Село Червоні Партизани живе за євростандартами
На території цієї найбільшої в Носівському районі сільради проживає 5220 людей, з яких лише 2,8 відсотка зайнято в сільськогосподарському виробництві. До США трохи не дотягують – там менше двох відсотків годує всю країну (ще й на експорт багато продають), але для окремих європейських країн червонопартизанський показник зайнятості населення цілком нормальний. Правда результати його дуже різні. У США і Європі такий малий відсоток досягнутий за рахунок високої продуктивності праці (в 20 разів вища, ніж в Україні), а в Червоних партизанах – через відсутність тієї роботи. Хоча багата земля нікуди не поділася.
Ще одне порівняння. У розвинутих країнах до 65 відсотків населення зайнято в сфері послуг. Є така сфера і в Червоних партизанах, але тільки в приватній торгівлі кількість працюючих трохи збільшилась – відкрито 20 магазинів, з них в центрі села – 14. А от у побутовому обслуговуванні втратили й те, що колись було. Добре, що поруч– Ніжин, навіть ближче, ніж до райцентру.
У великому селі немає своєї комунальної служби. Взимку дороги допомагає розчищати головний орендар земельних паїв – «Агрікор», але щоб одержати 
від нього якусь іншу побутово-соціальну допомогу, сільському голові Миколі Павленку доводиться писати листи аж у Прилуки, де «вищий» офіс. Власники земельних паїв шкодують, що не впустили в село ще одного орендаря. Може б тоді між ними було негласне змагання, хто більше сподобається орендодавцям. А так – монополія, ще й господаря, котрий невідомо де знаходиться.
Так і живе велике село з європейським показником зайнятості населення, але не з європейським рівнем життя. Здорово виручає залізниця, що перевозить трудове населення на роботу в Київ і Ніжин. У Європі теж робота не завжди поруч. Та дуже велика різниця в зарплаті і в можливостях добратися до неї. Але все ж у Червоних партизанах є щось і європейське…
