«В сезон медозбору живемо, як кочівники»

Пасічника, як і вовка, ноги годують. У сезон медозбору постійно зустрічаєш пересувні пасіки, які в пошуках пилку для бджіл вишукують місця, де буяють квітом рослини.

На рапсових полях під Прохорами, що на Борзнянщині, – сотні і сотні вуликів. Всі, як один, – на спеціальних причепах.

«Це для того, щоб можна було мобільно пересуватися», – пояснює пасічник з Ніжина Григорій Саранчук.

Григорію Денисовичу випала черга стерегти вулики. Живе він в маленькій будочці, якраз біля вуликів.

«Благодать, – каже бджоляр. – Живемо, як наші діди-прадіди, кочуючи. Ми вже тиждень як тут стоїмо. Я виїхав на рапс, аби зайняти бджіл, бо коли вони сидять без роботи, то починають роїтись».

На рапсових полях бджолярі пробудуть недовго, бо цвіт вже відходить. Далі попрямують на липу, але вже окремо один від одного.

«У кожного пасічника свої місця, – говорить Григорій Денисович. – Я повезу бджіл у ліси Ічнянщини, там багато липи».

Григорій Саранчук – пасічник із тридцятилітнім стажем. Покупці знають, що мед у нього якісний, тож проблем зі збутом немає – розбирають. Свого життя без бджіл вже не уявляє. Каже: хто хоча б раз спробував тримати бджоли, той ніколи не покине цієї справи.

Віталій НАЗАРЕНКО, фото Миколи Тищенка

Розроблено ТОВ "СОТА ЛАБС"