ІСТОРІЯ
Спогад про голод
Жертовні жнива Голодомору пройшлися й Чернігівською землею. Не забути давні жахливі події допомагають документи, що зберігаються в Державному архіві Чернігівської області.
Хоч у 1932 році врожаї були й не рекордні, та достатні. І все ж таки виник небувалий голод. Державні осінні та зимові хлібозаготівлі не залишили селянину майже нічого. Життя мільйонів українців було покладено на жертовник індустріалізації – вилучений у селян так званими «буксирними бригадами» хліб йшов на експорт.
Селяни, як могли, опиралися масштабним хлібозаготівлям. А влада запроваджувала репресії: до одноосібників, які не виконували планів хлібозаготівлі, застосовувала штрафи у розмірі ринкової вартості незданого хліба; обмежувала постачання промтоварів; від заможних господарств вимагала абсолютного виконання «твердих завдань»; забороняла торгівлю хлібом до повного виконання плану хлібозаготівлі.
У боротьбу «за хліб» було втягнуто і пресу. На шпальтах газет друкувалися так звані «чорні» дошки з іменами одноосібників, назвами сіл і колгоспів, жителі та члени яких стали боржниками, а також статті щодо засудження таких боржників. Друкувалися вироки судів щодо селян, які не здавали хліб. Рішення судів вражають: позбавлення волі на 10 років у віддалених районах Радянського Союзу із обмеженням прав після відбуття покарання на 5 років; конфіскація майна; штраф – 1000 крб.
Намагаючись за будь-які ціну виконати плани хлібозаготівлі, у березні 1933 року майже половина колгоспів не видала селянам зернових на трудодні. Вночі голодні селяни зрізали колоски на колгоспних полях. Влада знайшла вихід: ще 7 серпня 1932 року було прийнято закон про охорону соціалістичної власності (відомий як «закон про п’ять колосків»), згідно з яким порушники карались розстрілом або 10 роками в’язниці з конфіскацією.
Сьогодні відтворити ці жахливі події допомагають зібрані в 2007 році розповіді свідків Голодомору.
Варвинський район
Село Богдани. Згадує Ганна Охрименко (тоді їй було 13 років): «Мати, я з братом були у наймах. У активістів був і білий хліб, і картопля». Згадує Ганна Гладченко (тоді – 9 років): «У нашій родині померло 6 чоловік. Їли ягоди, липове листя, шовковицю, суп із мишею. Мати померла, не ховали 3 дні. Ховали всіх без одежі в одній могилі».
Село Озеряни. Згадує Олександр Демиденко (було 12 років): «Померли дідусь та бабуся. На полях лежали мертві люди».
Борзнянський район
Село Велика Загорівка. Згадує (зі слів своєї матері) Марія Горіла: «У сусідів помер чоловік, і залишилися дружина та 14 дітей. Вижили мати і троє дітей. Було таке, що за один день помирало по 2–3 дітей».
Село Смоляж. Згадує Володимир Науменко (було 14 років): «За невиконання третьої «хвилі» хлібозаготівлі батько заплатив 500 крб, потім штрафують ще на 500 крб, але ми змогли виплатити тільки 240 крб. За борг у 260 крб. практично все було конфісковано й передано колгоспу. У голодному 1933 році мати як голову двору засудили на три роки позбавлення волі за те, що вона заховала квасолю. Батько зняв з образів срібну оправу та здав її до «Торгсину» у Ніжині».
Ріпкинський район
Село Красківське. Згадує Анастасія Смоліговець (було 7 років): «Мати відвезла на вокзал, покинула. Підібрав дядько та забрав додому, але дружина наказала відвести куди-небудь. Відвели мене на базар. Там і жила: дали хустину, трохи їжі, спала на землі, перехожі підходили та дивилися, хто на землі лежить».
Городнянський район
Село Бурівка. Згадує Петро Барбуха (було 11 років): «Була велика сім’я. Діти збирали щавель, листки липи, додавали борошна та пекли млинці. У центрі села для тих, хто працював у колгоспі, видавали раз на день у 2 горщики – борщ і кашу. Садили ліс – за це видавали 600 г хліба в день. Пас корів біля болота, знайшов яйця диких птахів, приніс додому, так було свято».
Носівський район
Село Вишневе. Згадує Ганна Костюк (було 14 років): «Борошно мололи в погребі, щоб ніхто не чув. Люди помирали «на ходу», під тином, пухли від голоду».
* * *
Документи, що відтворюють ті страшні події, чекають на свого дослідника – історика, вченого або аматора та волають до сучасників про неможливість повторення геноциду проти українського народу.
Ірина РЯБЧУК,
провідний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Чернігівської обл.
Довідка:
З 1998 року, в четверту суботу листопада, українці вшановують пам’ять жертв голодоморів. У Києві поминальні церемонії відбуваються перед пам’ятним знаком на Михайлівський площі та на території Національного меморіалу пам’яті жертв голодоморів в Україні. О 16 годині оголошується загальнонаціональна хвилина мовчання. Потім під час акції «Запали свічку» люди несуть свічки до пам’ятників жертвам, запалюють їх у вікнах власних домівок.
