Швидший за вітер або чотириста тисяч кілометрів... велосипедом
Такі результати 20-річної кар’єри нашого земляка ніжинця майстра спорту міжнародного класу Михайла Кононенка. Він професійний велогонщик, який об’їхав зі змаганнями всі країни Європи. А на Чемпіонаті світу в Америці подолав найдовшу дистанцію – 260 кілометрів за 6 годин 45 хвилин. Його нагороди – по півсотні срібних та бронзових медалей та сорок – золотих!
У дитинстві заради прогулянки на своєму двоколісному другові юний ніжинець неодноразово прогулював заняття в школі. Тепер ним пишається не лише його навчальний заклад, місто, область, а вся Україна, бо 30-річний Михайло Кононенко неодноразовий учасник Української збірної на Чемпіонаті Європи та світу з велоспорту.
Він дуже рано втратив батька, який трагічно загинув, коли хлопцеві було лише п’ять років. Мати, яка працювала провідником на залізниці, не могла маленького Мишка лишати вдома самого, отож на деякий час вимушена була відправити сина на Житомирщину до тітки. Там він кілька років навчався в школі, відвідував футбольну та гімнастичну секції. Але вони не полонили хлопця. Коли парубок повернувся до Ніжина, йому було дев’ять. Якось товариші з двору запропонували разом відвідати місцеву спортивну школу. Саме тоді все й почалося...
«Вже після першого заняття велоспортом я зрозумів, що це моє, - зізнається Михайло. - Ходив із задоволенням – вранці і ввечері. Пам’ятаю, як мій тренер Микола Василюк говорив: «Міша, ти хоч у школу не забувай ходити»... Але перші результати у велоспорті були вже за півроку занять. Спочатку їздили на обласні змагання, а далі вже по Україні. Що-що, а свій перший велосипед старт шоссе я ніколи не забуду. Частково він навчив мене незважати на труднощі, а слідувати своїй меті».
Після змагань у Славутичі, де мій співбесідник у віці тринадцяти років виступив на рівні зі старшими на 10-12 років хлопцями, ним зацікавився тренер Броварської спортивної школи-інтернату. Згодом запросив Михайла до себе на навчання.
«Після восьмого класу ніжинської школи, я поїхав навчатися до Броварів. Вже тоді чув, що саме там «кують» олімпійський резерв для збірних команд України, - посміхається мій співбесідник. - Спортивній школі-інтернату я присвятив шість років. Це були роки постійних тренувань та змагань. Часу на щось інше просто не вистачало. Завдяки наполегливості, витривалості і спільній копіткій праці з тренером я потрапив до збірної України».
Розпочав свою професійну кар'єру Михайло Кононенко в 2007-му році в українській Continental Team. І вже за рік виступав за Danieli Cycling Team, а через два – став чемпіоном України. 12 разів хлопець був у складі української збірної на чемпіонатах Європи та Світу. І жодного разу не повертався зі змагань з ганебними результатами. Навіть, падаючи з велосипеда, коли до фінішу лишалися лічені кілометри, піднімався і зі швидкістю вітру нісся до перемоги.
«Не завжди все виходить так, як ми собі задумаємо. Бувають ситуації, в яких просто неможливо щось змінити. Коли наша команда летіла до Китаю на чемпіонат, наш рейс кілька разів скасовували через негоду. Ми з хлопцями не знаходили собі місця – нервували. І ось, уявіть, за двадцять хвилин до старту змагань ми таки прибули. Нас вже хотіли виключити зі списку учасників, але доля розпорядилась інакше. Я двічі впав з велосипеда, долаючи дистанцію. Адже кілька ночей ми не спали, а для спортсмена дуже важливо виспатися, правильно харчуватися і ні в якому разі не нервувати. До змагань ми зробили все з точністю до навпаки. Але результат був непоганий, хоча хотілося кращого».
Два роки тому на змаганнях, які проходили в Тибеті (Китай) наш земляк відзначився особливими результатами. У велогонці «Tour of Qinghai Lake» взяли участь 150 учасників із 18 країн світу. У надскладних умовах високогір’я Михайло став двічі призером на етапах елітної багатоденки протяжністю 2080 км (всього – 13 етапів). Тоді про нього писали не лише українські, а й китайські ЗМІ.
«На змагання до Китаю я їхав у майці чемпіона України, яку виборов напередодні поїздки у місті Біла Церква. Вона, мабуть, стала моїй щасливим оберегом, - припускає спортсмен. - Умови дійсно були складні: ми стартували на висоті три тисячі метрів, а фінішували на 4 200 метрів над рівнем моря».
Не менше запам’яталися нашому героєві змагання дворічної давнини в Річмонді (штат Вірджинія, США – Авт.). Це був чемпіонат Світу з велосипедного спорту на шосе. У складі збірної України вирушили за океан тринадцять гонщиків. Серед яких і Михайло Кононенко. І хоча збірна України не змогла завоювати медалі змагань, але виступила гідно і була відзначена премією в 3500 доларів США.
«Це була найдовша дистанція, яку треба було подолати – 260 кілометрів. Понад шість годин їхав беззупинно, але до фініша таки дістався. Я приїхав 49-м, Андрій Гривко – 46-м. Можливо, два місця в топ-50 комусь і не здадуться видатним результатом, але на тлі такої конкуренції, яка була в Річмонді, це вже неабияке досягнення».
Серед перемог велогонщика є місце і курйозним ситуаціям. Вже тепер Михайло їх називає комічними спогадами, а тоді довелося трохи понервувати.
«Пам’ятаю, як були на змаганнях у Нідерландах. Напередодні з готелю я виїхав на тренування велосипедом і заблукав. Соромно зізнатися, але довго не міг знайти потрібний шлях. Та найцікавіше, що шукаючи дорогу, я тричі перетнув кордон, - сміється зірка українського велоспорту. - Спочатку виїхав у Бельгії, потім у Німеччині, і лише з третьої спроби знайшов правильний напрямок. Місто, де ми були – Валсерберг – це найвища точка Нідерландів, місце перетину трьох кордонів – Бельгії, Нідерландів та Німеччини. Довго з мене сміялися хлопці, коли я їм розповів про свою незаплановану подорож Європою».
Та щоб не траплялося із загартованим велогонщиком, він ніколи «не зраджує» свого двоколісного друга. Навіть перелом ключиці, який Міша також «заслужив» на змаганнях торік не вибив його зі звичної колії. Лише один день без занять, а далі велотренажер і копітка праця над собою.
Таким самим наполегливим виявився ніжинець і в особистому житті. Свою майбутню дружину Тетяну Михайло зустрів під час відпочинку в Криму. Вона принесла йому смачні блюда заморської кухні, але тієї миті було вже не до забаганок зголоднілого шлунка. Справи сердешні виграли двобій... І їжа зовсім не приваблювала. А шлунок терпляче чекав своєї черги.
«Тетяна працювала в ресторані. Коли зустрівся з нею поглядом, зрозумів, що цю дівчину я просто так не відпущу, - посміхається мій співбесідник. – В результаті вона стала моєю дружиною...».
Нині родина мешкає в Києві. Таня підтримує свого чоловіка на всіх змаганнях і завжди вірить в його перемогу. Дівчина переконана, що наш земляк підкорить ще не одну вершину спортивного Олімпу. Так само легко, як колись підкорив її серце.
Сніжана БОЖОК
