У Волинці молочарство прибуткове

 

«Волинківська молочарна спілка» – молода, але досить перспективна. Цей кооператив створений для збільшення доходів селян, і свою діяльність він розпочав із молочарського напрямку. Вже за досить короткий проміжок часу люди почали отримувати справедливу закупівельну ціну на свою продукцію. Адже тепер розрахунок за молоко здійснюється оперативно та з урахуванням його якісного показника – жирності, за яку доплачують додаткові кошти.

 

«Наш кооператив створений у 2014 році, – розповідає організатор і голова «Волинківської молочарної спілки» Сергій Потапенко. – Спочатку селяни поставилися до моєї ініціативи з певною пересторогою і плутали кооператив із колгоспом. Довелося довго пояснювати, що в кооперації селяни самі є власниками виробленої ними продукції. Люди довгий час не могли повірити в те, що їх тут не обдурять. Перші два тижні, як запрацювала наша спілка, приймальниця молока стояла лише з власним молоком у бідоні. Потім власники корів почали приходити до нас. Спочатку їх було 10, потім – 30, а зараз «Волинківська молочарна спілка» налічує 120 чоловік. До кооперативу входять не тільки селяни з Волинки, а й із Полісся, Матвіївки, Вільшаного та Кудрівки».

 

Ідея з’явилася випадково

Сергій Потапенко з сім’єю живе в Чернігові. У Волинку Сосницького району родина часто приїздила до бабусі та матері дружини. Ідея створити молочну спілку виникла у Сергія, коли задумався над тим, як допомогти людям зробити своє життя трохи кращим, комфортнішим.

«Ми приїздимо сюди майже щовихідних, – продовжує пан Сергій. – Звідси родом моя дружина. І от декілька років тому, коли наша дочка вирішила піти погуляти ввечері, я задумався, як вона повертатиметься додому, коли на вулиці немає жодного ліхтаря. Наступного дня ми з дружиною пішли до сільського голови і спитали, як сільрада може заробити гроші, щоб мати змогу покращувати стан села та й саме життя його мешканців. Один із варіантів - створення сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу (СОК). І я вирішив, що створимо кооператив. Від цього і людям буде краще, і в сільську раду надходження якісь будуть. Зібрали схід села, люди підтримали ідею».

У створення кооперативу не вкладали великих коштів. Фактично це самоорганізація людей. Кожен небайдужий допомагав.

«Приміщення колишнього ФАПу під молочарню надала сільрада, – згадує Сергій Потапенко. – Воно було не в кращому стані, та разом з деякими членами кооперативу впорядкували його: полагодили дах, зробили косметичний ремонт, відремонтували східці, встановили котел, бо там не було навіть опалення».

 

Переваги очевидні

Ціна на молоко залежить від сезону. Сьогодні вона становить 4,50 грн. за літр, плюс до неї ще додаються доплати за жир і фураж. Люди задоволені, що в них з’явився кооператив, адже це зовсім інший рівень й інші ціни за молоко. До того ж, гроші отримують щотижня без затримок. Кожні 15 днів тим, хто здає молоко, видається, так би мовити, квитанція, де вказується день, кількість молока в літрах і кілограмах, його жирність, густина. Є в спілці й своя наглядова рада, члени якої в будь-який час можуть звірити дані. Молоко приймають щодня, а влітку - двічі на день. Також щодня робиться експрес-аналіз на жирність.

«Я дуже задоволена, що вступила в спілку, – говорить жителька Волинки Світлана Рубан. – Тепер за молоко отримую гроші вчасно, мене ніхто не дурить. Та й з оцих квитанцій знаю, яке здала молоко. Раніше раз на тиждень перевіряли жирність. А молоко ж щодня має різну жирність, яка залежить від кормів. Правда, не все село носить молоко до спілки, є багато таких, що здають перекупникам. Адже тим, хто любить розбавляти молоко водою, в спілку невигідно носити, бо за низьку жирність ціна невелика. Пам’ятаю, в перші дні, як тільки ми почали носити сюди молоко, майже у всіх був жир дуже низький. Потім люди зрозуміли: чим більша жирність, тим більше грошей отримають».

Вигіднішу оплату за молоко селяни отримують завдяки кооперації та договору про збір і постачання молока від імені СОК як юридичної особи з молокозаводом, який сплачує членам кооперативу справедливу ціну за молоко залежно від його якісних показників. Молокозаводи, в свою чергу, доплачують СОК за збір молока 15 відсотків.

«Після оплати оренди приміщення, електроенергії, зарплати приймальникам залишається певна сума, – каже Сергій Потапенко. – Ми справедливо розподіляємо її поміж людьми. Саме ці кошти і роздають селянам за фураж».
 

Борги «вибивали» з молокозаводів

Сергію Потапенку довелося довго вести переговори з молокозаводами, які заборгували селянами чималі гроші за молоко і не збиралися повертати.

«До того, як ми створили спілку, молоко у людей збирали декілька різних молокозаводів, – розповідає пан Сергій. – Менський молокозавод і Бобровицький молокопереробний мали перед людьми чималі борги, які не хотіли виплачувати. Тому, коли ми вирішили зайнятися цією справою, перше, що я вирішив зробити – домогтися від заводів виплат заборгованості. Ми з дружиною довго їздили, вели переговори, і нам нарешті пішли назустріч. Менський молокозавод повністю віддав заборгованість, а от із Бобровицьким було значно важче. Він збанкрутував, та, наскільки мені відомо, там зараз інший власник. І якщо він планує збирати у людей молоко, то все ж має виплатити борги попередника. Декому Бобровицький завод заборгував понад 20 тисяч гривень. Нині ми співпрацюємо з Новгород-Сіверським сирним заводом. І хоча в нього завищені вимоги до якості молока, інших варіантів у нас немає, бо Мена не платить грошей, а Куликівка не збирає молоко у Сосницькому районі».

 

Вода для пасовища

Позаторік у селі сталося непередбачуване – зникла вода на одному з пасовищ. Виявилося, що воду в озері перегородили бобри своїми гатками. Люди не знали, що й робити. Кооператив вирішив пробивати свердловину за власні кошти та встановлювати поїлки.

«Ми не могли залишатися осторонь цієї проблеми, – пояснює Сергій Потапенко, – та й пробити свердловину на пасовищі також не могли, надто дорого виходило. Тоді ми попросили одного з жителів села, дворище якого розташоване неподалік пасовища, пробити свердловину у нього. Копали її мало не всім селом. Насос подарував один із депутатів, а поїлки – місцевий фермер. Зараз вода знову з’явилася в озері на пасовищі, та свердловина нікуди не поділася, і якщо буде потрібно, можна напувати корів і з неї».

 

І про молодь не забувають

Не забувають Потапенки і про місцевих дітей. Щороку проводять для школярів різноманітні свята та майстер-класи. Збираються у світлиці молочарні, яку облаштували не без допомоги місцевих жителів. Тут зібрані унікальні експонати побуту селян. Ще однією родзинкою села став літній кінозал, облаштований просто неба, який також створили не без Потапенків.

«Якось увечері я зайшла до місцевого бару і побачила, що там гуляє молодь, старшокласники, а поряд п’яні чоловіки, – розповідає Олена Потапенко. – Я тоді задумалася, що молоді просто нічим зайнятися, їх потрібно витягати з того бару, аби не спилися. У нас дома є проектор, у школі попросила екран для нього. Завантажила різних фільмів і майже щовечора влітку, прямісінько біля молочарні, влаштовували кінозал. Дітям дуже сподобалося. Вони залюбки приходили, приносили свої фільми. Ми пили чай, лускали насіння і просто проводили гарно час. Взимку пекли різні смаколики, потім складали невеликі подаруночки, розвозили дітям, батьки яких входять до спілки».

Також щороку спілка проводить конкурс малюнків корів серед місцевих дітей. За це маленькі художники теж отримують призи. А ці малюнки прикрашають молочарню.

 

Не молоком єдиним

Люди в молочну спілку можуть здавати не тільки молоко, а й сир та власноруч виготовлену бринзу. Щоб зробити цей продукт, треба витратити більше часу, але й коштує він значно дорожче.

«Ми не маємо ніякого додаткового фінансування чи грантів для розширення виробництва, щоб самим виготовляти з власної продукції сири та йогурти, – говорить Сергій Потапенко. – Та прагнемо, аби спілчани заробляли достойні гроші. Торік провели майстер-клас з варіння бринзи, і вже деякі члени спілки почали її виготовляти. Продаємо їхню продукцію на різноманітних ярмарках, а також щовихідного – у Чернігові на базарі Шанхай».

Є у спілки і декілька теплиць, де вирощують розсаду помідорів, капусти, перців і роздають спілчанам. Все, що лишається, продають на базарі.

«Я весь час думаю, що іще зробити, аби люди могли розвиватися, заробляти гроші, – ділиться своїми клопотами пан Сергій. – Торік, наприклад, домовилися з представником компанії «Верес», щоб приїхав до нас і розповів, як вирощувати огірки для компанії. Людям така ідея дуже сподобалася. Сіяти треба було лише конкретний голландський сорт огірків, який коштував 1 гривню за насінину. А нашим спілчанам обійшлося дешевше – по 80 копійок за одну. Насіяли огірків і кинулися їх здавати. Та у компанії - вимоги до овочів завищені. Вони мають бути рівні, певних розмірів та без дефектів. У нас не дотрималися правил і відправили на завод неякісну продукцію, після чого «Верес» відмовився співпрацювати. А люди залишилися з городами, повними огірків».

У планах спілчан – придбати машину.

«Маючи машину, ми б змогли більше привести людей до спілки, могли б їздити в сусідні села і на віддалені вулиці свого села, – ділиться планами очільник кооперативу. – У селі є люди, які хочуть носити нам молоко, але їм далеко йти до молочарні. Тому й здають перекупнику, котрий під’їжджає під самий двір».

 

Марія ПУЧИНЕЦЬ, фото автора та з архіву Сергія ПОТАПЕНКА

 

Розроблено ТОВ "СОТА ЛАБС"