приєднання до Чернігівщини міста-фантома Славутича. Звісно, економічно вигідним таке приєднання було б лише у випадку, якби фірми, що працюють в Чорнобилі, залишили реєстрацію в Славутичі. Однак і думка про те, що при реформуванні Кабміном не були враховані адміністративно-територіальні межі Чернігівщини в період Гетьманату, заслуговує на увагу. Так само, як і справедливі територіальні претензії незалежної Української Республіки до Білорусі та Російської Федерації. Можливо, колись ми побачимо той час, коли у Гомелі та Новозибкові сидітимуть наші коменданти!

 

Віталій НАЗАРЕНКО, фото з архівів

Розроблено ТОВ "СОТА ЛАБС"