У Сновській громаді розтягують школи
Минуло лише два роки з часу закриття, а від двоповерхової красуні-школи у Смячі, що на Сновщині, залишились одні стіни. Одразу після припинення діяльності звідси забрали все обладнання, згодом вивезли із котельні два твердопаливні котли, а нещодавно вирізали на першому поверсі альма-матер, де свого часу навчався і працював один із діючих нардепів, чавунні батареї. Обуренню мешканців громади немає меж! Ніхто, навіть селищний староста і депутати, достовірно не знають, куди вивезли і для чого знімали батареї. Виявляється, Смяцька школа – не єдиний об’єкт соціальної інфраструктури Сновської ОТГ, який поступово розтягують. За словами місцевих мешканців, подібна доля спіткала Староруднянську, Єлінську та Новомлинську школи. Хто і навіщо розтягує школи?
У мальовничому селі Смяч, що розташоване на берегах однойменної річки, не так вже й давно (якихось двадцять років тому) вирувало життя. Чого варта лишень одна двоповерхова красуня-школа, збудована у 1971 році і розрахована на 600 учнів.
«Колись тут було по три класи – «А»,
Дитячий сміх і трудовий гул віщували селу перспективне майбутнє. Тут хотілося жити і працювати! Тепер у Смячі ніби зупинився час. Після розпаду місцевого колгоспу селяни залишились без роботи. Через трохи розтягнули і залишки ферм. За колгоспом пішов у небуття дитячий садок. Від двоповерхової будівлі сьогодні залишилися напіврозвалені голі стіни, без вікон і дверей, наче у страшному фільмі про Чорнобиль… Лише поодинокі магазини, сільська рада, пошта та «генделик» не дають забути про те, що тут ще хтось живе.
Два роки тому закрили і школу. Причина – недостатня кількість учнів: на той час до школи ходило 25 діточок, а зважаючи на те, що утримувати навчальний заклад занадто дорого для бюджету, влада прийняла рішення возити на навчання школярів у Петрівку, за вісім кілометрів від Смяча. Обладнання та реманент вивезли одразу ж, а школу закрили на замок. Так померло майбутнє Смяча… Згодом вивезли і два котли зі шкільної котельні. Нині в колись просторій котельні лише залишки вугілля нагадують про те, що звідси подавали тепло в батареї. А нещодавно дійшла черга і до них – добротних чавунних батарей!
При комуністах закривали храми, при цих – школи
«Цього разу тільки вам відкрию і більше відкривати нікому не буду, бо руки мерзнуть», – каже, намагаючись вставити ключ в навісний замок на дверях школи, Тетяна Лисенко.
«А хто відкривав тим, хто вирізав батареї?» – запитуємо у Тетяни Василівни.
«У них свої ключі були, – відповідає вона. – Цей замок я повісила вже після того, як в школі вирізали батареї. Чоловік забив дошками двері і вікна, щоб ніхто не лазив».
«Того дня Тетяна Василівна (староста, – Авт.) перебувала на виконкомі у Сновську. Я побачила, як на подвір’я школи заїхав УАЗик і двоє молодих хлопців почали витягувати апарат, – пригадує Тетяна Михайлівна. – Коли я запитала, хто вони і для чого тут, ті відповіли, що є студентами Щорського вищого професійного училища лісового господарства і їхнє завдання – вирізати шкільні батареї. Сказали, що приїхали не самі, а з майстром».
Через деякий час до входу колишньої школи під’їхав трактор із причепом – саме туди мали навантажити батареї. Коли ж хлопці зрозуміли, що їм зручніше буде виносити зрізане через чорний хід, виламали ногою двері і винесли метал тудою. Поїхали, а двері так і залишили не забитими.
«Як тільки мені повідомили про подію, я поставила до відома секретаря виконкому міської ради, – каже виконувач обов’язків старости Смяцької сільської ради Тетяна Лисенко. – І досі не знаю, яка доля тих батарей. Школа стоїть на балансі відділу освіти, тому нас ніхто до відома не ставить».
У приміщенні колишньої школи, незважаючи на те, що там вже два роки ніхто не прибирає, – досить охайно. Де-не-де відклеїлись шпалери, але всі вікна та двері цілі, підлога – у відмінному стані, а спортзал і взагалі ніби вчора зробили.
«У шкільному спортзалі в теплу пору року інклюзивні уроки з особливою дитиною проводить вчитель фізкультури. Спортзал, самі бачите, в хорошому стані», – говорить голова села.
Неозброєним оком помітно – перший поверх без батарей опалення. А от на другому вони все ще є. Пізніше підрахували – зрізано 63 чавунні батареї.
«Більше я сюди нікого не пущу, – обурюється Тетяна Лисенко. – Як це так – розтягувати школу?».
Тож тепер кожен ранок сільського старости починається з обходу.
Школи розбирають!
Після того, що трапилося в Смячі, обуренню мешканців місцевої громади немає меж. Дехто висловлює здогадки про те, хто і навіщо розбирає школи.
«Скоріше за все, було так: щоб не допустити повторення хотуницького сценарію (у Хотуничах після закриття школи невідомі зрізали і вкрали всі батареї опалення – Авт.), Криницький (Віктор Криницький – інженер відділу освіти Сновської міської ради, – Авт.) попросив працівників училища, де є необхідне обладнання і робоча сила, про допомогу, – припускає колишній перший заступник голови райдержадміністрації Микола Іваницький. – Батареї лежать десь у гаражах відділу освіти. Говорити про те, що їх забрало училище, не можна, оскільки для цього потрібне рішення сесії. Хоча якщо спишуть на металобрухт… Краще слідкувати за Старими Боровичами. Десь із місяць тому на одному із сайтів було повідомлення, що наша сесія дала дозвіл розібрати Староборовицький будинок культури. А це, між іншим, двоповерхове приміщення, – продовжує він. – До речі, мало хто знає, що в котельні, яка опалює адміністративне приміщення відділу освіти, стоїть котел, який забрали із закритої Староруднянської школи».
Місцеві кажуть, що школа в Смячі – не перша будівля, з якою так повелися! Подібним чином зрізали батареї у вже згаданій Староруднянській, Єлінській, Новомлинській, Хотуницькій школах. Щоправда, в останній батареї зрізали «невідомі». Дехто виправдовує такі дії. Мовляв, не забере влада – заберуть невідомі. Втім, більшість місцевих жителів налаштовані категорично.
«Якщо на мародерство в селі Смяч не відреагують органи прокуратури, поліції, органи державної влади, депутат Верховної Ради Олег Купрієнко (здобув середню освіту в цій школі), депутат Верховної Ради Василь Амельченко (працював учителем в Щорському районі), депутат обласної ради Григорій Божок та її голова Ігор Вдовенко (які сформували органи управління виконавчої влади Сновської громади), тоді можна буде сміливо сказати, що громади, області, країни в нас немає», – обурюється депутат Сновської міської ради Сергій Виблов.
Батареї забрали для учнівського гуртожитку
Начальник відділу освіти Сновської міської ради Олена Іванівна Коваленко не бачить нічого крамольного в цій ситуації.
«Смяцьку школу зняли з реєстрації як юридичну особу, – каже вона. – Училище попросило нас виділити для ремонту в гуртожитку батареї. Звісно, ми їм дозволили взяти батареї на деякий час. Чому б нам не допомогти училищу, де так само навчаються наші діти? Ви подивіться, скільки там стоїть таких закладів, які закриті і ніхто за ними не доглядає. Тому ми хочемо зробити інспектування всіх старих закладів, які закриті, і подивитись, що ж там залишилось, – продовжує Олена Коваленко. – Щодо решти навчальних закладів, де, кажуть, познімали батареї, я не можу нічого сказати, бо я на посаді віднедавна. В більшості випадків люди самі познімали. Що ми їм зробимо?».
За словами начальниці відділу освіти зрізані в Смяцькій школі батареї вже встановили.
«Вся процедура передачі оформлена на папері, домовленість у нас письмова, – пояснює Олена Коваленко. – Ми уклали з училищем угоду і оформили акт передачі майна».
Оптимізація, реорганізація, вимирання…
Тим часом на Чернігівщині сформувалась негативна тенденція – більшість об’єднаних територіальних громад взяли собі за правило закриття навчальних закладів у селах. Навіть вигадали спеціальні слова – «оптимізація» чи «реорганізація». Звісно, для таких рішень існують і об’єктивні причини – наприклад, ще 40 років тому в тоді ще Щорському районі мешкало 40 тисяч населення, 6 тисяч з яких - учні. Нині ж кількість населення заледве сягає 23 тисяч чоловік, з яких всього 2 тисячі школярів. І ця тенденція з кожним роком погіршується. Село стає непривабливим для молоді, зменшується кількість дітей, через що закривають школи, і, відповідно, вимирають села. З кожним роком з карти Чернігівської області зникає 10 сіл. Село вмирає… Для кого звільняють українську землю від її автохтонних мешканців – це вже інше питання.
Віталій НАЗАРЕНКО, фото Олексія Миколаєнка
