Сказом можна заразитися і від кота, який ненароком подряпав
Чернігівська область (особливо північні райони регіону) давно вважається ендемічною зоною для такої хвороби як сказ.
Термін «ендемічна» означає, що збудник сказу постійно знаходиться в природному середовищі і поширюється серед диких тварин. Ускладнює ситуацію і факт зростання кількості безпритульних собак та котів. Тож проблема є нагальною і потребує проведення комплексу заходів та об’єднаних зусиль різних служб.
Вакцини не вистачає!
З 1968 по 2012 рік в Чернігівській області від сказу померли 26 людей. Це при тому, що хворобу можна попередити, – головне вчасно звернутися за медичною допомогою.
Для боротьби зі сказом є спеціальний препарат (т. зв. антиробічна вакцина), який потерпілим вводиться безкоштовно. В більшості випадках, якщо вчасно ввести вакцину, людину можна врятувати.
За словами завідуючого відділенням особливо небезпечних інфекцій Чернігівської СЕС Анатолія Хондога, зараз наша область має певні труднощі із забезпеченням антиробічною вакциною лікувально-профілактичні заклади. Хоча препарат для вакцинації повинна безкоштовно надавати держава, останніми роками доводиться закуповувати його за кошти місцевих бюджетів.
Втім, попри такі складності, робота з протидії поширенню особливо небезпечної інфекції не припиняється. «Випадків захворювання на сказ серед людей у Чернігівській області зараз немає, – стверджує Анатолій Хандога. – Останній трапився у Менському районі в 2011 році. Того року від сказу померло двоє людей: жінка та маленька дитина. В обох випадках винна халатність самих потерпілих, які вчасно не звернулися до медичного закладу за допомогою. Дитину, наприклад, подряпав домашній кіт. Батьки не побачили в цьому ніякої загрози, бо тварина часто гралася з дитиною і, до речі, не раз дряпалася. Згодом кіт помер… Чому – ніхто не поцікавився. А коли батьки привели до лікарні дитину, було вже пізно… Особливо небезпечні глибокі укуси на обличчі та кінцівках. На моїй пам’яті є випадок, коли людину покусав вовк (це було 25 років тому). Укуси були дуже тяжкими і припадали саме на ділянку голови та кінцівки рук. Тоді постраждалому негайно було введено вакцину, призначено додаткове лікування, але врятувати людину так і не вдалося».
Упродовж 2012 року за допомогою до медиків звернулися близько трьох тисяч осіб, які отримали ушкодження (укуси, подряпини) під час контакту з тваринами – антиробічне лікування було призначене тільки 20% потерпілих. У випадках, коли фахівці підозрювали імовірність захворювання тварини, з якою контактувала людина, і не мали змоги поспостерігати за тією твариною, то призначалося антиробічне лікування. Всім вакцинацію проведено безкоштовно.
Хто займеться хижаками?
Сьогодні осередки сказу існують в різних куточках Чернігівщини. Найчастіше фіксуються випадки захворювання тварин на сказ у Ріпкинському, Менському, Чернігівському, Козелецькому, Щорському та Коропському.
Цього року, як повідомляють ветеринари, кількість зареєстрованих тварин, які заразилися вірусом сказу, більше, аніж було у 2012. За чотири місяці 2013 року сказ підтвердився у 34 тварин, а в минулому році на цей час було зареєстровано тільки 23 випадки. Основними носіями вірусу в природі є дикі тварини-хижаки, чільне місце серед яких посідають лисиці та єноти. Шукаючи їжу, вони забігають до сіл та на околиці міст навіть серед білого дня. Тому одна з проблем, яку слід розв’язати – це регулювання кількості диких хижаків. Так стверджують фахівці.
«У країнах Європи з цим впоралися досить просто: ветеринари провели щеплення диких тварин пероральними препаратами, розклавши приманки з вакцинами в тих місцях, де вони мешкають, – розповідає Анатолій Хандога. – В Україні, в тому числі в нашій області, таку практику почали вводити три роки тому. Пероральні препарати роздають єгерям, а ті розкидають їх в лісах та інших місцинах, де живуть дикі тварини. І я можу вам сказати, що вже є результати. Наприклад, кількість захворювання на сказ тварин, зафіксованих у 2010 році, становила 143 тварини; у 2011 – 64; у 2012 – 89».
Від собак – найбільша небезпека
Статистика свідчить, що в нашій області випадки зараження вірусом сказу фіксуються лише у сільській місцевості, а «міського» сказу немає. Та бродячі собаки – це теж величезна проблема як в селі, так і в місті. До речі, саме від собак найбільше інфікуються люди!
Кількість бродячих псів та котів останніми роки збільшилася в рази. І розв’язати цю проблему сьогодні передусім перешкоджає закон про запобігання жорстокому поводженню з тваринами. А про побудову притулків для безпритульних тварин чиновники лише балакають. Виходить глухий кут: собачок і котиків, що вештаються по вулицях і смітниках знищувати не можна, а замкнути їх нікуди, бо на передбачені законом притулки грошей у бюджеті немає (на «Лексуси» і «Тойоти» для чиновників, на ремонти в їхніх кабінетах натомість є. – Ред.)… Отже, залишається рятуватися за рахунок щеплення всіх собак та котів проти сказу, яке ветеринарні служби мають проводити у повному обсязі.
Що робити покусаному?
Слід негайно звернутися до найближчого пункту невідкладної допомоги! Рану після укусу ретельно промити великою кількістю води з милом, а також дезінфікувати йодом, спиртом, розчином калію перманганатом (марганцівка), перекисом водню. Після надання першої допомоги лікар призначає щеплення за спеціальною схемою, залежно від місця укусу. На жаль, специфічної терапії при захворюванні на сказ не існує, тому вакцинація –єдиний засіб врятувати людині життя.
Тварину, яка вкусила, в жодному разі не слід вбивати. Її необхідно упіймати, ізолювати, встановити за нею нагляд ветеринарними працівниками протягом 10 днів, тобто максимального терміну появи клінічних ознак сказу у тварин.
Марія САВІНА, фото автора
ДОВІДКА
Сказ – гостра інфекційна хвороба. Належить за міжнародною класифікацією до особливо небезпечних інфекцій, бо закінчується смертю. Хворобу спричиняють віруси, які вражають центральну нервову систему теплокровних тварин і людини. Вірус сказу виділяється зі слиною хворих тварин і передається людині через укус або ослизнення шкіри, коли на ній є макро- або мікротравми. Період інкубації (час від зараження до проявлення симптомів) триває від 10 діб до одного року і більше, найчастіше він становить 30-90 діб. Тривалість інкубаційного періоду значною мірою залежить від локалізації укусу.
