Мало сіл (та що там приховувати, і міст) мають власну надруковану «біографію». А от село Голубівка, що неподалік Прилук, має. Вона досліджена і достовірна, підтверджена документами… Більш того, описана в історичному романі. І все це – завдяки невтомній праці уродженця села, ентузіаста і краєзнавця Анатолія Суховерського.
40 років у сільській бібліотеці…
Якось український поет Максим Рильський сказав: «Мало любити свій рідний край, його треба ще й знати». Більш влучних слів – так, щоб одним рядком написати портрет Анатолія Суховерського – і не вигадаєш. Привертає увагу ця відома на Прилуччині особистість не лише тим, що, живучи у селі, пише романи. Тут захоплює і той факт, що творча, духовно розвинена людина з неймовірним потенціалом все своє життя присвятила сільській бібліотеці. Анатолій Суховерський вже довгих 40 років завідує нею!
…Наш герой народився у звичайній сільській сім’ї. Батько – робітник автотранспортного підприємства, мати – учителька місцевої школи. Хлопці, а їх було двоє у родині – Володимир і Толя, з дитинства цікавилися духовним світом. Володя віддавав перевагу музиці, в той час, як Толя захоплювався літературою та історією. Дитячі уподобання виявилися не марними. І нині Анатолій Суховерський – бібліотекар і краєзнавець, праці якого вирізняються планомірним і духовним пошуком. А його брат – Володимир Суховерський – директор Чернігівського музичного училища імені Л.М. Ревуцького.
– Після закінчення сільської школи я вступив до Ніжинського культурно-освітнього училища, але на цьому моє навчання не закінчилося. Далі був Київський державний інститут культури, – згадує Анатолій Михайлович. – Та доля все-одно повернула мене в рідне село – завідуючим Голубівської бібліотеки (філія Прилуцької ЦБС – Авт.).
Де народився – там і пригодився
За ці 40 років Анатолій Михайлович отримував чимало вигідних пропозицій: працювати у місті, обіймати відповідальні посади… Але чоловік не зрадив своєму селу. Як кажуть, де народився – там і пригодився.
– Коли прийшов працювати у сільську бібліотеку, то звернув увагу, що в книзі «Історія міст і сіл Чернігівщини» наш населений пункт Голубівка згадується лише двома-трьома рядками. Це змусило замислитися: як же так – село з такою давньою історією (перші згадки датуються 1666 роком. – Авт.), цікавими постатями і лише… кілька слів.
Таким чином, сільський бібліотекар помалу почав збирати матеріали і друкуватися в журналах, газетах. Але згодом зрозумів, що ці періодичні видання не вічні, тож вирішив зібрати всі свої доробки та втілити їх в книзі. Тут його підтримали, і не хто інший, а керівництво сільської ради. Річ у тім, що в Голубівці діє Програма підтримки місцевих авторів, завдяки якій бібліотечні полиці поповнилися не одним виданням. Так, у 2005 році світ побачив й історико-краєзнавчий нарис Анатолія Суховерського «Голубівка», потім були «Джерела нашої пам'яті» (2008) та «На зламі» (2010). Згодом письменнику захотілося розширити коло читачів і він взявся за написання художнього роману.
– «Дорога без кінця» – таку назву має роман-трилогія, над яким я працював три роки. Та якщо розібратися, то – все своє життя, – уточнює пан Анатолій. – Бо збором матеріалів почав займатися, тільки-но працевлаштувався до бібліотеки. В основу цього твору покладено реальні події , що відбувалися протягом 300-літньої історії Прилуччини: від доби Івана Мазепи до здобуття Україною незалежності. З книги читачі дізнаються про вихідців із села Голубівка, долі яких тісно пов'язані з реальними особами та подіями.
Книги – для душі, комп’ютер – для роботи
Перше, що спадає на думку, коли спілкуєшся з Анатолієм Михайловичем, – цей чоловік – справді на своєму місці. Бо коли він розповідає про бібліотеку та книги, очі в нього аж горять…
Літератор-бібліотекар запевняє, що місцеві жителі українськими книжками цікавляться. Принаймні у бібліотеки – понад 700 постійних читачів!
– Я жодного разу не шкодував, що лишився у Голубівці. Що працюю бібліотекарем. Здавалося б, не зовсім чоловіча професія. Але це моє! Я взагалі вважаю, що хто живе не на рідній землі, той не пізнає смаку життя, – наголошує пан Суховерський. – І хай собі запевняють, що «час книги минув», що нині «комп’ютер в моді». Можу сказати точно –книги ніколи не вийдуть з моди, бо вони – для душі, а комп’ютер – лише для роботи!
Загалом голубівська бібліотека спеціалізується на краєзнавстві. Тут є багато стародруків, якими неабияк пишається Анатолій Михайлович. Є й чимало старих фото, історію кожного чоловік знає і розповідає про неї із захопленням.
– Чесно кажучи, я мрію і найближчим часом планую відкрити ще й сільський краєзнавчий музей. Експонатів, до речі, вдалося зібрати достатньо. Проблема – лише у відсутності приміщення. Але місцева влада мою ідею підтримує і тому, гадаю, невдовзі голубівці та гості села матимуть змогу відвідати власну духовну скарбничку.
До речі, керівництво села до Анатолія Суховерського ставиться з особливою повагою, бо він не лише прославляє рідний населений пункт, а й бере активну участь у громадському житті Голубівки. Свого часу був і депутатом, і членом виконкому, і заступником сільського голови…
– За життя треба встигнути все, – посміхається чоловік. – Та обрати для себе головну стежину. Я свій вибір зробив. У мене ще є чимало задумів. Нині, наприклад, працюю над новою книгою, у якій будуть розповіді про 17 Голубівок. Так, саме стільки українських сіл носять цю милозвучну назву. Цікаво порівнювати їхні долі, історії, традиції… Всі вони чимось захоплюють…
Та понад усе Анатолій Михайлович любить своє гніздечко. Ласкаво називає його «острівцем в океані людського життя» і окрасою району.
– Знаєте, що особливо імпонує, коли у наших дівчат і хлопців хтось у місті питає: звідки ти? Вони, не кажуть, як більшість, з-під Прилук чи з-під Ніжина, а з гордістю відповідають – з Голубівки! І це не вигадки, сам чув не раз. Заради цього варто працювати! – підсумував Анатолій Суховерський.
Сніжана БОЖОК, фото автора
