Пожежа «запалила» багаття милосердя
На згарищі хати у селі Кобижча Бобровицького району, де ще взимку трапилася пожежа, працюють усі небайдужі. Місцеві мешканці ловлять кожну погожу днину, аби допомогти 68-річній Валентині Іванівні Гурик відбудуватися. Адже жінка вже й так півтора місяці живе у холодній літній кухні з полу якої аж вітер свище, бо того жахливого січневого дня вогонь забрав все – дах над головою, одяг, харчі...
Біда до бабусі Валентини постукала несподівано, хоча вже не вперше приходить і змушує нещасну лити гіркі сльози. Дванадцять років тому вона поховала свого молодшого тридцятирічного сина Валерія, якого привалило цеглою на місцевій фермі. Через кілька років раптово помер чоловік. А тепер ще й пожежа звалилася на тендітні плечі Валентини Іванівни. Внаслідок загорання будинок зазнав значних ушкоджень. На щастя, сама господиня вціліла. Її в той час не було вдома.
«Я пішла в центр до крамниці. І через сорок хвилин мені подзвонили і сказали, що горить моя хата. У мене топилася груба, можливо десь іскра вилетіла чи може якесь замикання сталося, бо старих електричних дротів по хаті чимало. Хто зна... Сусіди, що живуть через паркан одразу викликали пожежну і мені набрали. Людей тут назбиралося пів села. Я щодуху забігла у двір і перекрила газ. Добре, що одразу збагнула, хоч і була у шоковому стані. А то все вщент би вигоріло».
Впоратися самотужки з такою наругою, що як сніг на голову звалилася на стареньку, просто неможливо. Адже залишитися на схилі літ практично без даху над головою посеред зими – дуже й дуже страшно. Вогонь, як язиком, злизав все в домі за лічені хвилини. Хоча на виклик виїхало дві пожежні з Кобижчі і одна з Бобровиці. От тільки їхали, за словами постраждалої, понад пів години.
«Я не розумію, чому так довго не було рятувальників. Їх одразу викликали. Але в нас без повідомлення начальнику частини ніхто на виклик не виїжджає. Хоча мають дві машини. Одну нову. Леонід Яковишин у минулому році надав. Та не спішили вони...», - витирає сльози бабуся.
У начальника пожежної частини своя правда. Він запевняє, що обидві машини прибули на місце події за п’ятнадцять хвилин.
«Я навіть сільському голові давав виписку: у скільки поступив дзвінок, коли виїхали, і коли прибули. Я розумію Валентину Іванівну, коли горить власна хата – хвилина за кілька рахується. Бо дивитися як полум’я з’їдає нажите роками – це рівно тому, що різати по живому. Іще одне непорозуміння через яке затрималися машини: ніхто не додумався зателефонувати на 101, а набирали наш звичайний стаціонарний. Він на той час не працював, - зізнається В’ячеслав Бушура. – Потім зателефонували мені на мобільний і машина виїхала на виклик. За кілька хвилин пішла і друга, коли я підняв рятувальників з іншої зміни. З приводу наступного непорозуміння: так, мої хлопці мені доповідають, що вони їдуть на виклик, але не питають: нам їхати чи ні. А коли вже на виїзді телефонують на мобільний і кажуть, мовляв, їдемо за такою адресою. Нині почався пожежо-небезпечний період. Ми в повній готовності. Вже й акамуляторами новими забезпечені, дякуючи «Землі і волі» та сільській раді. Працюємо оперативно. Ось лише за вихідні два виїзди – загорання сухої трави на чималій території. Я розумію горе громадянки Гурик, але якщо б ми приїхали через сорок хвилин, як вона каже – матеріальні втрати були б набагато більшими».
Та світ не без добрих людей, тож не залишили в біді й пенсіонерку. Значну допомогу отримала від ТОВ «Земля і воля».
«Якби не вони – я б собі дах наврядчи перекрила. Дякувати керівництву господарства, що не лишають таких як я сам на сам з лихом. Забезпечили металочерепицею і необхідними матеріалами для заміни даху. А люди скільки несуть. Мені соромно брати, але розумію, що без їхньої допомоги на свою пенсію у літній кухні доведеться й надалі жити. Сусіди багато допомагають у відновленні житла».
Важко навіть уявити, як би довелося без сторонньої допомоги цій нещасній жінці, у якої лишився лише один син – опора і допомога у всьому. Тому вдячності господині немає меж. Вона зі сльозами дякує усім тим, хто підтримав її у цю тяжку мить випробувань.
«Нехай добро ними зроблене – добром і відгукнеться», - говорить Валентина Іванівна сусідам, близьким і просто небайдужим...
Сніжана БОЖОК, фото автора
