Про численні підкорення Говерли та залізних коней з уст... сільської вчительки
Тендітна, з витонченим смаком, на високих підборах, зі стильною зачіскою та ідеальним манікюром... Ззовні вона схожа на кого завгодно, тільки не на байкера. Вдома любляча мама двох чудових діточок, турботлива дружина, а на дорогах – відчайдух на залізному коні. Ба більше, Оксана Тополь – педагог! І ця робота – поклик її серця. З іншого боку – півтора десятка сходжень на Говерлу, перегони на спортивних катамаранах гірськими річками і... магічна вишивка. Здавалося б, зовсім непоєднувані, навіть протилежні захоплення, але для нашої героїні однаково улюблені. Жінки... такі жінки. Непередбачувані й багатогранні, вольові й героїчні, ніжні та люблячі... У переддень весняного свята всього жіноцтва хотілося б розповісти історію унікальної представниці кращої половини людства.
Маленькою Ксюша аж підвискувала, коли тато заводив залізного коня і підморгував дівчинці, аби та швиденько стрибала на місце пасажира. Їй подобалося мчати вулицями рідного Козельця і наспівувати під акомпанемент попутного вітру. Тоді ніхто навіть подумати не міг, що це тендітне дівча колись пересяде зі звичного пасажирського місця за кермо байку і міситиме багнисті дороги, виконуючи сміливі маневри...
В її дівочих мріях зовсім не вимальовувався тяжкий чоловічий транспорт. Натомість в її серці «намалювався» чоловік, який життя свого не уявляє без залізного товариша.
Ще у старших класах вона помітила, що хлопчина не зводить з неї очей, але зухвало нехтувала його закоханими поглядами.
«Дівчата у такому віці заглядаються на старших хлопців. Артем молодший за мене на два роки. Для нього я була першим коханням. Для мене він тоді був малоліткою», – сміється моя співбесідниця.
Та один солодкий вечір зміг змінити все світобачення дівчини. З тих пір закохані не розлучалися. Його захоплення стали 
Артем вчився на юриста в обласному центрі, Оксана здобувала педагогічну освіту в Ніжині. Вони часто згадують, як проводжали один одного на електричку. Годинами не могли розпрощатися на вокзалі і в результаті потяг віз їх обох чи то в Чернігів, чи до Ніжина. Для когось за призначенням, хтось жертвував навчанням.
Нині вони вже десять років як подружжя. Разом зводили будинок, разом виховують дітей і разом подорожують, відкриваючи для себе все нові й нові маршрути. Їхні мандри незвичні, але завжди цікаві, насичені, незабутні... Вони несуться назустріч незрівнянним краєвидам не люксовим потягом чи комфортим літаком, а на двоколісному швидкісному байку.
«Катаємось не заради швидкості та хизування на дорозі. Мотоцикл дає свободу. Можна заїхати у неймовірні місця, недоступні для автівок. З моменту, коли купили мотоцикл, об’їздили багато цікавих міст рідною Чернігівщиною, зазирнули в потаємні красоти київського краю, багато разів підкорювали нестоптані черкаські стежини, заглядали до цнотливих місць Житомирщини...».
Екстримальні траси Румунії та зустріч з... ведмедем
Трансфагараш – це одна з найбільш видовищних доріг не тільки в Румунії, але й у цілому світі. Її ще називають «дорогою до неба». Проте першою найвищою трасою гірського серпантину, на яку їдуть туристи-екстримали з усіх усюд, є Трансальпіна. На підкорення цих надреальних доріг відправилася й наша героїня зі своїм чоловіком та друзями у липневу відпустку. Серед десятків туристичних «неопланів» та сотень легкових суперкарів невеличка компанія з Козельця на своїх залізних конях подолала понад три з половиною тисячі кілометрів. П’ять незабутніх днів, коли головним «готелем» є крихітний намет, а «шведським столом» – швидкий перекус. І все заради того, аби відпочити душею...
«Звісно, у світі безліч неймовірно красивих місць, від споглядання яких перехоплює подих. Та коли мова заходить про гірські дороги та перевали, то серце просто вискакує із грудей. Мій чоловік давно мріяв про ці траси. Мабуть, з тих пір, як ми придбали нового габаритного байка Kawasaki Z-1000. Звісно, я його підтримала. Інакше й бути не могло. Під час подорожі я здебільшого була пасажиром. Але не відмовила собі у задоволенні і покермувати. Мені головне, щоб чоловік сидів позаду, бо я не дістаю ногами до асфальту, аби злізти з байку. Його вага – 250 кілограмів, моя – 54! Я просто фізично його не втримаю. Але коли позаду довгі ноги, можна не хвилюватися за безпечне «приземлення», – зізнається Оксана.
Коли родина Тополь налаштовувала себе на тижневу подорож байком, кожен мріяв про своє. Оксана зізнається, що дуже боялася зустріти у горах ведмедя, 
«Мрія Артема збулася, – сміється моя співбесідниця. – Це була чергова зупинка, аби трохи перепочити, помилуватися краєвидами. Зупинившись, я чомусь озирнулася назад... В цей час з кущів виходить величезний ведмідь і солодко позіхає... Мабуть, так сильно я ще ніколи не кричала. Хоча й була у шоломі, та почули всі. Відстань до хижого звіра сягала два-три метри. Це вже потім нам розповіли, що тварина нагодована, що його тут постійно балують смаколиками туристи. Але ж хижа тварина лишається хижою. Ми кілька хвилин постояли. Кум умудрився неочікуваного гостя навіть сфотографувати. Зупинялися й інші туристи. Всі діставали телефони і знімали. Ну з машини, звичайно, не так страшно це робити, а ми ж то на байках...».
Моє серце належить Карпатам
Дванадцять років до посади заступника з виховної роботи в школі Оксана працювала методистом зі спортивного туризму при Станції юних туристів. Щороку возила групи дітей до Карпат. На її рахунку півтора десятки сходжень на Говерлу і три сотні учнів, яким вона показала красу наших українських гір.
«Там неймовірна природа. Особисто мене Карпати ваблять більше, ніж моря-океани. Я обожнюю гірські річки, водоспади, озера, ліси, квіти... Особливо гарно, коли на фоні засніжених вершин цвіте крокус. Унікальні фіолетові квіточки першими пробуджують природу після зимового сну. Там ще й легенда про кохання цікава є. Коли ходили в похід зі старшокласниками, то я їм завжди переповідала».
«Це був незабутній сплав річками Прут та Чорний Черемош. Перша – мальовнича й бурхлива. Остання – дуже непередбачувана. Це був спуск найскладнішими порогами, коли висока хвиля холодної води може ненароком накрити з головою.., – із захватом розповідає козельчанка. – Водний похід на спортивних катамаранах – це командна робота, де потрібно гребти у тандемі, аби не налетіти на камінь. Очевидно, цей сплав можна назвати найемоційнішим з усіх видів активного відпочинку у Карпатах. Гострі відчуття, хвилювання, адреналін, пригоди і командна робота, яка загартовує дух колективу».
«Артем катається на «чорних» трасах, я після травми лише на «синіх». Але намальовані природою картини тут не менш магічні. Зимовий ліс виглядає заворожуюче. Правду кажуть, що у природи не буває поганої погоди. Особливо це стосується наших Карпат. Вони завжди неймовірні!».
Активні люди встигають все. Тож не дивно, що Оксана Тополь, яка є патріотом України та рідного селища, без прапору не подорожує. Ледь не на всіх знімках майорить синьо-жовтий стяг. А ще закохана в свою країну вчителька вишила всій родині національне вбрання. Тож святковий одяг родини байкерів тепер незмінний.
Пані Оксана нині мріє про новий байк. Скоріш за все, він стане подарунком на одинадцяту річницю подружнього життя. Минулого літа свій перший ювілей родина святкувала у Румунії. Цього року поглядають у бік Грузії.
«Попереду ще багато нестоптаних стежин, де кожна картина вражає по своєму. Хочемо влітку на байках поїхати до Тунелю Кохання (популярний туристичний об’єкт, що на Рівненщині. Не має аналогів у Європі та світі), ще в Одесу збираємось. Планів багато. Коли поряд коханий чоловік можна їхати хоч світ за очі. За таким принципом ми й живемо!», – наголосила моя співбесідниця.
Сніжана БОЖОК, фото автора та з архіву героїні
