Школа опалюється позиченими дровами
На нинішній сезон ліміт дров є, з бюджету виділені гроші для їх закупівлі, та освітянського начальника спіткала інша проблема: на території району немає дров. Тендер на поставку виграв Ніжинський лісгосп, але, мовляв, дуже важко добитися вчасного виконання тендеру.
У Бобровицькому районі є півдесятка лісництв, підпорядкованих Ніжинському лісгоспу. Працює солідна структура «Агролісу». Тобто, виправдання, що в районі, щедро покритому лісами, немає дров, виглядає не то що дивно, а навіть гумористично.
Занепокоївся критичною ситуацією з опаленням шкіл генеральний директор ТОВ «Земля і воля» Леонід Яковишин. Адже саме до нього звернулася директор Озерянської школи Галина Ляховенко з проханням надати автомашину, щоб завести в школу дрова, позичені в Бобровицькій школі №1.
Звісно, транспорт був наданий і тверде 
Начальник відділу освіти Станіслав Лоленко спокійно заявив на нараді, що катастрофи немає . Сказав це навіть з відвертим невдоволенням, бо його потривожили запрошенням на оперативну нараду. І пояснив, мовляв, не привезе лісництво дров, то він уже домовився за пілети по 1800 гривень за тонну - оплата за паливо проводиться через бухгалтерію відділу освіти. Але учасники наради засумнівалися, чи ефективні ті пілети для котла, розрахованого на дрова. Та й чому так трапилося, що школа увійшла в зиму без запасу палива? Натомість, скажімо, Марковецькій школі завезли дворічну потребу. У відповідь почули нову порцію невдоволення від освітянського керівника, він вдався навіть до звинувачень і повчань керівників районної влади, як вони повинні були про те потурбуватися.
В ході наради вияснилися й інші недолугості. Для Озерянської школи ще в травні цього року закупили резервний газовий котел, оскільки старий потік. Але він іншої конструкції, тож для його встановлення потрібен новий проект за 12 тисяч гривень. На нараді голова райдержадміністрації Василь Кучерина запитав свого підлеглого Станіслава Лоленка, чому не купили котел, аналогічний старому, тоді не потрібно було б платити за нову проектну документацію. Та й дешевший такий котел десь на шість тисяч гривень. Тобто, зекономили б біля двадцяти тисяч бюджетних грошей.
Пояснення прозвучало одне – немає таких котлів. Але ж інші райони знаходять?. В учасників наради виник сумнів: часом, причина не в тому, що закінчилися котли такої модифікації в облюбованому магазині Броварів?
І це не останній сумнів стосовно даної історії. 
На нараді були присутні колишній голова районної ради, а нині голова Бобровицької об’єднаної громади Тетяна Ковчежнюк, голова райдержадміністрації Василь Кучерина, начальник районного фінвідділу Анатолій Велігорський, голова бюджетної комісії районної ради Валентина Чернякова. Всі вони причетні до розподілення районного бюджету, й підтвердили, що в районі не існувала й не існує проблема з грошима для підключення газового котла. Проблема – в бажанні начальника відділу освіти вчасно те зробити. Тепер ще й на горло бере, щоб виправдатися й на когось звалити вину. Голова райдержадміністрації Василь Кучерина розповів, як підлеглий Лоленко не поспішає виконувати і його вказівки, в тому числі стосовно оформлення використовування додатково виділених на освіту бюджетних грошей – а рік то закінчується.
Озвучив керівник РДА й такі факти: у відділі освіти числиться аж дев’ять методистів з річним фондом зарплати майже два мільйони, тринадцятьом бухгалтерам за рік виплачується півтора мільйона, а для всіх тренерів, які займаються спортивним вихованням школярів та іншої молоді, закладений лише півмільйонний фонд зарплати.
Подивившись і почувши таке ставлення начальника освітян до людини, яка годиться йому в батьки, хочеться стати перед святим образом, попросити наперед прощення, й собі согрішити таким побажанням: нехай Небесний струм пронизує голову й руку чиновнику, який наважується підписувати розпорядження про призначення таких «педагогів» на освітні посади, допускає до виховання підростаючого покоління, тобто до визначення долі нації. Бо глянувши на вогненне від люті обличчя дипломованого вчителя, коли він вискакував з кабінету, мимоволі пригадалися слова Ліни Костенко: «Злість рухає людей, але у вік безодні».
Біда для суспільства подвоюється від начальників, які бризкаючи люттю, ще й демонстративно наголошують на своєму патріотизмі. Мабуть, саме через таких діячів святі поняття «демократ» і «патріот» немало людей сприймає вже як лайливі? Адже бачать, що витворяють такі «демократопатріоти», з якою метою освоюють професію «помайданити». Це помітно по столичній владі й по Лоленку. Помайданив при Помаранчевій революції – одержав посаду начальника відділу освіти. Просвистіла владу політична команда, якій вірно служив, згодом й сам з посади пішов, бо не стало тих, хто підтримував його «успіхи». Але нагрянула Революція гідності, на якій теж помайданив, й знову опинився в шоколаді, на цей раз у рошенівському. Колись же був у Ющенковому меду.
На оперативній нараді Лоленко натякнув всім присутнім керівникам, заодно й генеральному директору «Землі і волі», що вони керівники «поки-що». Видно, надіється на нову революцію? Яка може розвалити й головне бюджетоутворююче підприємство, котре годує тисячі родин працівників та власників земельних паїв?
Бобровицькі революціонери, серед яких був і Лоленко, про таке, певно, мріяли ще в 2014-му, різні пасквілі поширювали. Та, мабуть, злякалися, що якщо вийде на площу півтора тисячний колектив, то чи встигнуть кудись втекти. Цікаво б знати, куди поділися ті революціонери, що корисне вони зробили для розвитку району при «своїй владі»? Чому не помічають явних провалів у роботі «очищених майданом» керівників? Видно, й для них головне – помайданити. А лямку тягнути – для цього є команда Леоніда Яковишина? От якби ще їм й поживитися за рахунок успішних аграрників… Така мрія майданозвихнутих? Та руки в них, видно, закороткі. Тому, й лютують?..
Григорій Войток
