Ветерану ДАІ виповнилося 95 років
Полковник міліції у відставці Іван Штанько відзначив свій 95-й день народження. Нині ветеран живе у скромному будиночку на тихій чернігівській вулиці. А військова біографія Івана Павловича рясніє географічними назвами – від Монголії до Німеччини.
1938 року Іван потрапив до лав Червоної Армії. З початком бойових дій на озері Хасан та річці Халхін-Гол його, разом з кращими зв’язківцями 8-го Черкаського полку зв'язку, командування направило до Монгольської народної республіки, у пустелю Гобі.
– Ми обслуговували штаб армійської спецгрупи, – згадує ветеран. – Командував штабом Георгій Костянтинович Жуков. Я його чудово пам'ятаю. У Монголії ми несли службу із забезпечення зв'язку з іншими військовими підрозділами. Наприкінці серпня 1939 року почався генеральний наступ Червоної Армії на шосту окрему японську армію. Блискавичні дії завершилися повним розгромом японських військ на р.Халхін-Гол і підписанням 15 вересня 1939 року перемир'я. Після чого нас перевели в Улан-Батор, а 1940 році я демобілізувався.
Початок Великої Вітчизняної війни застав Івана Штанька разом зі старшим братом Петром у Ярославській області, де чоловіки працювали на розробці торфовища.
За словами ветерана, він мав бронь від призову як працівник важливої галузі – енергетичної. Однак…
– Але на мене почали скоса поглядати: мовляв, уникає служби. Адже німці вже були поблизу столиці, а я все у тилу, – розповідає Іван Павлович. – Не витримав, став проситися добровольцем. Ось і розпочав бойовий шлях взимку 1941 року під Москвою... У Берлін увійшов 29 квітня 1945 року. Щоправда, на будівлі рейхстагу не розписався, бо перебував у складі опергрупи, що займалася розшуком і затриманням військових злочинців.
За словами Івана Штанька, у складі тієї ж опергрупи він служив до 1950 року, коли вдалося вмовити командування повернутися на Батьківщину.
Зважаючи на попередній досвід, його було направлено до Чернігівського обласного управління внутрішніх справ, де саме створювалася група організації дорожнього руху – зародок Державтоінспекції на Чернігівщині.
– На Чернігів було всього 12 чоловік, – каже Іван Штанько. – На все місто був один світлофор на перехресті вулиць Щорса та Леніна. Працівник міліції перемикав його вручну. Займалися ми й патрулюванням на трасах. Автомобілів тоді було мало й інспектор обслуговував два-три райони. Зі службового автотранспорту був один екземпляр – «Москвич-400». І два мотоцикли – «Харлей» та «ІЖ-49». Тому інспектори несли службу пішки або користувалися попутнім транспортом.
Іван Штанько прослужив у Державтоінспекції 36 років. Ветеран зберіг ясний розум, міцну пам'ять. Сподівається зустріти у колі родини ще й сторічний ювілей.
Ігор КОРНІЄНКО,
за матеріалами УМВС в Чернігівській обл.
