ВИРОБНИЦТВО

Продаж землі знищить малі фермерські господарства

Люди, які працюють на землі, вимірюють час посівами, збором урожаю, і, якщо пощастить, підрахуванням прибутків. Проблем, звісно, багато, але чим більш неординарні підходи до їх вирішення, тим вагоміший успіх можна отримати. Фермерське господарство «Інтер-агро-Груп» у Сосниці хоч і невелике, та має керівника, який небайдужий до людей і з великими планами на майбутнє. Валерій Макуха впевнений, що майбутнє невеликих фермерських господарств – у їхньому об’єднанні та замкнутому циклу переробки. Саме це дасть змогу напряму вийти на європейський ринок, отримати більший прибуток та не стати сировинним придатком Європи.

 

Роботу на землі Валерій Макуха любить з дитинства. Історик за освітою і хлібороб за покликанням, він ще з дитинства звик працювати на землі. З п’ятого класу ходив працювати в колгосп після школи, за що не раз отримував подяки та невеликі нагороди від колгоспу.

Валерій Васильович почав свою сільськогосподарську кар’єру на Полтавщині, але вирішив повернутися на рідну Сосниччину, бо і сам, і дружина родом звідси, тому й працювати хотілося в рідному краї.

«Про фермерство я завжди дуже багато думав і дуже вдячний моїй сім’ї, яка підтримала мене в такому починанні. Адже на той час я працював на державній роботі, а коли вирішив все покинути і працювати на землі, вони мене зрозуміли. Спочатку працював у Полтавській області, а в Сосниці мене чекала родина, – розповідає Валерій Макуха. – Я просто їздив туди, як у відрядження, та зрештою вирішив повернутися додому. Почав набирати в оренду землі, розглядав різні напрямки, якими можна було б заробляти. І вже у 2005 році створив фермерське господарство «Інтер-Агро-База». Як такого капіталу у нас не було. Все починалося з кредитів. Ризикували, і нам вдалося. В перші роки наше господарство обробляло 108 гектарів землі, а зараз вже майже півтори тисячі гектарів».

 

Не зерном єдиним

За час роботи господарства випробували багато напрямків виробництва у різних галузях.

«Займалися виготовленням металоконструкцій, залізобетонних виробів, майстрували будиночки з циліндрованого брусу, навіть лінію та верстати для цього купили, – розповідає фермер. – Будуємо церкви, будуємо каплички і альтанки, двоповерхові і одноповерхові житлові будинки з брусу. Раніше було багато замовлень, особливо з Криму та Одеси. Зараз лінія є, але, на жаль, попиту немає. Нині за допомогою цієї лінії ми тільки надаємо спонсорську допомогу. Збудували, наприклад, Сосницьку та Лавську церкви».

Тепер головним напрямком свого фермерського господарства пан Валерій обрав сільське господарство. Цього року вирощують зернові культури, кукурудзу та соняшник. І вже восени планують вийти на повноцінну сівозміну, проект якої вже замовили в інституті землеробства.

 

Орендна ставка найвища в районі

У нас в Україні рівень орендної плати за землю має становити не менше трьох відсотків від нормативної грошової оцінки землі. Та дуже мало орендарів, котрі платять більший відсоток. У Сосницькому районі більшість господарств виплачує від 3 до 5 відсотків, а фермерське господарство Валерія Макухи своїм пайовикам платить 8 відсотків від вартості землі. Це майже 6 тисяч гривень щороку.

«Ми не тільки платимо гроші за оренду землі, а й даємо зерно, – каже Валерій Васильович. – Буває, що люди просять зерна, якого у нас немає, тоді міняємо своє в інших господарствах на те, якого хочуть. Багатьом видаємо орендну плату за землю наперед, адже бувають різні життєві обставини. Завжди йдемо назустріч орендодавцям. Намагаємося працювати так, щоб людям було добре. Був випадок, коли людині потрібні були кошти на операцію, то ми орендну плату на чотири роки вперед виплатили».

 

Не вистачає працівників

Нині у господарстві значний дефіцит кадрів. Не вистачає трактористів, слюсарів-ремонтників, досвідчених будівельників. Адже на території господарства завжди триває будівництво ангарів для зберігання зерна та добрив, а також інших підсобних приміщень.

«Потреба в людях є, але спеціалістів немає, – журиться Валерій Макуха. – Ми подавали заявки до центру зайнятості, вони направляли до нас багато людей. Та ті не хочуть працювати. Приходять і кажуть: я знаю тільки трактор Т-150. А у нас вся техніка нова, тому, звичайно, потрібно вчитися нею управляти, але ніхто не хоче вчитися. Ми беремо і без освіти тракториста, лише було б його бажання вчитися і працювати. На жаль, у більшості його немає. І це не тільки трактористів стосується. Будівельників також не вистачає. Наразі заплановано будівництво багатьох об’єктів, але поки що доводиться справлятися своїми силами. Минає посівна, тоді збираємося разом і поступово будуємо. Колись в радянські часи такий підхід називали «господарським способом». На щастя, поки що все у нас виходить. Торік ми в такий спосіб збудували ангар для зберігання зерна на 1755 квадратів».

 

Ринок землі знищить маленькі підприємства

«Я особисто проти продажу землі, – ділиться наболілим Валерій Васильович. – Адже такі маленькі господарства, як наше, взагалі перестануть існувати. Ми й так зараз не в найкращому становищі, а якщо ринок землі буде вільним і землю можна буде продавати, то багато хто захоче продати паї, особливо люди похилого віку. Кажуть: « Я краще побачу якісь гроші сьогодні, ніж не побачу їх взагалі». Зрозуміло, якщо мораторій на продаж землі все ж таки буде знятий, прийдуть великі компанії з великими грошима і скуплять всі землі. Адже ми проти них не конкурентоспроможні. Тобто фермерський рух і фермерське господарство в Україні просто перестануть існувати».

 

Плани великі, аби держава не заважала

Планів у пана Валерія багато. В основному вони стосуються закритої переробки своєї продукції. Бо вважає, що самостійна переробка набагато вигідніша, аніж просто постачати сировину.

«Найближчим часом плануємо організувати на території свого підприємства закриту переробку соняшника та гречки, – розповідає фермер. – Купимо олійницю і лінію для фасування гречки. Адже зараз ми вирощуємо культури і продаємо сировину на першому етапі її виробництва. А якщо збудувати лінії і запровадити глибоку переробку, то  зможемо фасувати і продавати готовий продукт, ціна якого зросте у кілька разів. Тоді можна буде й більші податки заплатити, і збільшити зарплату людям. Та й нові робочі місця з’являться. А нині ми просто сировинний придаток Європи, яка скуповує у нас всю сировину, заробляючи на українському фермері».

 

Держава не підтримує фермерські господарства

«На жаль, не вистачає тих пільгових умов, на яких раніше працювали сільгосппідприємства і фермерські господарства, – продовжує Валерій Макуха. – Пільгові кредити для сільгоспвиробників є тільки під техніку, а щоб взяти кредит і вільно ним розпорядитися, такого нема. Потрібні кредити тільки під 20 відсотків річних. У нас повністю забрали ПДВ. У кожній країні є якась державна дотація сільгосппідприємцям, у нас же цього взагалі немає. Велика проблема і з продажем зерна. Раніше можна було продати і тримати кошти на рахунках. І коли з’являлись вигідні пропозиції по закупівлі добрив та засобів захисту рослин, купувати їх. А нині з ПДВ велика проблема: якщо продав зерно і відразу щось купив, то виходить ПДВ на ПДВ і воно перекривається одне одним. Та якщо продав зерно, а кінець місяця настав і ти нічого за ці кошти не купив, то 20 відсотків ПДВ треба таки заплатити державі. Умови дуже невигідні. От і продаємо не тоді, коли вигідно нам, а тоді, коли знаходимо те, що нам потрібно купити по хорошій ціні. Зерно вигідніше продати навесні, коли ціна на нього вища, а ми багато продаємо восени, щоб дешевше купити добрива. В Україні ледь не щороку оголошують рік села, але на села уваги ніхто не звертає. І це не може не турбувати, адже село завжди давало все. Нині ж воно знищується. Заходять холдингові компанії, які взагалі не беруть місцевих жителів на роботу. Ми хоч трохи намагаємося створювати робочі місця і надавати людям якусь спонсорську допомогу, а ці компанії землі в оренду взяли, весною обробили, восени урожай зібрали. І їх більше ніхто не бачить. Допомоги сільським радам – нуль, робочих місць – нуль, надходжень у сільський бюджет, окрім за оренду землі, – нуль».

 

Фермерське об’єднання «Роса»

Своє зерно Валерій Макуха та такі ж невеликі господарства, як у нього, продають не напряму в інші країни, а так званим перекупникам, що значно знижує ціну. В Україні діє державна програма, яка дозволяє працювати напряму з країнами Європи, але їм потрібні дуже великі об’єми. Тож якщо б маленькі фермерські господарства скооперувалися у фермерське об’єднання, то разом вони змогли б підписати контракти і постачати необхідну кількість зерна за кордон.

«У своєму районі ми створили фермерське об’єднання «Роса», куди увійшли всі фермери нашого району, – розповідає пан Валерій. – Разом вирішуємо багато назрілих питань. Наприклад, закуповуємо добрива, дизельне паливо і мастильні матеріали за нижчою ціною. Вирішуємо питання щодо надання спонсорської допомоги району. Гуртом можемо зробити значно більше, ніж поодинці».

Марія ПУЧИНЕЦЬ, фото автора

Розроблено ТОВ "СОТА ЛАБС"